Стаття "Жінка і релігія" в газеті "Радянська Буковина" 07.09.1960 року

"Церква дві тисячі років служила дже­релом, з якого черпались виправдання пра­вового та економічного обмеження жінок".

(О. М. Горький)

Жінці релігія завдала найбільшого зла. Вона узаконила її рабське становите в су­спільстві та сім’ї, прив'язала безправну тру­дівницю до себе маревом потойбічного бла­женства. А на цьому світі церква дала їй ілюзію умиротворення, навіяла, що храм — надійне місце, де жінка в гарячій молитві до бога знайде заспокоєння своїй страж­дальницькій душі.

Коли нещасна жінка нарікала на свою тяжку долю, то її ремствування втихоми­рювали, посилаючись на тору і талмуд (в іудействі), на біблію (в християнстві), ко­ран (в мусульманстві). Ці тяк звані свя­щенні книги пройняті духом приниження жінки, бо біблейська Єва нібито занапасти­ла рід людський, скуштувавши плід від за­бороненого дерева і спокусивши до цього Адама. Підтримуючи експлуататорів, релі­гія проповідує неповноцінність жінки, об­ражає її людську гідність. Релігія іменує жінку «диявольською посудиною», «нечис­тою силою», «виродком пекла».

За «непоправний гріх» міфічної Єви ка­рається її потомство, а жінці в усякому ви­падку дають відчути, що вона повинна сми­ренно нести на собі найтяжчу частку гріха прародительки. Виходячи з цього, священнослужителі виправдовують аморальну по­ведінку біблейських персонажів. Останні ж справді, навіть з точки зору віруючого епо­хи капіталізму, поводили себе огидно.

Праотець Авраам вступив у зв'язок з ра­бинею своєї дружини Агар’єю, а потім ви­гнав її з дитиною на вірну смерть у пусти­ню. Той же Авраам торгував своєю дружи­ною Сарою, щоб розбагатіти за рахунок її коханців. «Сара взята була в дім фарао­нів, — розповідається в біблії. — І Аврааму добре було: і була у нього дрібна і крупна худоба, і осли, і раби, і рабині, і коні, і верблюди». Як же поставився до таких вчинків бог? Він карав... фараона, а не ос­новного винуватця цього ганебного вчинку.

Син Авраама — Ісаак йшов по стопах батька: використовував для подібної бого­угодної справи свою жінку Ревекку. Пле­мінник Авраама — Лот, якого за правед­ність бог врятував під час розправи з «грі­ховними» містами Содомом і Гоморрою, був не таким уже й праведним: він жив по чер­зі з двома своїми дочками. Родоначальник одного з єврейських «колін» — Іуда, поба­чивши на вулиці блудницю, сторговується про ціну і тут же сходиться з нею. Потім виявилось, що блудниця була його невіст­кою.

Багатоженство серед біблейських "свя­тих" — звичайна річ: у Авраама була одна дружина і дві наложниці, у Давида — 6 жі­нок і 10 наложниць, у царя Соломона — 700 жінок і 300 наложниць. Засоби, за допомо­гою яких «праведники» завойовували собі жінок, що їм сподобались, "святе письмо" змальовує занадто непристойно. Невипадко­во французькі матеріалісти говорили, що біблія може служити керівництвом по роз­путній поведінці, бо вона є однією з най­аморальніших книг в усій світовій літера­турі.

Звичайно, священнослужителі не популя­ризують інтимного життя біблейських ге­роїв, але байка про «первородний гріх» при­стосовується до нових умов.

Через своє надзвичайно тяжке економічне і суспільне становище єврейська жінка при капіталізмі була дуже побожною. Чи ж возлюбив її за це бог? Ні. Іудаїзм зобов'язує віруючого щоранку молитись «Благословен ти, господи, боже наш, цар Всесвіту, що не створив мене жінкою!»

Цілий кодекс зневаги до жінки розроблено в талмуді. Підкреслюється, що жінка гріховна, нечиста істота. Вона потрібна чоловікові лише для задоволення його потреб. Дочка повинна підкоритись батькові, жін­ка чоловікові, вдова — синові. Чоловік не зобов'язаний лікувати хвору жінку, хар­чувати її. Коли хтось під час відсутності чо­ловіка подасть його жінці допомогу, чоло­вік має право не платити цей борг. Чоловік взагалі в будь-який час може відіслати жін­ку до її батьків, але жінка мусить вічно знаходитись при чоловікові і бути йому вір­ною, інакше їй загрожує «побиття камін­ням». Навіть в раю, вчать рабини, жінка бу­де сидіти біля ніг чоловіка і підносити йо­му воду.

Не слід думати, що нові часи примусили іудаїстів відкинути ці дикі настанови. В питаннях сім'ї, шлюбу і розлучення талмуд здобув у державі Ізраїль повну перемогу. Жінки в Ізраїлі позбавлені права на одержання спадщини, не можуть виступати в суді першої інстанції свідками і т. ін.

В законодавчому порядку в країні відтворено і закріплено право "халіци", за яким вдова, що не має дітей, мусить стати жінкою брата померлого чоловіка. Коли ж брат померлого цього не бажає, то без його згоди вдова не має права вийти заміж. Як­що брат померлого неповнолітній, то вдова повинна ждати визначення своєї долі до йо­го повноліття.

Жінка позбавлена права на розлучення. Зате його має чоловік. На основі релігійно­го вчення, фактично відмовляючи жінці в рівних правах з чоловіком, Ізраїльський уряд нагороджує її все-таки одним «рів­ним правом», а саме: обов'язком служити в армії і кров'ю платити за авантюри імпе­ріалістичного уряду своєї країни.

Не більш милостиві до жінки і християн­ська релігія та її секти. Ще в ранньому се­редньовіччі, переслідуючи науку, церква особливо нетерпимо ставилась до жінок, які посміли, всупереч настановам божим, займатись наукою. Так, у 415 році монахи за наказом патріарха Кирила, знищуючи Александрійську бібліотеку, схопили вчену жінку-філософа Іпатію, яка прославилась видатними працями з математики та астро­номії, затягли її в церкву і там розтерза­ли, потім протягнули скривавлене тіло мі­стом і спалили.

Жорстокість релігії щодо жінки перевер­шує всякі людські поняття. Папа римський Інокентій VII вимагав знищення тих жінок, які нібито мають зв'язок з «нечистою си­лою». І протягом кількох століть у відпо­відності з папською буллою в Європі в ім'я бога на вогнищах було спалено близько 9 мільйонів ні в чому не винних жінок! Во­істину «єдиним вибаченням бога служить те, що він не існує», як зауважував пись­менник Стендаль.

Пам'ятаючи «гріх Єви», жінка, за хри­стиянською релігією, повинна в усьому ко­ритися своєму чоловікові. Церковний шлюб — ось своєрідна пропаганда реакцій­ного релігійного вчення про неповноцінність жінки. Під час вінчання піп повчає жінку: «Жона да убоїться мужа свого» — тобто вона повинна бути рабинею в сім'ї.

Православна, особливо ж католицька церква широко використовує шанування богородиці для поширення свого впливу на жінок. Затуркану "рабу божу" церква кличе в усіх бідах звертатися з молитвою до діви Марії, фабрикує чуда "появи богородиці".

Релігія була вірною слугою царського самодержавства. Освячуючи гніт у цілому, вона особливо міцною уздою зав'язувала російську жінку. Геніальний математик Софія Ковалевська та інші видатні дочки Росії змогли одержати вищу освіту і дістали визнання лише за кордоном.

Ще важчим у Росії та ряді інших країн Сходу було життя жінок, що сповідували іслам. В корані жінка іменується "рабою свого чоловіка", "собакою його господарства". Мулла вчить віруючих, що дихання жінки нечисте, тому вона повинна закривати обличчя паранджею, чадрою або чачваном. Бог навіть погребував сам створити жінку і доручив цю справу архангелу Джебраїлю.

Згідно з кораном були розроблені статті мусульманського права, що узаконили багатоженство, видання заміж малолітніх, продаж наречених, різні форми жіночого затворництва.

Велика Жовтнева соціалістична револю­ція поклала початок розкріпаченню жінок Сходу. Знищивши соціальні корені релігії, наша країна вивела на світлу дорогу ко­лишню мусульманку. Нині, в умовах зро­стаючої національно-визвольної боротьби народів Сходу і Африки, в умовах пробу­дження їх і потягу до демократичних форм правління, все більше жінок звільняється від пут релігії. Добиваючись своїх прав, жін­ки тим самим відкидають паранджу «пер­вородного гріха», в яку закутала їх релі­гія, щоб закрити їм очі на справжню причи­ну їх поневолення, засудити на пасивність. Мільйони радянських жінок давно відкину­ли цю паранджу.

Навіщо потрібен бог королевам праці Єв­генії Долинюк, Марії Микитей, славним ра­дянським жінкам? Без найменшої допомоги міфічного бога засяяли імена Валентини Га­ганової, Ольги Мазерської — ткалі Черніве­цького текстильного комбінату, Г. Д. Не­стеренко — директора школи-інтернату в Ровенській області, 3. Ф. Соломатіної — командира корабля авіазагону, Н. О. Пуч­ковської — директора Українського науко­во-дослідного експериментального інститу­ту очних хвороб і тканинної терапії ім. Фі­латова та багатьох-багатьох інших, котрі у дружбі з наукою самі творять чудеса.

В міру зростання свідомості та активнос­ті трудящих, залучення їх до комуністич­ного будівництва, широкого розгортання атеїстичної роботи серед населення релігій­ні пережитки в нашій країні інтенсивно відмиратимуть, і церква втратить будь-яке значення. СРСР — країна будівників зем­ного щастя, де вільна і сповнена гідності трудівниця — вірний товариш і друг чоло­віка — прославляє свою Вітчизну героїчною працею.

Н. Кошаровська.