неділя, 4 червня 2017 р.

Стаття "Християнство і "язичницька" культура" в журналі "Атеистические чтения" № 16

У художній спадщині стародавніх цивілізацій особливе місце посідає творчість майстрів Стародавньої Греції і Стародавнього Риму, яку називають "античною". Вперше цей термін з'явився у XV ст., коли в боротьбі з церковною ідеологією середньовіччя складалася нова гуманістична культура італійського Відродження.
Знайомство з уславленими пам'ятками, створеними грецькими й римськими архітекторами, скульпторами та живописцями, не тільки розширює наші знання про історію далекого минулого, але й доставляє сучасній людині глибоку естетичну насолоду. За образним висловом К. Маркса, твори античного мистецтва до наших днів зберігають значення норми і недосяжного зразка.
Разом з тим велика спадщина минулого, яка є складовим елементом культури всього людства, дісталася нам далеко не в повному вигляді. У цьому винні не тільки стихійні лиха, повені, землетруси, урагани, але в набагато більшій мірі самі люди. Війни між народами та країнами, загострені соціальні протиріччя, релігійна ворожнеча — усе це,, як правило, призводило до руйнування культурних цінностей. Якщо йдеться про пам'ятки античної культури, то в їхньому зникненні не останню роль відіграло християнство, ідеологія якого була ворожою життєствердному та яскравому світу античності.
Давні статуї і будівлі почали руйнувати ще варвари, але це були лише окремі епізоди, що не порівнюються з тим планомірним і лютим знищенням, якому піддалася "язичницька" культура з боку християн. Моральні норми, яких дотримувалися прихильники нової релігії, інше уявлення про сенс життя і про роль та місце в ньому людини робили християн принциповими супротивниками античної культури та мистецтва, не кажучи вже про те, що самі зображення богів і героїв були для них не більш,, як нікчемними ідолами язичників. Недарма розпис на стелі в залі Костянтина у Ватикані, виконаний Томмазо Лауреті, зображує переможно піднятий хрест на тлі поваленої і зруйнованої мармурової статуї.
Томмазо Лауретті. Тріумф християнства (1587). Ватиканський музей

неділя, 28 травня 2017 р.

Карпенко П. Чорне кубло (Про вбивство в Лаврі) (1930) [DjVu]

20 липня 1929 р. у годину дня громадянин Микола Зозуля повертався з Біржі Праці додому через "Нижній Вал" і городи Печерської Лаври, і поблизу свого городу побачив у канаві шматки м'яса; підійшовши ближче, Зозуля побачив, що це була частина жіночого тіла, а саме - права грудь з лопаткою. Про цю знахідку було повідомлено слідчим органам і розпочато розслідування. При огляді місцевості були знайдені людські рештки...
У книзі розказано про чорні справи Києво-Печерської Лаври, про її роль у роки імперіалістичної війни і в перші роки Радянської влади, про події, що призвели до її закриття.

Завантажити книгу

четвер, 27 квітня 2017 р.

Стаття "Наука і міф" в журналі «Людина і світ» № 10 1987 року

 У місцях, позначених на цій карті, щез­ли найбільші з тих літаків та суден, що пропали в Бермудському трикутнику.

Наочним прикладом того, як вини­кають і «вмирають» білянаукові міфи, може бути історія про «незвичайні» по­дії в Бермудському трикутнику. Сумно­звісний трикутник — це порівняно неве­лика ділянка Атлантичного океану, роз­ташована між Бермудськими острова­ми, островом Пуерто-Ріко та краєм пів­острова Флоріда.
Що ж привернуло загальну увагу саме до цього району світового океану? Ось одне з типових повідомлень.
5 грудня 1945 року п'ять бомбарду­вальників-торпедоносців, що входили до складу військово-повітряних сил США, вилетіли зі свого аеродрому для виконання навчального завдання. Літа­ки пілотували досвідчені льотчики, які не раз літали в цій частині Атлантичного океану. Однак через деякий час зв'язок з ними несподівано припинився. На по­шуки послали ще один літак, але й він безслідно зник. Тоді командування, за­непокоєне подією, організувало широко­масштабну рятувальну операцію, в якій взяло участь багато літаків та суден. Та все було марно...

понеділок, 10 квітня 2017 р.

Стаття "Як ми виховуємо в учнів матеріалістичний світогляд" в газеті "Закарпатська Правда" 25.08.1954 року

У звітній доповіді XIX з'їздові партії товариш Маленков говорив: «У нас панує соціалістична ідеологія, непорушну основу якої становить марксизм-ленінізм. Але у нас ще збереглися залишки буржуазної ідеології, пережитки приватновласницької психології і моралі. Ці пережитки не від­мирають самі по собі, вони дуже живучі, можуть рости, і проти них треба вести рі­шучу боротьбу».
Одним з таких пережитків є релігійні вірування і забобони. Зберігшись у сві­домості деяких людей нашого радянського суспільства, релігійні вірування і забобо­ни іноді впливають на молодь, на школя­рів.

неділя, 19 березня 2017 р.

Стаття "Жінка і релігія" в газеті "Радянська Буковина" 07.09.1960 року

"Церква дві тисячі років служила дже­релом, з якого черпались виправдання пра­вового та економічного обмеження жінок".
(О. М. Горький)

Жінці релігія завдала найбільшого зла. Вона узаконила її рабське становите в су­спільстві та сім’ї, прив'язала безправну тру­дівницю до себе маревом потойбічного бла­женства. А на цьому світі церква дала їй ілюзію умиротворення, навіяла, що храм  надійне місце, де жінка в гарячій молитві до бога знайде заспокоєння своїй страж­дальницькій душі.
Коли нещасна жінка нарікала на свою тяжку долю, то її ремствування втихоми­рювали, посилаючись на тору і талмуд (в іудействі), на біблію (в християнстві), ко­ран (в мусульманстві). Ці тяк звані свя­щенні книги пройняті духом приниження жінки, бо біблейська Єва нібито занапасти­ла рід людський, скуштувавши плід від за­бороненого дерева і спокусивши до цього Адама. Підтримуючи експлуататорів, релі­гія проповідує неповноцінність жінки, об­ражає її людську гідність. Релігія іменує жінку «диявольською посудиною», «нечис­тою силою», «виродком пекла».

понеділок, 6 лютого 2017 р.

Стаття "Чому загинули Борис та Гліб" в журналі «Людина і світ» № 8 1987 року.

Роздуми з приводу однієї проповіді
 
Борис і Гліб. Ікона московської школи XIV століття. Державний російський музей (Ленінград).

Бризки бурхливого моря... Клап­ті хмар біжать по небу... Постать промовця в білому одязі на тлі чорного каменя... Його голос поєд­нується з подихом вітру, слова бентежать, екзальтують слухачів.
Так, або приблизно так, проповіду­вали засновники перших християнсь­ких громад сотні літ тому. Деяких з них церква оголосила святими та нарекла апостолами. Перекази про їхні проповіді, хоча й не мають під собою історично підтвердженої ос­нови, популяризуються церковними колами ще й досі. Християнство оголосило святими різні місця, де начебто проповідували оті апостоли. Відомо, зокрема, що в Синопі (на півночі Туреччини) тривалий час — понад тисячу років — всім ба­жаючим демонстрували похмуру споруду з уламків чорного каменю, яка, за твердженнями богословів, правила за кафедру апостолу Андрію під час його проповідей. Саме цю особу як проповідника християнства на Подніпров'ї виділя­ли апологети православ'я.

понеділок, 23 січня 2017 р.

Стаття "Наука і міф" в журналі «Людина і світ» № 9 1987 року.

1. Морський змій плюндрує вітрильник, пожирає його екіпаж (з малюнка XVI ст.).
У міфах сивої давнини, в гостросюжетних оповідях середньовічних мандрівників химерно переплітаються фантазія і реальність. Художник, йдучи за сюжетом, відтворював почуте й записане, доповнюючи картину власними творчими знахідками (мал. 1, 2, 4). Сучасні методи дослідження дають змогу чітко документувати побачене, як це подано на фото (3).
 Чи існує «втрачений світ»?
У післявоєнні роки несподівано ве­ликого поширення набув міф про різні реліктові істоти.
По суті, перші цеглинки до підвалин цього міфа були закладені ще письменниками-фантастами. Найбільше враження справили дві книги: «Втрачений світ» Артура Конан-Дойля і «Плутонія» видат­ного радянського ученого і письменника, академіка Володимира Опанасовича Об­ручева. Хоч події в цих фантастичних творах розгортаються по-різному, в їх основу покладено одну й ту саму ідею. Десь на Землі існує таке місце, ізольова­не від решти світу, де в результаті випадкового збігу обставин збереглися у майже незміненому вигляді кліматичні та інші умови, характерні для далекого минулого нашої планети. І завдяки цьому дожили до нашого часу тварини та рослини давніх епох.

субота, 17 грудня 2016 р.

Стаття "...Сміх не згадує про страх божий" в журналі «Людина і світ» № 8 1987 року.

Роздуми про взаємини православ'я і народного мистецтва

Взаємовідносини церкви і на­родного мистецтва — актуальне пи­тання, яке набуває особливої важли­вості сьогодні, коли православна церква готується відзначити 1000-літ­тя від початку запровадження хрис­тиянства в Київській Русі. В руслі ювілейної кампанії православні бо­гослови намагаються подати справу таким чином, нібито лише релігія зумовлювала увесь зміст духовної культури минулого, була єдиним джерелом і носієм цивілізації. Автор «Журнала Московской патриархии» твердить, що введення на Русі нової релігії «мало величезне історичне значення, оскільки сприяло духовно-культурному розквіту давньоруської держави». Такого роду твердження стають тим частішими, чим ближче православ'я до вказаної дати.