понеділок, 17 липня 2017 р.

Стаття "Наука і міф" в журналі «Людина і світ» № 7 1987 року




Дещо про джерела білянаукової міфології

Ми живемо в епоху науково-техніч­ної революції, яка започаткувала те велетенське прирощування матеріальних і духовних можливостей людини, завдяки якому вона не тільки стала урівень з героями міфів і казок, а й багато в чому випередила їх. Уся розумна, істинно гуманістична людська діяльність нині грунтується на строгому науковому ана­лізі довколишньої дійсності. Б нашій країні, яка вступила в етап планомірного і всебічного вдосконалення соціалізму, дедалі грунтовніше утверджується на­уковий стиль мислення, що спирається на діалектико-матеріалістичні уявлення про світ та процес пізнання його людиною.
Водночас прогрес науки, хід її не­ухильного проникнення а таємниці світо­будови супроводжується виникненням і поширенням білянаукових міфів — сен­саційних уявлень, автори і послідовники яких намагаються спиратися на дані науки, апелювати до неї, хоч насправді ці уявлення не мають під собою наукового грунту.

Одна із суттєвих причин, що покликала до життя сучасну хвилю «міфотворчос­ті»,— стрімкий розвиток науки і ті карди­нальні зміни в науковій картині світу, які він зумовив. Ця картина, невпинно ускладнюючись, у значній своїй частині не зовсім зрозуміла людині, котра не зв'язана безпосередньо з наукою. До того ж, у науці завжди є «білі плями», нерозв'язані проблеми, що надають їй незавершеності.
Тим часом людина як суспільна істота завжди відчувала потребу в завершено­му, цілісному і зрозумілому образі світу. Їй хочеться бачити розв'язаними всі проблеми, особливо ті, що прямо чи опосередковано зачіпають її особисті інтереси. Ось і виникає своєрідний психо­логічний феномен: справжнє розв'язання тієї чи тієї проблеми підмінюється з до­помогою уяви ілюзією її розв'язання. Люди, далекі від науки, нерідко нама­гаються «добудовувати» картину світу на свій кшталт з допомогою фантазії.
Не було б нічого небажаного, якби такі міфи сприймались як мрія про нові дивовижні відкриття, про підкорення нових сил природи, будили у людей інтерес до науки, до глибшого пізнання навколишнього світу,— інакше кажучи, задовольняли емоційні та естетичні по­треби людини.
Але білянаукові міфи безумовно шкід­ливі, коли їх сприймають як непогрішиму істину, протиставляють науці; вони від­вертають увагу людини від корисної діяльності, заводять у світ явно не­здійсненних ілюзій. У такому разі вони деформують світогляд людини, набу­вають чітко вираженого білярелігійного характеру, а іноді й самі пере­творюються на своєрідну релігію.
У змісті білянаукових міфів знаходить свій вияв і характерне для релігійного сприйняття світу ставлення до загадково­го, таємничого.
Релігійна людина схильна вбачати в «таємничому» вияв вищих, «потойбіч­них» сил. Схожої, по суті, позиції нерідко дотримується і не досить послідовний атеїст. Не залучаючи прямо до пояснен­ня загадкового надприродне, він однак каже: «щось таке» в світі все-таки є. При цьому маються на увазі не якісь процеси або закономірності, ще не досліджені наукою, а щось незбагненне, взагалі недоступне науковому розумінню.
Зовсім інакше ставиться до «таємничо­го» справжній матеріаліст та атеїст. Зіткнувшися з невідомим, він починає активно шукати його природні причини. Зустрічі із загадковим завжди служили стимулом для дальшого прогресу науки, досліджень, що генерують нове знання.
При цьому матеріаліст керується однією з головних методологічних настанов сучасної науки: дотримуватися найправ­доподібнішого пояснення того чи того явища доти, доки не знайдуться факти, які змусять від цього пояснення відмови­тися.
І в цьому полярно протилежному ставленні до загадкового знаходить наоч­ний вияв пасивність та безплідність релігійного підходу до розуміння світу і, навпаки, ефективність і плідність підходу наукового.

Природознавство в царині духів...

Чимало факторів, які сприяли появі і живучості білянаукових забобонів та міфів, проаналізував свого часу Ф. Ен­гельс у відомій статті «Природознавство в світі духів». Ця стаття викривала спіритизм — найдикіше з усіх марно- вірств, як його називає Енгельс. Воно виникло в середині XIX століття в Англії, досить швидко поширилося ледве не по всьому світу і, на жаль, ні-ні та й нагадає про себе й сьогодні.
Спіритизм — це «спілкування з духа­ми» померлих людей, що нібито є мож­ливим за певних умов та обставин.
Однією з причин появи і поширення спіритизму стало, на думку Енгельса, захоплення «плоским емпіризмом», який недовірливо ставиться до будь-якого мислення, відкидає і зневажає будь-яку теорію. Його послідовники роблять вель­ми сумнівні висновки не на основі теоретичних міркувань, що виходять з надійно встановлених і перевірених наукових знань, а на підставі результатів якихось малоймовірних дослідів чи спос­тережень, здійснених тими чи іншими особами.
При цьому як гарантія того, що ці результати насправді відповідають дійсності, нерідко служить не їх об'єктив­на перевірка, а лише авторитет самих спостерігачів.
Так, одним із адептів спіритизму став відомий зоолог та ботанік свого часу Альфред Рассел Уоллес, котрий висунув одночасно з Дарвіном теорію зміни ви­дів шляхом природного добору. У своїй книзі, яка вийшла в 1875 році, він, посилаючись на низку прикладів, висло­вив абсолютну переконаність в існуванні світу духів та можливості контактів з ни­ми. Як же міг серйозний природознавець перетворитися на спірита і містика?
«У простодушній до наївності розпові­ді пана Уоллеса,— пише Енгельс,— ви­дно всюди, що йому важливо було не стільки дослідити фактичне підгрунтя спіритичного шахрайства, як за всяку ціну відтворити всі явища. Вже одного цього умонастрою досить для того, щоб люди­на, яка виступала спочатку як дослідник, за короткий час, через простий і легкий самообман, перетворилася в адепта. Пан Уоллес закінчив вірою в магнетично- френологічні чудеса і опинився вже однією ногою в світі духів» [1].
Іншим відомим адептом спіритизму був англійський фізик і хімік Уільям Крукс, який відкрив хімічний елемент талій, а згодом сконструював трубку для одержання катодних променів — трубку Крукса. На відміну від Уоллеса, він зайнявся дослідженням спіритичних явищ з допомогою різних фізичних приладів та апаратів, але не взяв із собою, за висловом Енгельса, «головний апарат, скептично-критичну голову» і не зберіг «його до кінця в придатному для роботи стані». В результаті Крукс дійшов до того ж, що й Уоллес, тобто опинився в полоні у спіритизму. А оскільки і Уол­лес, і Крукс були видатними вченими, то цю обставину захисники спіритизму вису­вали як дуже вагомий аргумент на його користь.
«Оскільки ми довіряємо спектрально- аналітичним спостереженням Крукса, що привели до відкриття металу талію, або ж багатим зоологічним відкриттям Уол­леса на островах Малайського архіпела­гу, то від нас вимагають того самого довір'я до спіритичних дослідів та від­криттів обох цих вчених. А коли ми заявляємо, що тут є все-таки маленька різниця, а саме, що відкриття першого роду ми можемо перевірити, другого ж не можемо, то духовидці відповідають нам, що це неправильно і що вони готові дати нам можливість перевірити і спіри­тичні явища» [2].
На жаль, і в наш час як аргумент на користь істинності тих чи тих білянауко­вих міфів нерідко висувають ви­словлювання окремих учених, які, буду­чи в своїй галузі цілком солідними вченими, дослідниками, виявляються прихильниками дуже сумнівних ідей у та­ких галузях, в яких вони не є спеціаліста­ми.
Що ж до тієї причини, яка приводить цих учених до табору прихильників сумнівних концепцій, то, аналізуючи спі­ритичні захоплення Уоллеса і Крукса, Енгельс доходить висновку, що такою причиною є зневажання діалектики.
«Презирство до діалектики не зали­шається безкарним. Скільки б зневаги не виявляти до всякого теоретичного мис­лення, все ж без останнього неможливо зв'язати між собою хоча б два факти природи або зрозуміти існуючий між ними зв'язок. Питання полягає тільки в тому, чи мислять при цьому правильно чи ні,— а нехтування теорією є, само собою зрозуміло, найвірнішим шляхом до того, щоб мислити натуралістично і тим самим неправильно. Але непра­вильне мислення, якщо його послідовно проводити до кінця, неминуче приво­дить, за давно відомим діалектичним законом, до таких результатів, які прямо протилежні його вихідному пунктові. І, таким чином, емпіричне презирство до діалектики карається тим, що дехто з найбільш тверезих емпіриків стає жертвою найдикішого з усіх забобонів — сучасного спіритизму» [2].
Очевидно, ця думка справедлива не тільки щодо спіритизму, а й будь-яких білянаукових ідей, які не мають до­статнього обгрунтування з боку всієї системи наукового знання.
В Росії антинаукову суть спіритизму переконливо показав великий хімік Д. І. Менделєєв, який активно виступав проти цього безглуздого захоплення. Висміяв спіритизм у своїй п'єсі «Плоди освіти» і великий російський письменник Л. М. Толстой.
Здавалося б, у наш час, у добу науки й техніки уявлення про можливість спіл­кування з душами померлих людей мало давно відійти в історію. Але це не так. У деяких капіталістичних країнах і досі багато людей вірить у те, що з допомо­гою певних прийомів або через певних людей-медіумів можна встановлювати контакт із «загробним світом». Прово­дяться навіть публічні виступи медіумів, які збирають багато глядачів.
Про один такий публічний сеанс спіри­тизму, що відбувся в Лондоні, розповів на сторінках «Литературной газеты» її власний кореспондент в Англії. Один з найбільших залів англійської столиці, що вміщує 2,5 тисячі чоловік, вщерть заповнили легковірні люди, які мали сподівання на те, що їм з допомогою знаменитого в Англії медіума — якоїсь Доріс Стоукс вдасться «поспілкуватися» з душами своїх померлих родичів.
Досить чітке уявлення про те, як проходив колективний спіритичний се­анс, дає один з його епізодів.
— Хто такий Джіммі? — запитала До­ріс, звертаючися до залу.
У відповідь пролунав чийсь жіночий голос:
— Це мій син.
Далі відбувся такий діалог між ме­діумом і матір'ю померлого Джіммі:
Медіум. Джіммі пішов од нас не так давно, правда?
Мати. Вже чотири роки, Доріс.
Медіум. Він хворів дуже недовго, правда?
Мати. Шість місяців.
Медіум. Я хочу сказати, що наприкінці він хворів недовго. Він помер від раку, люба?
Мати. Так...
Після цього Стоукс поквапилася пере­йти до «загробного» аспекту свого виступу:
Нині ваш син виглядає зовсім інакше, ніж перед смертю. Волосся знову відросло, і він знову симпатичний юнак...
Ставши свідком такого, здавалося б, невдалого початку, коли медіум зі сво­їми здогадами раз по раз потрапляла пальцем у небо і доволі незграбно вийшла із становища, кореспондент по­думав, що виступ славнозвісної Доріс цього разу закінчиться провалом. Однак, на його подив, нічого подібного не сталося. Спектакль ішов у тому ж дусі. Доріс невимушено розмовляла то з од­ним, то з другим з присутніх, «звертала­ся» ДО душ померлих з вельми обтічними запитаннями, що припускали не менш невизначені відповіді, і запевняла своїх живих співрозмовників, нібито їх помер­лі родичі почуваються «на тому світі» зовсім непогано і немає причин сумувати за «тими, хто пішов у інший світ».
Але, мабуть, найдивніше полягало в тому, що все це марення сприймалося присутніми в залі цілком серйозно — ніхто не обурювався, не протестував і навіть просто не засумнівався.
Коли ж ця незвичайна вистава закінчилась і люди стали розходитися, кореспондент спробував обережно з'ясувати у деяких з них, що їх вразило більше: непристойний загробний оптимізм чи відверто нахабне шахраювання? Єдине критичне зауваження, почуте ним, було таке:
— Я вважаю, що духи іноді неохоче говорять з Доріс, бо все відбувається перед великою аудиторією. А це ж діло інтимне [3].
Такі спіритичні сеанси не тільки пе­ріодично проводяться у великих аудито­ріях, а й транслюються по телебаченню. Ось що розповідає про одну таку пере­дачу, організовану телевізійною компа­нією Бі-бі-сі, кореспондент лондонської газети «Обсервер» [4]. Головною дійовою особою цієї спіритичної вистави була все та сама, вже відома нам Доріс Стоукс.
І метод її роботи залишився незмін­ним. Звернувшися до аудиторії, Доріс запитала, чи знає хто-небудь з присутніх маленького Даніеля? Обізвалась молода жінка.
Подальша розмова, в ході якої з'ясува­лося, що Даніель помер у трирічному віці від пороку серця, проходила в звич­ному річищі. Доріс зображувала, що спілкується з духом маленького Даніеля, що з ним «усе гаразд» і що він просить передати кілька квіточок своїй матусі. Все це мало на присутніх безумовний вплив, але, як зазначив кореспондент, місіс Стоукс, як і а попередньому разі, зробила дві серйозні помилки. По-пер­ше, вона цілком однозначно вважала, що розмовляє з матір’ю померлого хлопчи­ка, хоч насправді, як з'ясувалося, це була лише її знайома. А по-друге, на початку вона гадала, що дитина, про яку зайшла мова,— жива. Якби Доріс справді спілку­валася з душами померлих, таких поми­лок не було б. Однак і цього разу місіс Стоукс вдалося викрутитися із неприєм­ної ситуації.
Не менш спритно вона створює собі рекламу, твердячи, нібито їй вдається подавати успішну допомогу поліції в роз­слідуванні різних складних злочинів. Про те, чим є насправді ця допомога, можна судити із заяви керівника оперативного відділу балтіморської поліції у зв'язку з розслідуванням убивства сімнадцяти­літньої дівчини, вчиненого в тому місті. «Місіс Стоукс не подала нам якоїсь корисної чи змістовної інформації. Не повідомила також нічого такого, що не передавалося б їй членами сім'ї вбитої або не писалося в газетних статтях, опублікованих перед її візитом до нас». Як кажуть, коментарі зайві.
Приклади показові. Вони свідчать про те, що в сучасній Англії захоплення спіритизмом досягло вельми відчутних масштабів. Дійшло до того, що англійсь­ке міністерство внутрішніх справ змуше­не було заборонити продаж у магазинах гри «війя», яка здобула широку популяр­ність і є вдосконаленим варіантом горе­звісного «блюдечка», що з його допомо­гою спірити «перемовлялися» із світом духів. Заборону викликало те, що захоп­лення грою спричинило випадки масової істерії, убивств і самогубств, а це в свою чергу привело до серйозних протестів громадськості. Втім, заборона має до­сить умовний характер, оскільки ту саму гру можна виписати поштою.
Дедалі більша кількість англійців ціка­виться магією, чаклунством, містичними способами передбачення майбутнього. Цілком об'єктивне пояснення цього яви­ща дають англійські спеціалісти із со­ціальної психології. Це пояснення роз­криває причини поширення містичних настроїв не тільки в Англії, а й в інших країнах капіталу. «Коли, як би тяжко і старанно ви не працювали, безликі сили політики й економіки, сили ринку роб­лять вас безробітним, коли майбутнє людини стає непевним, магія дає відчуття сили» [3].
Поряд із спіритизмом процвітає на Заході й віра у всілякі «психічні» феноме­ни, наприклад, у можливість передавання думок на відстані — телепатію, а також пересування (телекінез) і навіть дефор­мування різних предметів за рахунок «психічної енергії». Так, кілька років тому в західних країнах були широко розрекламовані дивовижні здібності яко­гось Урі Геллера, котрий згинав при­вселюдно ложки та інші металічні пред­мети з допомогою «психічної сили».
Зрозуміло, що насправді це були тільки добре виконані трюки. їх викрит­тям зайнявся відомий канадський фокус­ник Джейм Ренді. Він не тільки написав книгу, в якій розкрив суть сенсаційних демонстрацій Геллера, а й сам з успіхом показує подібні фокуси.
Якщо ж говорити про передавання думок на відстані, то, певне, якусь частину явищ, що їх деякі люди прий­мають за телепатичні, можна пояснити або випадковими збігами, або впливом якихось сторонніх причин. А ті експери­менти, які проводилися для виявлення телепатичного зв'язку, в науковому плані досі давали вельми непевні результати.
Що ж до різних телепатичних де­монстрацій, то вони є або добре проду­маними фокусами, або спритним шарла­танством. Взагалі фокуси можна вигадати найдивовижніші, і на невтаємничених людей вони можуть справляти сильний вплив. Але тільки не на професіоналів.
Ще на початку ХХ*століття славнозвіс­ний ілюзіоніст Гаррі Гудіні, відомий своїми вражаючими трюками (секрети деяких з них не розкрито й досі), оголосив, що виплатить велику грошову винагороду будь-якому медіуму, котрий виступає з демонстрацією телепатії або телекінезу, якщо він покаже щось таке, чого б він, Гудіні, не зміг повторити. Однак винагорода так і залишилася невиплаченою. Гудіні легко розкривав усі трюки парапсихологів, які демонстру­валися в його присутності.
Академік А. Б. Мигдал наводить характерний приклад, який показує, як побічні фактори можуть, коли їх не брати до уваги, створити ілюзію передавання думок на відстані. Якось, надумавши перевірити явище телепатії, він подумки вирішив передавати своєму другові, що сидів із зав'язаними очима на другому кінці столу, випадкову послідовність «плюсів» і «мінусів». При цьому друзі домовилися, що, дивлячись на «плюс», Мигдал думатиме про щось хвилююче, а при телепортації «мінусів» — уявляти­ме щось спокійне, Другий учасник досліду мав телепатично вловлювати його стан і відповідно фіксувати «плюси» й «мінуси» на папері... Коли досліди було закінчено, друзі звірили обидва аркуші і, на перевеликий подив Мигдала, розташу­вання плюсів та мінусів в обох записах точно збіглося.
Пояснення виявилося досить простим.
— Коли ти думав про хвилююче,— повідомив другий учасник експеримен­ту,— ти сопів, і я ставив плюс, а коли дихав тихо — мінус.
Доти, доки приймачем телепатичної інформації буде не безсторонній фізич­ний прилад, а людина, одержання на­дійних результатів становитиме надзви­чайну складність.
Усе це, звісно, не означає, що відсут­ність телепатії можна вважати доведе­ною. Це не так. Ситуація залишається до кінця не з'ясованою. Але щоб її з'ясува­ти, потрібен науковий підхід, наукові методи дослідження.
В принципі можна припустити, що за певних умов інформація може передава­тися від мозку до мозку. Але за всіх обставин вона не може поширюватися сама по собі. Будь-яка інформація му­сить мати матеріального носія. А мате­ріальний носій може бути зареєстрова­ний відповідними фізичними прилада­ми...
До містичних захоплень, вельми поширених на Заході, належить й астро­логія, в основі якої лежать хибні уявлен­ня про вплив небесних світил на життя людини. Астрологи твердять, що майбут­нє людини «визначається» на небі розта­шуванням планет та інших світил у мо­мент її народження.
Насправді ніякого причинного зв'яз­ку між рухом планет і долями людей немає та й зрештою бути не може. Оскільки ці небесні тіла не є джерелами такого потужного електромагнітного ви­промінювання, яке б суттєво впливало на мешканців Землі, то чи не єдиними «всепроникними» чинниками могли б стати гравітаційні поля планет. Однак міжпланетні відстані такі великі, а маси згаданих тіл такі незначні (звичайно,  в космічних масштабах), що їх гравітація не може істотно впливати на хід земних процесів. Ось факт для порівняння або, як кажуть, інформація до роздуму.
Відомо, що сила тяжіння послаблюєть­ся пропорційно квадратові відстані. Тому навіть маленький Місяць, перебуваючи дуже близько від Землі, викликає на ній припливні явища, набагато потужніші, ніж гігант Юпітер, від якого нас відді­ляють близько 600 мільйонів кілометрів, Отже, гравітаційний вплив наших відда­лених «сусідів» на біосфері Землі сильно не позначиться...
Хвиля містичних і напівмістичних без­умств так заполонила західний світ, що занепокоєні цим учені, лікарі та профе­сійні фокусники вирішили організувати спеціальний Комітет наукового до­слідження заяв про «паранормальні» явища, тобто явища, які не вкладаються в рамки наукових уявлень про психічні процеси. За першими літерами англійсь­кої назви цей Комітет дістав назву КСІКОП. Одним з його активних діячів є вже знайомий нам Джеймс Ренді.
Віктор Комаров, Москва.
Джерела:
1. Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 20, с. 352—353.
2. Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 20, с. 358.
3. «Литературная газета», 1985, № 2, с. 15.
4. «За рубежом», 1985, № 8, с. 19.


Немає коментарів:

Дописати коментар