четвер, 2 червня 2016 р.

Стаття "Як пустоцвіт на дереві живому" в газеті "Закарпатська правда" 20.04.1983 року

Велике місце в су­часних богословських працях відводиться дискредитації науки, примен­шенню значення досягнень наукової думки.
Церковники настирливо то­рочать про нездатність на­уки відповісти на найбільш фундаментальні проблеми буття. Дедалі упертіше про­тягується думка про безпер­спективність наукових знань, про «тупик», до якого нібито йде наука. «У неї є свої ме­жі, заявляють богослови, — вона займається тільки тим, що людина бачить, що спри­ймає дотиком, що чує або про що може робити висно­вок, виходячи з того, що ба­чить і спостерігає. Але є особлива галузь знання — га­лузь віри. Крім видимого, є світ невидимий, промені з якого своїми відблисками доходять до представників безсторонньої «науки».

Під цими «представника­ми» маються на увазі на­самперед теологи і служи­телі культу, які вперто, всу­переч здоровому розумові, відстоюють існування яко­гось духовного, нематеріаль­ного начала всіх начал. А таким началом в усіх релі­гіях є бог, наділений абсо­лютною мудрістю і всесил­лям, творець і управитель світу, якому підвладна до­ля світу і людства.
Тому, мовляв, людський розум безсилий пізнати матеріальний світ: «Не захо­че бог — і нічого не можна буде зробити». І нинішній, подекуди досить загостре­ний стан навколишнього се­редовища (екологічна криза) богослови наївно пояснюють відступом від віри, «карою всевишнього за непокірність йому людей». Церковники вважають проблеми еколо­гії нерозв'язними, мовляв, настає ера вимирання тваринного життя, масових от­руєнь, голоду, виснажень. Медицину вони вважають без­силою спинити зростаючу кількість серцево-судинних і онкологічних захворювань, а технічний прогрес однозна­чно тлумачать як роботиза­цію і стандартизацію праці, вихолощування творчого мо­менту в людській діяльності і т. ін.
«...Чим далі йде справж­ня наука вперед, тим більше вона відкриває бога, наче він її чекає за кожними двери­ма, які відчиняє наука», — твердять служителі культу.
Але в той же час вони ду­же й дуже занепокоєні ус­піхами науки. Духовенство боїться її проникнення в гли­бинні явища природи і сві­тобудови. Саме тому, всіля­ко намагаючись захистити устої релігійного віровчення, дбаючи про продовження йо­го існування, церковники змушені йти на наукоподібні хитрощі. Вони доводять ві­руючим, що в навколишньо­му світі безперервно відбу­ваються чудеса. Але наука тут ні при чому, вони вини­кають з волі бога. Якщо ра­ніше він передавав їх людям через святих, то тепер все­вишній це робить через лі­карів, інженерів, учених і т. д. «Чудо — це таке над­природне явище, — поясню­ють сучасні богослови, — про яке наука може лише свідчити, але осягнути йо­го їй не дано».
Захисники релігії нині ді­ють більш тонко, гнучко, змінили свою тактику. Хіба тільки найбільш консерва­тивні верстви духовенства все ще заперечують науку. Решта ж священнослужите­лів, враховуючи дух часу, визнають її. Однак, віщають вони, наука, технічний про­грес пригнічують, пригноб­люють людину, а от релігія залишається єдиною «по­м'якшуючою, компенсатор­ною силою», що знімає ту напруженість, яку відчуває людина у повсякденному жит­ті. Непомітно для себе бого­слови приходять тут до відо­мого визначення релігії як «опіуму народу», сформульо­ваного К. Марксом.
Дедалі частіше з сторінок богословських видань звучить заклик до використання на­уки для створення нових ре­лігійних догм і доктрин, при­стосованих до реальності. Наведемо як наприклад ці­каву спробу створення "мо­литви вченого" одним із священиків, експертів ЮНЕСКО. Вона гласить: «Боже, ми просимо твоєї до­помоги, щоб краще зрозу­міти, що слід думати про надзвичайне зростання сили і техніки в теперішньому сві­ті, щоб знати, що нам слід робити в цьому становищі, відповідно до твоїх заду­мів...»
Цю «молитву» інакше як курйозом не назвеш. Але за ним стоїть цілком певна ситуація — привнести релі­гію в процес наукової твор­чості, приписати їй роль кін­цевої творчої сили. Як ба­чимо, релігійна інтерпрета­ція наукового прогресу — зворотній бік все тієї ж "ме­далі" про всевишнього творця, фатальну дію боже­ственної волі.
Релігія, як ілюзорна і па­разитична форма свідомості, як «пустоцвіт на живому де­реві пізнання», все частіше веде замасковану, але не менш запеклу боротьбу з будь-якими формами матері­алістичного, наукового уяв­лення про світ, усіма спосо­бами захищає свої соціаль­ні й інтелектуальні привілеї.
Велика роль у викритті фа­льшивих релігійних лозун­гів проникнення в суть бут­тя і світобудови належить марксистсько-ленінській фі­лософії, науковому атеїзмо­ві, як її специфічній галузі. Виступаючи в рамках ціліс­ного філософського світог­ляду, атеїзм вносить істот­ний вклад у формування справді наукових уявлень про світ, діалектику життя, в їх систематизацію і спря­мованість. Він дає можли­вість глибоко розкрити не­спроможність різних форм богословських фальсифікацій закономірностей природничо-наукового і соціального прог­ресу.
Ю. Пищик, кандидат філософських наук.

Немає коментарів:

Дописати коментар