Велике місце в сучасних
богословських працях відводиться дискредитації науки, применшенню значення
досягнень наукової думки.
Церковники настирливо торочать
про нездатність науки відповісти на найбільш фундаментальні проблеми буття.
Дедалі упертіше протягується думка про безперспективність наукових знань, про
«тупик», до якого нібито йде наука. «У неї є свої межі, заявляють богослови, —
вона займається тільки тим, що людина бачить, що сприймає дотиком, що чує або
про що може робити висновок, виходячи з того, що бачить і спостерігає. Але є
особлива галузь знання — галузь віри. Крім видимого, є світ невидимий, промені
з якого своїми відблисками доходять до представників безсторонньої «науки».
Під цими «представниками»
маються на увазі насамперед теологи і служителі культу, які вперто, всупереч
здоровому розумові, відстоюють існування якогось духовного, нематеріального
начала всіх начал. А таким началом в усіх релігіях є бог, наділений абсолютною
мудрістю і всесиллям, творець і управитель світу, якому підвладна доля світу
і людства.
Тому, мовляв, людський
розум безсилий пізнати матеріальний світ: «Не захоче бог — і нічого не можна
буде зробити». І нинішній, подекуди досить загострений стан навколишнього середовища
(екологічна криза) богослови наївно пояснюють відступом від віри, «карою
всевишнього за непокірність йому людей». Церковники вважають проблеми екології
нерозв'язними, мовляв, настає ера вимирання тваринного життя, масових отруєнь,
голоду, виснажень. Медицину вони вважають безсилою спинити зростаючу кількість
серцево-судинних і онкологічних захворювань, а технічний прогрес однозначно
тлумачать як роботизацію і стандартизацію праці, вихолощування творчого моменту
в людській діяльності і т. ін.
«...Чим далі йде справжня
наука вперед, тим більше вона відкриває бога, наче він її чекає за кожними
дверима, які відчиняє наука», — твердять служителі культу.
Але в той же час вони дуже
й дуже занепокоєні успіхами науки. Духовенство боїться її проникнення в глибинні
явища природи і світобудови. Саме тому, всіляко намагаючись захистити устої
релігійного віровчення, дбаючи про продовження його існування, церковники
змушені йти на наукоподібні хитрощі. Вони доводять віруючим, що в навколишньому
світі безперервно відбуваються чудеса. Але наука тут ні при чому, вони виникають
з волі бога. Якщо раніше він передавав їх людям через святих, то тепер всевишній
це робить через лікарів, інженерів, учених і т. д. «Чудо — це таке надприродне
явище, — пояснюють сучасні богослови, — про яке наука може лише свідчити, але
осягнути його їй не дано».
Захисники релігії нині
діють більш тонко, гнучко, змінили свою тактику. Хіба тільки найбільш консервативні
верстви духовенства все ще заперечують науку. Решта ж священнослужителів,
враховуючи дух часу, визнають її. Однак, віщають вони, наука, технічний прогрес
пригнічують, пригноблюють людину, а от релігія залишається єдиною «пом'якшуючою,
компенсаторною силою», що знімає ту напруженість, яку відчуває людина у
повсякденному житті. Непомітно для себе богослови приходять тут до відомого
визначення релігії як «опіуму народу», сформульованого К. Марксом.
Дедалі частіше з
сторінок богословських видань звучить заклик до використання науки для
створення нових релігійних догм і доктрин, пристосованих до реальності. Наведемо
як наприклад цікаву спробу створення "молитви вченого" одним із
священиків, експертів ЮНЕСКО. Вона гласить: «Боже, ми просимо твоєї допомоги, щоб
краще зрозуміти, що слід думати про надзвичайне зростання сили і техніки в
теперішньому світі, щоб знати, що нам слід робити в цьому становищі,
відповідно до твоїх задумів...»
Цю «молитву» інакше як
курйозом не назвеш. Але за ним стоїть цілком певна ситуація — привнести релігію
в процес наукової творчості, приписати їй роль кінцевої творчої сили. Як бачимо,
релігійна інтерпретація наукового прогресу — зворотній бік все тієї ж "медалі"
про всевишнього творця, фатальну дію божественної волі.
Релігія, як ілюзорна і
паразитична форма свідомості, як «пустоцвіт на живому дереві пізнання», все
частіше веде замасковану, але не менш запеклу боротьбу з будь-якими формами
матеріалістичного, наукового уявлення про світ, усіма способами захищає свої
соціальні й інтелектуальні привілеї.
Велика роль у викритті
фальшивих релігійних лозунгів проникнення в суть буття і світобудови
належить марксистсько-ленінській філософії, науковому атеїзмові, як її
специфічній галузі. Виступаючи в рамках цілісного філософського світогляду,
атеїзм вносить істотний вклад у формування справді наукових уявлень про світ,
діалектику життя, в їх систематизацію і спрямованість. Він дає можливість
глибоко розкрити неспроможність різних форм богословських фальсифікацій
закономірностей природничо-наукового і соціального прогресу.
Ю. Пищик, кандидат
філософських наук.
Немає коментарів:
Дописати коментар