Стаття "Кому служить релігійна мораль?" в газеті "Закарпатська правда" 16.12.1986 року

В обстановці постійного зростання морального рівня радян­ського народу богослови, служителі культу в проповідях і в статтях друкованих церковних органів дедалі настирливіше нав'язують думку, що творцем моралі с релігія, що вона єди­на основа морального прогресу; намагаються переконати, що суспільне життя, у якому відсутній релігійний зміст — не мас істинної моралі.

Чимало віруючих також вважають, що людей від поганих вчинків утримує релігія, що без неї не може бути моралі, що лише релігійні заповіді виховують у людини ліпші етичні якості.

Чи дійсно це так? Чи справді існує релігійна мораль? Якщо так, то кому вона служить?

Мораль — це сукуп­ність історично змін­них принципів, норм і правил, які регулюють по­ведінку людей та їх ставлен­ня до суспільства, підтриму­ються громадською думкою, звичаями, традиціями, стверд­жуються добровільним ви­знанням і визначаються еконо­мічними відносинами. Історія вчить, що окремі правила поведінки виникають разом з виникненням людського сус­пільства, тобто значно рані­ше, ніж релігія. Якщо лю­дина виділилася з тваринно­го світу і стала суспіль­ною істотою близько міль­йона років тому назад, то релігійні уявлення людей склалися десь 40—60 тисяч років тому.

Отже мораль «за віком» значно старша не тільки від релігії, але й ряду інших форм суспільної свідомості. А от релігія чимало запози­чує для формування «бо­жих» правил поведінки з загальнонародних норм. Всіх, хто посмів їх порушувати, не виконувати, вважали бо­гохульниками, які виступають проти самого творця — бо­га. В. І. Ленін вважав, що релігія з моралі зробила бога, тобто зробила мораль­ного бога.

Велика Жовтнева соціа­лістична революція покла­ла початок знищенню не лише експлуатації трудя­щих, але й звільненню їх від релігії, утвердженню найпро­гресивнішої комуністичної моралі. Це викликало лють буржуазії, яка почала зви­нувачувати комуністів у то­му, що вони нібито не ма­ють своєї моралі. Рішучу відсіч наклепам буржуазії на комуністів дав В. І. Ле­нін. Він показав, що релігій­ні вимоги поведінки слу­жать експлуататорським кла­сам. «В якому розумінні заперечуємо мораль? — го­ворив В. І. Ленін на ІІІ з'їзді комсомолу. — В то­му розумінні, в якому пропо­відувала її буржуазія, що виводила цю моральність з велінь бога. Ми відносно цьо­го, звичайно, говоримо, що в бога не віримо, що від іме­ні бога говорило духовенст­во, говорили поміщики, го­ворила буржуазія, щоб про­водити свої експлуататор­ські інтереси... Всяку таку моральність. — підкреслив В. I. Ленін, — взяту з поза­людського, позакласового поняття, ми заперечуємо».

У чому суть релігійної моралі? У чому її неспромож­ність у порівнянні з комуніс­тичною? Релігія проголошує норми і правила поведінки людей вічними і незмінними, раз і назавжди дані богом пророкові Мойсею на горі Сінай, які були написані «перстом божим на двох скрижалях» для всіх епох, для всіх народів. Вічність і незмінність моралі було під­дано критиці Ф. Енгельсом у праці «Анти-Дюрінг». Ф. Енгельс писав, що ніко­ли не було й не може бути вічних норм людського іс­нування. Воно визначається виробничими відносинами і відповідними їм суспільни­ми умовами. А оскільки ці умови змінювалися, то від­повідно змінювалися і пра­вила поведінки. Одні поглиб­лювалися, удосконалювалися, інші послаблювалися, віджи­вали і т. д. Другою, специ­фічною особливістю релігій­ної моралі є внутрішня су­перечливість її принципів.

Наприклад, окремі тексти Біблії на одних сторінках засуджують багатство, при­ватну власність, інші, нав­паки, їх вихваляють. У ба­гатьох місцях бог зображу­ється як джерело добра, кра­си і водночас — жорстоким. Про себе він говорить: «Я творю світло і тьму, роблю світ й учиняю лихо: Я, гос­подь, роблю все це». Не ви­тримують критики богослов­ські концепції про те, що релігія є єдина основа мо­рального прогресу. Читачі повинні зрозуміти: якби це було так, то середньовіччя слід було б назвати «вер­шиною» розвитку суспіль­ства. Але це не так. Ступінь релігійності ніколи не був критерієм моралі. Є люди віруючі, але не позбавлені моральних вад. Колишній священик, професор Ленін­градської духовної академії О. О. Осипов, який з 1959 року порвав з релігією, у книзі «Відверта розмова з ві­руючими і невіруючими» розповідає, що він знав, як деякі священики і диякони своєю поведінкою не відпо­відали релігійним критеріям.

Мораль і діла. Як вони не співпадають у церковників! Про це свідчать документи, історія. Якої ж моралі до­тримувався колишній єпископ Мукачівської єпархії Олек­сандр Стойка, який 13 черв­ня 1939 року склав присягу на вірність фашистському регентові Угорщини? Прого­лошуючи в церкві «Не вбий», одну із головних «божих» за­повідей, правителі уніатської церкви на Закарпатті всіля­ко підтримували війну фа­шистських Німеччини й Угор­щини проти Радянського Союзу. Більшість священи­ків Мукачівської єпархії що­тижня влаштовували святко­ві молебні за перемогу на­цистів, на сторінках кле­рикальних газет і журналів друкувалися відомості з фрон­тів, які, фальсифікуючи дійс­ність, вихваляли «героїзм» фашистів, закликали наслі­дувати їх приклад.

Мукачівська єпархія на ве­дення війни пожертвувала чималу суму грошей, закли­кала платити воєнні податки, терпіти злидні.

Зрадницька політика на­ціоналістів та клерикалів сприяла тому, що угорсько-фашистські загарбники пере­творили Закарпатську Украї­ну в свій колоніальний при­даток. Замість «пряників», які, за словами клерикалів, мали принести закарпатсь­ким трудящим «брати», оку­панти поснували наш край сіткою жандармських і полі­цейських дільниць, в'язниць та концентраційних таборів. У книзі «Документи викри­вають», яку упорядкував А. І. Гайдош (видавництво «Карпати», 1985), наводять­ся дані, що у катівні фашис­тів за 1939—1944 роки бу­ло кинуто понад 183 тисячі закарпатців, з яких 115 ти­сяч було закатовано. Хортис­ти вивезли з краю понад 100 тисяч голів великої ро­гатої худоби. 22 тисячі ко­ней, близько 26 тисяч сви­ней і багато іншого добра.

Така була мораль фашис­тів. яку схвалювала Мука­чівська єпархія. І про який прогрес людських стосунків може йти мова? Релігія не здатна бути дороговказом суспільного і морального ру­ху вперед. Вона завжди створювала і створює віро­сповідні бар'єри між людь­ми, сіє національну ворож­нечу, виховує фанатизм, при­ватновласницьке ставлення до жінки. Все це виступає гальмом морального прогре­су.

Одним з основоположних принципів релігійної моралі є зречення від світу, доб­ровільна відмова від бороть­би за краще життя. Біб­лія наставляє: «Не любіть світу, а ні того, що в світі; хто любить світ, у тім не­має любові отчої». А звід­си — заперечення оптиміс­тичного світосприймання, за­клики до страждання, смирен­ня, покори, які видаються за неодмінні моральні якості іс­тинно віруючої людини.

Отже, бачимо, що сутність релігійної моралі в тому, що вона спрямована на виправ­дання, посилення пануван­ня експлуататорів, стверд­ження про щастя у неісную­чому потойбічному світі, проповідь покори, терпіння.

Чому релігія звертає ува­гу на мораль? На наш по­гляд, тому, що норми життя і поведінки найбільш доступ­ні і зрозумілі людям. Напов­нити їх релігійним змістом — ось і засіб пропаганди самої релігії. Вона скористалася цим і настільки проникла у моральні взаємовідносини, що іноді окремі люди її ототожнюють з мораллю, а дехто навіть не мислить собі одне без другого, вважаю­чи аморальним атеїзм. Да­лі, в добу науково-технічної революції наука вижила ре­лігію як з природознавства, так і з суспільствознавства. Вона втратила свій колиш­ній вплив на маси. І втрачаю­чи його в основних сферах суспільного буття, релігія вишуковує такі його закут­ки, які ще продовжують пе­ребувати поза людським кон­тролем. І таким місцем для релігії став домашній по­бут людей з його мораллю, традиціями, звичаями. Ось чому богослови, вважає про­фесор М. М. Болдижар, так ретельно наполягають на мо­ральному боці віровчення, висувають етичні проблеми на перший план. Помітна і така тенденція, що саме в галузі релігійної моралі найбільш активно відбува­ється пристосовництво кле­рикальної ідеології, саме тут активно діють модерніза­тори релігії, які намагаються по-новому тлумачити догми, вийти із загальної кризи ре­лігії.

Не можна не враховува­ти, що для більшості вірую­чих релігія має цінність на­самперед як певна моральна система, як моральне вчен­ня. Саме тому і треба роз­крити реакційну сутність релігійної моралі, показати, кому вона служить?

I. ЛУЧОК, доцент кафедра науко­вого атеїзму УжДУ, кан­дидат педагогічних наук.