Стаття "Релігія, добро і зло" в газеті "Трибуна Трудящих" 28.04.1964 року

Вже чотири роки минуло з то­го часу, як я, кандидат бого­слов'я і православний священик, порвав з релігією і церквою. Своїм прямим обов'язком вва­жаю відтоді відкривати очі тим, хто що вірить у бога, кого релі­гійний дурман цупко тримає у своїх тенетах.

Чи вдержує віра від поганих вчинків

Головним поприщем, на якому йде тепер бій між атеїзмом і ре­лігією, є питання моралі. Цер­ковники всіляко намагаються до­вести моральну користь релігій­ного вчення. Навіщо, кажуть во­ни, боротися проти релігії? Адже вона навчає добра і вдержує людину під поганих вчинків. При ньому багато віруючих людей люблять повторювати слова сво­їх пастирів: раніше, коли люди вірили в бога, було, мовляв, мен­ше злочинів і розбещеності, ніж тепер, особливо серед молоді. Чи так це?

Прихильники такого тверджен­ня глибоко неправі. Навпаки, в результаті зміни умов життя, підвищення свідомості радянсь­ких людей, їх культурного рів­ня, в результаті величезної ви­ховної роботи, яку ведуть серед населення Комуністична партія, громадські організації, злочин­ність в нашій країні різко знизи­лася. Радянські люди у величез­ній більшості будують своє жит­тя у відповідності з вимогами морального кодексу будівника комунізму.

Не слід забувати і про те, що в дореволюційний час багато чо­го робилося за принципом «тиш­ком-нишком»: часто злочини, особливо якщо їх чинили багачі та їх поплічники, не були відомі широкій громадськості, не роз­голошувалися. А це і створювало враження благополуччя.

У нашому радянському су­спільстві ми не приховуємо мо­ральної потворності окремих лю­дей, не замовчуємо їх злочинів і поганих вчинків. На зборах громадських організацій, у пресі сміливо і рішуче виводяться на чисту воду злодії, хабарники, дармоїди, п'яниці і т. ін. А це значить, що в міру наближення нашого суспільства до комунізму ми з дедалі більшою нетерпиміс­тю ставимося до аморальних вчинків людей, ставимо собі зав­дання виховати всіх в дусі бла­городних правил комуністичної моралі.

Щодо нашої молоді, то напад­ки на неї найчастіше є не що ін­ше, як обивательське бурчання, а часом і просто наклепи. Справ­ді, давайте подивимося: хто слу­жить у Радянській Армії, охоро­няючи священні рубежі нашої Батьківщини, мирну працю ра­дянських людей; хто разом з батьками і матерями працює на будовах, заводах, у колгоспах і радгоспах; хто освоює цілину і споруджує підприємства вели­кої хімії; хто сміливо вриваєть­ся у безкрайні простори Всесві­ту? Все це роблять наші славні юнаки і дівчата, які, за рідким винятком, не вірять у бога, ви­ховані в дусі комуністичної мо­ралі.

Ми не заперечуємо того, що деякі молоді люди поводяться негідно, ще чинять злочини. Але мова йде саме про окремих лю­дей. причому серед них зустрі­чаються і віруючі, яких віра в бога ні від чого практично не вдержує.

Лицемірство проповідників

Вихваляючи релігійну мораль­ність, сучасні проповідники релі­гії звичайно посилаються на такі заповіді, як «не вбий», «не крадь», «не перелюбствуй», «не обманюй», «поважай батьків і старших». Але ж ці моральні правила не є специфічно релігій­ними, тим більше—тільки хри­стиянськими. Це просто природні норми відносин між людьми, які склалися незалежно від релігії і задовго до її виникнення. А богослови, щоб привернути лю­дей до церкви, присвоїли їх і видають за божественні наста­нови.

Треба зауважити, що поряд з цими заповідями біблія містить чимало негідних, людинонена­висницьких рекомендацій, зокре­ма: проповідь нетерпимості до невіруючих та інаковіруючих, непротивлення злу і любові до ворогів, егоїзму і себелюбства, безсилля людини і її розуму, нікчемності земного життя, грі­ховності земних радощів, заклик не дбати про завтрашній день тощо.

Та й багато з так званих "ко­рисних" релігійних заповідей здаються такими тільки на пер­ший погляд. Візьмемо заповідь про пошану до батьків. Здавало­ся б, прекрасна думка: батьки дали дітям життя, поїли-году­вали їх, виховали, навчили ума-розуму... А як звучить це в біб­лії? «Шануй батька твого і матір твою.., щоб продовжились дні твої і щоб добре тобі було на землі...». Типова для релігії ку­півля-продаж: шануй батьків, і за це тобі буде нагорода!

У релігійній моралі те й страш­не, що будь-який хороший вчи­нок віруючий повинен робити не заради добра, поваги і любові до людей, не в інтересах суспіль­ства, а виключно заради того, щоб забезпечити своє благопо­луччя, спасти свою душу, вислу­житись перед богом, догодити йому і попасти в рай. До інших же йому немає діла. «Кожний за себе, сам бог за всіх» — ось одно з головних правил релігій­ної моралі. Як бачимо, релігія виховує у людей егоїзм.

Найбільш негативною рисою релігійної моралі, мабуть, є те, що її мірилом є не ставлення людини до інших людей, до су­спільства, а ставлення її до бога. З точки зору релігії людина мо­же робити що завгодно, чинити навіть найжахливіші злочини, але якщо вона вірить у бога і звертається до послуг церкви, всі гріхи їй простять. Водночас найбільш високоморальна люди­на, якщо тільки вона атеїст, — загибла людина, її місце в «геєні вогненній».

Віруючі "грішники"

Коли захисники релігії твер­дять, ніби «страх божий», страх перед карою на «тому світі», здатний приборкати людину, не допустити ганебних вчинків і на­віть злочинів, вони грішать не тільки проти істини, але й проти своєї совісті.

Коли я був священиком, до мене на сповідь приходили віру­ючі і часом розповідали про такі «гріхи», які нормальним людям й у сні не сниться. А подивіться на життя деяких служителів цер­кви. Багато з них пиячать, роз­путничають, привласнюють собі церковні кошти, обманюють дер­жаву, б'ються, сутяжничають, а деякі навіть чинять кримінальні злочини. І роблять все це, лице­мірно посилаючись на бога, на його покровительство і захист або відкрито виявляючи повну зневагу до «гніву божого».

Церква розбещує людину, при­вчає її до думки, що будь-який гріх, порок, навіть злочин, бу­дуть їй прощені, якщо вона «по­кається», тобто прийде на спо­відь і скаже: «Грішний, батюш­ко! Прости мене, господи!»

Я беру на себе сміливість твердити, що ще нікого і ніколи виховання «в страху божому» не вдержало від шкідливих вчин­ків. Поборники релігійного вихо­вання прагнуть йти по шляху найменшого опору: адже далеко легше залякати людину богом, чортом, пеклом та іншими жах­ливими речами, ніж терпеливо і розумно виховувати її.

Комуністична мораль будуєть­ся не на залякуванні людей, а на свідомому виконанні ними свого обов'язку перед Батьків­щиною, перед суспільством. Ра­дянські люди часто поступають­ся особистими інтересами, часом жертвують навіть життям в ім'я щастя інших. Вони просто інакше не можуть діяти, тому що виховані в дусі поваги і лю­бові до людей, на високих прин­ципах людяності. А це і є справжнє добро.

ЧЕРТКОВ, лектор Московського планетарія.