пʼятниця, 4 березня 2016 р.

Cтаття "Навіщо хрестили Русь" в газеті "Прикарпатська правда" 18.12.1984 року

У 1988 році минає тися­чоліття так званого хрещен­ня Русі - перетворення хри­стиянства в офіційну релігію однієї з найбільших держав феодальної Європи. Руська православна церква та бага­то інших релігійних opганіза­цій (у тому числі й зарубіж­ні) вже протягом ряду років використовують цю дату для активізації своєї діяльності.

В основі останньої лежать спроби викликати у радянсь­ких людей, як віруючих, так і невіруючих, інтерес до релі­гії, переконати їх у тому, що вона є основою державності й культури, що руське пра­вослав'я "за час свого істо­ричного буття... завжди вір­но служило своєму народові, завжди з гідністю виконувало свою рятівну місію". І тепер, мовляв, воно є поборником і охоронцем високих мораль­них та духовних цінностей, а отже, необхідне.
Включившись у підготов­ку до тисячоліття, Ватікан та інші зарубіжні клерикальні центри, антирадянщини різ­них мастей, насамперед ук­раїнські буржуазні націона­лісти й колишні уніати, став­лять собі інші цілі. Повторю­ючи спільну для всіх аполо­гетів релігії тезу про релігію як основну рушійну силу суспільного прогресу, вони постійно і зловмисно нама­гаються вкоренити у свідо­мість віруючих думку про «протилежність» історичних шляхів розвитку України і Росії, про їх духовну й націо­нальну "несумісність", спе­кулюючи на літописній леген­ді про відвідання апостолом Андрієм Первозванним київсь­ких пагорбів, про приналеж­ність до християнства київсь­кого князя Аскольда і части­ни його дружини, ототожнюю­чи Київську Русь з Україною, зарубіжні клерикальні ідео­логи твердять, що «українсь­кому світоглядові властиві особлива релігійність, містич­ний зв'язок з божеством», що український народ прийняв християнство в один час і з одних рук (апостолів) разом з народами Західної Європи.
Звідки ж тоді з'явились у Києві ідоли Перуна та інших язичеських богів, які були так і за часів Володимира Свя­тославича? Їх, виявляється, згідно з західною версією, привезли з собою Олег та йо­го новгородські дружини, які силою захопили Київ, убив­ши християнського князя Аскольда. Таким чином, у націоналістичній інтерпрета­ції Україна споконвіку була форпостом західної христи­янської цивілізації, тоді як Росія є уособленням язиче­ства та безбожності... Звідси робиться висновок, що два братніх народи нашої Бать­ківщини — російський і ук­раїнський, які виросли разом з білоруським народом в од­ній колисці Київській Ру­сі, нібито є чужими один од­ному.
Навіщо пускається в обіг ця фальшива монета? Для того, щоб на релігійних дріжд­жах викликати у віруючих почуття недовір'я до соціа­лізму, підірвати єдність наро­дів Радянського Союзу. Роз­криваючи справжній смисл спроб "реанімації" релігії, християнства, розглагольству­вань про особливу «релігій­ність» того чи іншого народу, про особливості "слов'янсь­кої душі", "Правда" писала: «Підгрунтя цієї спекуляції очевидне: ніби світова систе­ма соціалізму, яка проти­стоїть капіталізмові, — істо­рична випадковість, а хри­стиянська цивілізація — фун­даментальна й вічна».
Ось чому проблема хри­стиянізації Русі має далеко не історичне, а цілком су­часне значення. Знання прав­ди про введення християнст­ва на Русі дає нам змогу ви­крити антинауковий і реак­ційний характер богословсь­ких фальсифікацій, покласти край спробам зарубіжних кле­рикальних і сектантських це­нтрів використовувати релі­гію проти соціалізму.
Хто ж і навіщо хрестив Русь? Ми вже згадували лі­тописну версію про відвідан­ня слов'янських земель апос­толом Андрієм Первозванним задовго до заснування Києва. Вперше ця розповідь згаду­ється в «Повісті временних літ» (середина ХІІ ст.) — че­рез тисячу років після га­даної подорожі — і тільки після цього входить у бо­гословську літературу. На­віщо треба було ство­рювати цю легенду і вклю­чати її в літопис? Відповідь проста. ХІІ століття — це пе­ріод боротьби київських кня­зів проти спроб візантійсь­ких імператорів використати залежність руської правосла­вної церкви від константино­польських патріархів у своїх великодержавних цілях. Тве­рдячи, що християнство з'я­вилось на Русі в апостольсь­кі часи, задовго до виник­нення Візантії та Константи­нопольської патріархії, київ­ські князі й руська право­славна церква тим самим відстоювали свою незалеж­ність.
Із спростуванням версії про «Андрієве відвідання» руйнуються і твердження бо­гословів та націоналістів про одвічну релігійність слов'ян­ських народів. І цілком оче­видно, що до початку X сто­ліття, коли на території Ки­ївської Русі почала склада­тись велика феодальна дер­жава — "Імперія Рюрико­вичів", християнство не ма­ло й не могло мати скільки-небудь значного поширення. Серед східнослов'янських на­родностей і племен панували язичеські релігії  древні і найдавніші релігійні куль­ти, що відповідали умовам первіснообщинного ладу.
Феодальний лад, який ви­ник на цей час, потребував ідеології, яка виправ­дувала б соціальну не­рівність і гноблення фе­одальною знаттю смердів (ві­льних селян) та холопів і водночас могла б об'єднати, в інтересах цієї знаті, у ра­мках держави, що народжу­валась, різні племена й на­родності Східної Європи. Язичеські релігії не могли розв'язати цих завдань, бо вони кров'ю і плоттю були зв'язані з відмираючим пер­віснообщинним ладом. Кoжне плем'я, кожен рід, кож­на сім'я мали своїх власних духів-покровптелів, свої свя­тині, своїх жерців (волхвів).
Верхівці феодальної Русі стало ясно, що потрібна ре­лігія нового типу, яка мала б достатній досвід служіння пануючим класам суспільства. Таким вимогам у той час від­повідало східне, візантійське християнство, яке понад шість століть служило інте­ресам візантійських імпера­торів, обожнюючи їх як "по­мазаників божих". Володимир та його оточення вибрали йо­го, щоб зміцнити князівську владу, піднести міжнародний авторитет Київської держави.
Низи Київської Русі були єдиною і найчисленнішою со­ціальною групою, яка не оде­ржувала від введення христи­янства нічого. Тому тверд­ження православних богосло­вів про те, що народ з радіс­тю прийняв християнство щонайменше не відповідають дійсності. В той час як у стародавньому Римі христи­янство виникло в низах сус­пільства і завоювало на свій бік маси, перш ніж перетво­рилось у державну релігію, — на Русі воно насаджува­лося згори, пануючими кла­сами при запеклому і дуже тривалому опорі народних мас. Про це свідчить «Повість временних літ», яка розпові­дає про те, що в Новгороді (другому за величиною і зна­ченням місті Київської Русі) «Путята хрестив мечем, а Добриня вогнем».
Християнізація Русі не була одноразовим актом, трі­умфальним походом нової віри. Цей процес становить цілу історичну епоху, яка охоплює близько трьох сто­літь і в холі якої насильно насаджувана феодалами й духовенством віра зустрічала могутній опір мас. Здoбyти остаточну перемогу христи­янство змогло тільки завдяки серйозним поступкам про­тивникові, включивши у своє вчення цілий ряд старих, язичеських традицій та об­рядів, перетворивши деяких язичеських богів у християн­ських «святих», зробивши церковними святами масляну та купалин день.
Звичайно, введення хрис­тиянства прискорило про­цес формування феодального способу виробництва і цент­ралізованої дepжaви в Київ­ській Русі. Воно сприяло та­кож розширенню і зміцненню економічних, політичних та культурних зв'язків з іншими європейськими державами, що теж мало певне позитив­не значення. Не можна за­перечувати й того факту, що православна церква після свого виникнення відчувала потребу в «книжних» (осві­чених) людях і змушена бу­ла покровительствувати де­яким видам мистецтва (цер­ковна архітектура, живопис та деякі інші), створювати монастирські школи, вести літописи...
І все ж буде помилкою пе­ребільшувати прогресивність введення християнства на Ру­сі для наступного розвитку як слов'янських народів, так і всієї Східної Європи. Союз феодальної верхівки Київсь­кої Русі зі східним право­слав'ям сприяв виникненню в Східній Європі найбільш застійних форм феодалізму, хижацької, «азіатської» екс­плуатації трудящих мас, збе­реженню їх аж до повалення царизму і перемоги Великої Жовтневої соціалістичної ре­волюції.
Монопольне право церкви на керівництво духовним життям народу, нещадне ви­нищення культури дохристи­янської русі, про велич якої ми тепер можемо тільки здо­гадуватись на основі одинич­них пам'яток, які випадково збереглись (безсмертний твір слов'янського генія «Слово о полку Ігоревім», прекрасні зразки прикладного мистец­тва, виявлені при розкопках Гнєздовських курганів під Смоленськом, новгородські берестяні грамоти), поруши­ли природний хід культурно­го розвитку слов'янських на­родів. І не тільки порушили, а й надали йому однобічного характеру. підпорядкували одні сфери духовного життя мертвотним канонічним нор­мам (архітектура, живопис, скульптура тощо), затримали розвиток інших, оголосивши їх "бісівськими", «нечести­вими» (народний театр).
Такою є історична правда про введення християнства на Русі, його роль в історії народів нашої Батьківщини.
В. БИЧАТІН. кандидат історичних наук, доцент.

(РАТАУ)

Немає коментарів:

Дописати коментар