вівторок, 8 березня 2016 р.

Гумореска "Як "Спас" сам себе не спас" в газеті "Трибуна Трудящих" 02.04.1964 року

І таке ото трапилось в ніч під Новий рік.
Ні тобі вітру, ні хуртовини, ні ожеледиці, — а електрики не стало по всьому селу. Мабуть, з якихось інших причин сталася аварія на лінії.
І це призвело до того, що в старої Горпини мало хата не згоріла.
А було це ось як.

Приїхали до Горпини зустрі­чати Новий рік гості: п'ять дочок, п'ять зятів та п'ять онуків. Це з Харкова. Та домашніх до­бавилось: син з невісткою, кум з кумою та сват із свахою.
Розставили столи і на столах, добрим словом відзначили рік, який ось-ось мав закінчитися, ви­пили за все добре, а потім «за­шумів комиш», приємно поплив­ли «Подмосковные вечера», ді­йшло і до «Гречаників».
І раптом рівно о двадцятій го­дині в хаті стало темно, наче в могилі.
Зяті засвітили гасову лампу і повісили її на цвях якраз під образом «спасителя». Розігнав­ши таким чином темряву в хаті  знову сіли за стіл.
Та раптом щось засмерділо. Та так гостро, що гості аж за носи почали хапатися і покаш­лювати. Незабаром помітили дим, чим далі — більший, густі­ший.
Відчинили двері — в сінях дим, на горищі дим (чи помере­щилося, може).
Горимо!.. Гвалт!..
Повискакували з хати: чи не солом'яний дах загорівся?
Зяті—за відра та до крини­ці. Прибігли з водою, а лити ні­куди.
Лізь на дах та лий у ди­мар, може сажа загорілася. Хоч і зветься оте прокляте зілля са-мо-гон, а само ж воно-таки не гониться, треба було всю ніч і до самого обіду топити і ва­рити.
А все через того Михайла, п'ятого зятя,—скаржиться Гор­пина.
Чотири її зяті, як приїжджа­ють у гості, то і вина з собою привозять, і п'ють в міру.
А п'ятий (і де вона видрала отакого!?) ще за два тижні не замовляє, а наказує: «Мамаша!.. Щоб був первак!».
...Горпина за порадою куми Уляни, мружачи очі, задихаю­чись їдким димом, полізла через стіл, зняла з покуття образ "свя­тої богородиці-захисниці" під вогню, води та іншого лиха, — оббігла з нею тричі навколо ха­ти.
А дим валом валить, та все густіший, задушливіший.
Знімай, кумо, ще й «спаси­теля», може, врятує нас, гріш­ників.
Оце первак (будь він про­клятий!) довів. Більше не буду гнати, — кається Горпина.
Кума Уляна дотяглася до «спасителя», зняла його з цвя­ха і раптом: «Ой!» — крикнула несамовито на всю хату і хряп­нула ікону об долівку. Рясним фейєрверком навкруги розлетів­ся вогонь.
За півсторіччя з'їдена шашеля­ми ікона потрухла і легко за­тлілась від лампи. Жінка схо­пила саме за ріжок, який горів, і обпекла руку.
Після того, як загадка була розгадана, затоптали вогонь на долівці, вигнали з хати дим, ве­село посміялися, що «спас» сам себе не спас.
А господарка Горпина пого­рювала: «Стояв би «спаситель» до моєї гробової дошки, а тепер куди його?»
Викиньте, бабуню, на сміт­ник, а то іншим, разом обов'яз­ково хату вам спалить, — по-своєму розібравшись у справі, порадив шестирічний внук Се­рьожа.
Т. ПОСТУПАЙ, с. Слатіно.

Немає коментарів:

Дописати коментар