субота, 29 березня 2014 р.

Стаття «Не покаєшся — не спасешся» в журналі «Людина і світ» № 4 1987 року



Чи утримує від злочину віра в бога?
 
Однією з найпоширеніших тез, яку використовують захисники релі­гії, є твердження про нібито винятко­ву роль віри в бога у запобіганні й викорененні злочинності. На думку богословів, тільки релігія, тільки «страх божий» можуть утримати людину від злочинних дій.
Судження сучасних богословів про користь релігійної моралі і шкоду безбожжя, тобто атеїзму, — не ори­гінальні й не нові. До революції церква в нашій країні систематично використовувала ці ідеї. В умовах класового експлуататорського су­спільства такі ідеї мали захищати інтереси панівних класів, при­мирювати трудящих, як писав В. І. Ленін, «з цим пануванням, відвертати їх від революційних дій, підривати їх революційний настрій, руйнувати їх революційну ріши­мість» (В. І. Ленін. Повне зібр. тв., т. 26, с. 223).
Не випадково не тільки на Русі, а й у багатьох інших країнах безбож­никами й злочинцями оголошували керівників народних повстань, найак­тивніших захисників інтересів трудя­щих, прогресивно настроєних уче­них, письменників та громадських діячів. Та й у наш час теза «все безбожне — злочинне» широко ви­користовується буржуазією у бо­ротьбі з інакодумцями. В сучасній ідеологічній боротьбі ця теза пере­буває на озброєнні антикомуністич­них клерикальних центрів у багатьох країнах світу. Ще запеклий антико­муніст папа римський Пій XI заявляв, що комунізм є «найзлочиннішим з учень, які будь-коли існували на землі» і «має сатанинські наміри».
Марксистська наука вже давно довела, що релігійна мораль, зокре­ма її християнський різновид, ні в минулому, ні тепер нічого не дала і не могла дати позитивного людям праці в боротьбі за їх визволення, бо християнські соціальні принципи, як писав ще К. Маркс, «вихваляють боягузтво, презирство до самого себе, самоприниження, смирення, покірність... всі якості черні» і на цих принципах «лежить печать пронозли­вості і ханжества» (К. Маркс і Ф. Ен­гельс. Тв., т. 4, с. 197).
Керуючись такими моральними принципами, християнська релігія не тільки ніколи не утримувала людей від безчесних вчинків 1 злочинів, але навіть, як свідчать історія й життя, збільшувала кількість злочинців се­ред віруючих. Вона не зміцнювала своїм авторитетом законність і пра­восуддя, як бездоказово твердять буржуазні правознавці та богослови, а найчастіше звільняла віруючу людину від будь-якої відповідаль­ності перед суспільством, людьми взагалі і навіть перед власною сім'єю.
Служителі культу різних релігій­них напрямів доводять, що найнадій­нішим засобом утримати людину від злочину є «страх божий». Їх мета — залякати віруючого, підмінити уяв­лення про неминучість покарання за злочинну діяльність фантастичними картинами пекельних мук у потойбіч­ному світі, що нібито чекають гріш­ників. Слід однак відзначити, що ні широко рекламований і нав'язуваний віруючим «страх божий», ні картини майбутніх мук після смерті в пеклі, як свідчить досвід усіх попередніх релігій, не можуть утримати навіть найфанатичнішого віруючого від злочинних дій, застерегти його від якихось непорядних вчинків.
Не випадково один із найвідоміших філософів Бертран Рассел на підставі своїх багаторічних спостере­жень наголошує в книзі «Чому я не християнин», що «якраз ті люди, які | дотримувалися християнської релі­гії, і відзначалися в більшості кричу­щою порочністю». Дуже показова в цьому плані також думка ко­лишнього югославського архі­мандрита Васо Пелагича, який, роз­глядаючи злочинність і факти пору­шення моралі в Римі, пише в своїй книзі «Роздуми здорового глузду»: «Статистика повідомляє, що в цьому вічному місті, в цій столиці святих отців, які є слугами бога й вівтаря та охоронцями моралі, аморальності більше, ніж будь-де».
Те, що релігійність не робить людей морально кращими, під­тверджують і багато вельми пере­конливих сучасних фактів. З повідом­лень буржуазної періодичної преси відомо, що в багатьох найрозвинуті­ших капіталістичних країнах і насам­перед у США та Італії бурхливо зростає злочинність, збільшується кількість пограбувань банків, розбій­них нападів на людей, насильств над особою, крадіжок творів мистецтва і навіть викрадення людей та їх убивств.
У США, за офіційними даними, щороку відбувається понад 12 міль­йонів таких серйозних правопору­шень, як викрадення автомобі­лів, збройні напади, згвалтування, пограбування і вбивства. В багатьох капіталістичних країнах існує органі­зована професіональна злочинність, діють різні гангстерські банди, ство­рено підпільні синдикати злочинців.
Усе це добре відоме всьому світові. Але ж соціологічні до­слідження, матеріали офіційних переписів та опитувань населення, проведених у таких, наприклад, кра­їнах, як США, Італія, ФРН, Австрія, свідчать про те, що майже все населення цих країн — віруючі люди, невіруючі становлять лише проценти. В той же час у Ра­дянському Союзі, де невіруючі й атеїсти становлять приблизно 90 про­центів, злочинність скорочується з кожним роком і нині вона в десятки разів менша, ніж у США та в доре­волюційній Росії, де більшість насе­лення знову ж таки становили, як це добре відомо, віруючі люди.
Висновок з таких фактів може бути тільки один — всупереч демагогіч­ним просторікуванням деяких бого­словів, релігія не здатна утримувати від злочинних дій. Християнство май­же за дві тисячі років свого існування не змогло добитися таких істотних змін у житті суспільства, в подоланні злочинності і підвищенні правової культури населення, яких досягли соціалістичні країни і особливо Ра­дянський Союз лише за кілька десятиліть. А річ у тім, що високий рівень злочинності в сучасному капі­талістичному світі, як і в доре­волюційній Росії, зв'язаний не зі станом релігійності населення, а з та­кими важливими соціальними факто­рами, як злидні й безробіття, без­прав'я трудящих мас, їх соціальне та економічне гноблення й експлуата­ція.
Якщо в США, за даними, опубліко­ваними в американській пресі, 15 мільйонів людей не мають робо­ти, 35 мільйонів живуть за офіційно визнаною межею бідності, мільйони людей щоденно шукають собі місце для ночівлі в парках, церквах, стан­ціях метрополітену, вокзалах і гро­мадських туалетах, не маючи постій­ного даху над головою,— то не варто дивуватися, що в цій країні, керівни­ки якої так багато й охоче говорять про права людини і підкреслюють на кожному кроці свою релігійність, в останні роки, за американськими джерелами, «вбивають утричі часті­ше, гвалтують у п'ять разів, завдають тяжких тілесних ушкоджень у шість разів частіше... в перерахунку на душу населення», ніж у недалекому минулому.
За даними Федерального бюро розслідувань США, у країні кожні 23 хвилини відбувається вбивство, кожні 6 хвилин — згвалтування, кож­ні 48 секунд — бандитський напад, кожні 8 секунд — квартирне погра­бування і кожні 4 секунди — крадіж­ка.
Такі факти можна навести й щодо інших, передусім найбільш розвину­тих капіталістичних країн, де соціаль­ні умови, сам капіталістичний спосіб життя стимулюють злочинність.
Неспроможність активно пропаго­ваної богословами, служителями культу і глибоко віруючими людьми тези про несумісність злочинних дій з релігійними переконаннями можна довести й тим, що злочинність серед релігійних людей не зменшується в процентному відношенні до їх загальної кількості, що служителів культу і вожаків сектантських органі­зацій і в наш час ще часто ловлять на гарячому, коли ті припускаються різних непорядних та протизаконних дій.
Скажімо, в Херсонській області церковний староста Д. Войташенко був покараний за браконьєрство. Самі віруючі звинуватили його у при­власненні більш як тисячі карбован­ців з церковної каси. Сектант В. Лун­гу, працюючи водієм міжміського автобуса, регулярно привласнював одержану з пасажирів плату за проїзд. Священик І. Люберанський у стані сп'яніння спричинив автомо­більну аварію, внаслідок якої загину­ла людина.
Як же пояснюють такі вчинки віруючих богослови і служителі куль­ту? А дуже просто. Вони корис­туються старою тезою про так зване достоїнство християнства і недос­тоїнство окремих християн, які при­пускаються гріховних, тобто злочин­них дій. Про це й сьогодні розпові­дають віруючим, щоб урятувати релігію, вивести її з-під об'єктивної критики.
Служителі культу постійно переко­нують віруючу людину у тому, що будь-який її «гріх», тобто поганий вчинок неодмінно буде прощений богом, якщо його щиро попросити, помолитися йому, поставити в церкві свічку. Будь-який «гріх», злочин можна порівняно легко ж швидко спокутувати релігійними обрядами, ревними молитвами, постами, гро­шовими приношеннями.
В Євангелії (Лук. 23, 39—43) розповідається, як один з розбійни­ків, розп'ятих поряд з Ісусом Хрис­том, звернувся до нього: «Помяни мене, господи, коли прийдеш в царство твоє!». Ісус на це відповів: «Істинно кажу тобі: нині ж будеш ЗІ мною в раю». Ось так! Виходить, що і всі інші люди, які увірували в бога, за будь-яких зло діянь і злочинів можуть здобути «життя вічне». Неда­ремно в усіх складних для них ситуаціях глибоко віруючі люди ду­же багато говорять про милосердя й доброту бога, його благовоління й безмежну доброту до віруючої людини.
Виходячи з широковідомого релі­гійного твердження про те, що «все в руках божих», що все в світі діється з його волі і навіть волосина з голови людської не впаде без божої на те волі, віруючий, який порушив закон чи вимоги моралі, неодмінно гово­рить про участь самого бога в його неправильних діях. Виправдовуючи себе, така людина з найсерйознішим виглядом підкреслює, що все, вчине­не нею, угодне богу і сталося з волі самого бога.
У разі, коли відповідальність за злочин уже ніяк не можна переклас­ти на бога і на його волю, віруючий заявляє, що він усе-таки не винен, бо його штовхнув на злочин сатана, диявол, «нечистий поплутав». А церква ще й підтримує винного: усі люди, мовляв, грішні, і лише сам бог без гріха.
А візьмімо церковний обряд спові­ді, християнське таїнство покаяння, яке створює у віруючого ілюзію повного прощення за будь-які непра­ведні вчинки, звільнення від будь-якого покарання за них. І в наш час «відпущення гріхів» все ще здійснюється і в православних церквах, і в католицьких костьолах.
При докладному розгляді питання про ставлення церкви та її священ­нослужителів до гріховності і зло­чинності серед віруючих виявляєть­ся, що духовенство вимагає не рішучого припинення всіх «гріхов­них» дій, про які почуто на сповіді, а тільки своєчасного звернення ві­руючих за черговим «відпущенням гріхів». Не випадково навіть самі віруючі, іронізуючи над таїнством покаяння, говорять: «Не согрішиш — не покаєшся, а не покаєшся — не спасешся», тобто не здобудеш ні безсмертя душі, ні місця в раю.
Відома біблійна теза гласить: «На небесах більше радощів буде від одного грішника, що розкаявся, ніж від дев'яноста дев'яти праведників, які не потребують покаяння» (Лук. 15,7). Іншими словами, для самого господа, бога розкаяний грішник, в тому числі й найзапекліший злочи­нець, набагато дорожчий за будь-яку доброчесну людину, яка не скоїла за все життя жодного злочину.
Краще за всіх зрозуміли і засвоїли справжнє ставлення релігії до зло­чинності й гріховності, звичайно ж, самі церковнослужителі й ченці, які за всіх часів не відзначалися високою моральністю. Народ дошкульно ви­сміяв їхні «чесноти» в байках, при­казках, оповідках.
Нині в нашій країні є випадки, коли окремі екстремістські елементи, прикриваючись релігійністю, чинять дії, які караються законом. І знахо­дяться ще деякі керівники релігійних організацій, які не тільки оголо­шують такі дії угодними богу, а й за­охочують їх. Підбурюють віруючих молодих людей відмовлятися з релі­гійних мотивів від служби в армії, від прийняття присяги, здійснюють бузу­вірські, шкідливі для здоров'я люди­ни обряди, виготовляють і по­ширюють антирадянську літературу, створюють не зареєстровані в уста­новленому порядку релігійні органі­зації, школи для примусового на­вчання дітей релігії.
У новій редакції Програми КПРС сказано: «Виступаючи за неухильне додержання конституційних гарантій свободи совісті, партія засуджує спроби використовувати релігію на шкоду інтересам суспільства і особи» (Матеріали XXVІІ з'їду КПРС. К., Політвидав України, с. 196).
У сучасних умовах, коли релігія особливо активно використовується зарубіжними недругами в ідеологіч­ній боротьбі, треба далі підвищувати якість атеїстичного виховання трудя­щих і піднімати його ефективність, У зв'язку з цим викриття намагань богословів і церковнослужителів фальсифікувати питання, що сто­суються злочинності й релігійності, має особливе значення.

Микола Ляхов, кандидат педагогічних наук, доцент, Херсон.

Немає коментарів:

Дописати коментар