вівторок, 28 січня 2014 р.

Стаття "Релігія й алкоголь" в журналі «Безвірник» № 5 1928 року



Соціяльні корні релігійности й алкоголізму

Марксів вислів „релігія дурман народа" і Ленінів —- „релігія рід духовної сивухи" можна розглядати не тільки, як прості порівняння релігії з дурманними речовинами, порівняння, що мають на увазі образне означення суспільної ролі релігії.
Співпоставлення таких соціяльних явищ, як релігійність її алко­голізм, виявляв ряд даних, що свідчать про взаємний і глибокий зв'я­зок цих двох явищ, що заходить багато далі їх зовнішньої подібности.
Якщо звернемось до тих джерел, з яких живиться релігійність й алкоголізм в сучасному класовому суспільстві, то побачимо, що і для релігійности, і для алкоголізму джерела ці ті самі. Економічна залеж­ність трудящої більшости од купки панів, злидні й неминучий резуль­тат цього - неуцтво, безсилля в боротьбі з суспільними й природними силами - ось основа релігійности, якою переймається людина в цьому суспільстві. Звідси в людській психіці виростає потреби на індивіду­альні релігійні переживання, бажання "з'єднатися з богом", заглибитися в релігійний екстаз, перенестися в нереальний світ ілюзій, повірити в неіснуючу небесну нагороду.
А ось як визначає психологічні мотиви піяцтва в своїй книзі „Алкоголизм и борьба с ним" один з найкращих знавців цього питання доктор В. Канель: "...людина, що находиться вічно під гнітом нужди й одчаю, людина, що постійно зазнає духовного голоду, неспроможна найти шляхи для його задоволення — така людина рада хоча б на час заглушити улізливий голос друзів (тобто тверезої свідомости. Дм. 1.), що твердить про недосконалості її існування. Їй хочеться скараскатися лютої правди... їй хочеться втікти од сумної дійсности з її зли­годнями, вона прагне уявленого, оманливого щастя, якщо життя не забезпечило їй справжнього. Зі сфери гнітючої життєвої правди переходити іноді в світ фантазії, бачити навколишній світ в іншому, роже­вішому світлі — стало настирливою потребою фізіологічної організації сучасної людини".
Як бачимо, суб'єктивні мотиви вдавання до бога і до горілки суттю ті самі. А ці однакові суб'єктивні мотиви своєю чергою спри­чинені однаковими зовнішніми соціяльними умовами.
І саме тому, що соціяльні корні релігійности й алкоголізму збі­гаються один з одним, саме тому ми маємо збігання кривих одночас­ного піднесення в масах релігійности й алкоголізму. В моменти осо­бливо тяжких народніх лих, коли нужда стає ще важча, а людина ще безпорадніша, в такі моменти, як відомо, релігійні настрої піднімаються. Потреба на ілюзії виростає, і людина в хвилину нещастя з особливим пориванням звертається до „вищих сил". Це загальновідомо. Але виявляється, що в таких випадках рівнобіжно зі зростом релігійности зростає й алкоголізм. Встановлено, що в роки недороду абсолютне зменшення споживання алкоголю дуже мале (пересічно на 70 % і не більше 30% нижче звичайного), тоді, як відсоток засобів, витрачуваних на горілку, проти вартости всього майна споживача, зростає [1]). І це за фізичного виснаження організму, за малого опору чинності алкоголю в цей голодний час. Надзвичайно показовим що до цього був у нас 1921 рік. Встановлено, що цього року в голодних губернях на алкоголь (тоді здебільшого на самогон) попит і пропонування були набагато-підвищеними проти тих губерень, що мали хліб.
Так звані промислові кризи в капіталістичному господарстві утво­рюють аналогічну картину. В період кризи відсоток скорочення спо­живання алкоголю далеко відстає від відсотку загального скорочення прибутків робітничої класи у вигляді її зарплати. В ці роки зменшу­ється кількість шлюбів, народжень, дуже скорочується споживання всіляких життєвих припасів, але це скорочення не поширюється ні на сивуху натуральну, ні на сивуху духовну — релігію.

Алкоголь і релігія — знаряддя класового панування

Зверхні класи прекрасно ураховують ті вигоди, що дає їм добре налагоджений релігійний апарат. У істинного сина церкви, у релігійної людини паралізована здатність розбиратися в оточенні, вона губить свою волю, будучи під незмінним гнітом вищої примрійної істоти. Лю­дину, отруєну релігійною отрутою, спутану по руках і ногах забобо­нами, лекше використати для побічних, чужих їй цілей, бо сама вона вже не в силі контролювати свої вчинки. Її легко обернути в екзаль­тованого фанатика, що його пориви чужа воля може скеровувати у першу-ліпшу сторону.
Було б явною непослідовністю з боку зверхніх експлоататорських клас, коли б до такого знаряддя, як релігія, не було додано однорід­ного, правда, трохи грубшого засобу, яким є алкоголь.
„Вплив, що, його справляє на нашу психіку гостра алкогольна отрута, сп'яніння, полягає, оскільки це тепер відомо, головне в утрудненні засвоєння, закріплення й переробки зовнішніх вражінь і в центральному полекшенні переходу вольових імпульсів у дію: отже, розвивається затьмарення свідомости в звязку з явищем вольового збудження, а пізніше пригнічення". Так відомий психіятр Еміль Кре­пелін („Учебник психиатрии") описує вплив алкоголю на психичний апарат людини. І зовсім очевидно, що в цих же виразах ми мали б право описати наслідки релігійного сп'яніння. І лише перевівши цю характеристику на релігійне сп'яніння, ми перелічені в цитованому уривку розлади індивідуальної психики могли б віднести до цілого колективу, маси, а обмежений термін дії алкогольної отрути вважати за багато довший при отруті релігійній.
З цього погляду алкоголь і релігія в арсеналі знарядь класового панування є засобами, що один одного доповнюють. Споювання народу, так само, як і релігійне одурманювання, майже завжди входило у про­грам дій керівних експлоататорських клас не з одних лише фіскальних (прибуткових) спонукань. У тих випадках, коли треба було піднімати великі маси людей на якесь діло, і коли треба було діяти з найбіль­шою швидкістю і певністю за кінець, обидва засоби комбінувалися, до­повняючи один одного.
Як приклад, що потверджує це, можна навести рівночасне вжи­вання цих двох засобів у війську підчас війни. Відомо, з якою ревністю буржуазія ставить релігійне обслуговування своїх салдат у цей час. Піп з хрестом був невід'ємною одиницею у військових частинах всіх євро­пейських армій. Якщо не досить було врочистих молебнів і проповідей перед воєнними виступами і зворушливих обрядів похорону жертв після виступів, то пускалося в діло інші хитрощі, здатні підтримувати потріб­ний релігійний настрій у салдатській масі. Дарували на руки кожному образки, ладонки, малюнки різних чудесних проявів надприродних сил у спеціяльному, звязаному з операційними діями війська, випадку. Всі пам'ятають ці безсовісні вигадки, про які серйозно повідомлялося в газетах в період останньої імперіялістичної війни. Кінець - кінцем така обробка релігійним дурманом у найкритичніші моменти, наприклад, перед атаками, доповнялася споюванням спиртом. Учасники російсько-німе­цької кампанії напевне пригадають, що наповнені горілкою фляги німців не раз були бажаною здобиччю для наших салдат. В російській армії царат не міг завести такої системи лише через те, що ще не стерся з пам'яти досвід російсько-японської війни, що її невдачі немало сприяла та п'яна стихія, що опанувала російських салдат в Манчжурії, і з якою командування, само п'яне, справитися не могло. Як всякий сильний засіб у невмілих руках може дати негативні результати, так сталося й тут.
Комбінація алкоголю й релігії відограла величезну ролю в історії колонізаторської діяльности європейського купецтва та буржуазії. Звичайним був такий порядок: попереду йшов місіонер з хрестом і євангелією, слідом за ним купець з горілкою або з іншими наркотиками (тютюн, коли не опій), нарешті, озброєна військова сила. Діставши раз для себе опору в новій колонії, купець і місіонер, діяльно допома­гаючи один одному, з надзвичайною легкістю оббирали тубільців, осо­бливо ласих до горілки.
За ілюстрацію до цього може правити історія мало не кожної колонізації. Ми для прикладу наведемо картинку з минулого росій­ської колонізації в Сибіру. Відомо, що православне російське духо­венство надзвичайно багато уваги віддавало християнізації сибірських тубільних племен. Тимчасом ця увага мала під собою зовсім не один лише прозелітизм попів. Справа в тому, що хутрові товари були істот­ною частиною російської торгівлі з закордоном. А хутра добувалися здебільшого в Сибіру. Урядові й купцям далеко не безкорисна була ця просвітня діяльність місіонерів, що допомагала приручити й обби­рати напівдикі сибірські племена. І оббирали дуже ґрунтовно. Майже аж до революції там легально існувало таке джерело добування хутер. Що-року, в певний час, у посьолки, що лежать недалеко від місця перебування мисливських племен, приїжджали російські купці. Тоді ж у ці посьолки виїжджали остяки з річним запасом свого мисливства, і починався торг. Торг і розплата супроводилися огидним споюван­ням дуже охочих до алкоголю остяків настояною на махорці горілкою. В результаті такого розрахунку остяки йшли додому здебільшого без хутер, з новими боргами, доданими до торішніх, що склалися таким же способом. Не малим спонукачем до споювання „культурними" європей­цями колоніяльних народів було й те, що в такому разі відкривався приступ до нового ринку збуту. Одна Німеччина на початку цього сто­ліття з числа товарів, що йдуть у Африку, 80% долю віддавала спир­тові. Отже, горілка, разом з релігією, була в числі найперших засобів буржуазного „культуртрегерства", що сприяло хижацькій експлоатації колоніяльних народів і їх фізичному звироднінню.
Релігія й алкоголь, як дві реакційні сили, що стоять на сторожі інтересів класового ладу, надто переплетені один з одним у виступах на політичній арені. Тут уже важко найти грань, де кінчається піп і де починається власник, виробник або торговець алкоголем. Це дуже добре відзначає Е. Сінклер в своїй книзі „Вигоди релігії", гово­рячи про політичне життя Англії: „Шинкар туманить голови виборців спиртом, а парафіяльний піп — спіритуалізмом. З цієї вбивчої комбіна­ції в Англії користуються два могутніх товариства: „Спілка Антисоція­лістів" і „Ліга свободи й власности". Прогляньте списки організаторів, директорів І осіб, що субсидують ці сатанинські установи; ви знайдете серед них політиків - торіїв, і хліборобів - лендлордів, видатних чле­нів вищого духовенства, і великих торговців алкогольними питвами. Я був у Лондоні на мітингу „Ліги Захисту Свободи й Власности" і слухав, як пан Маллок, майстер римсько-католицької софістики, гудив соціалізм. На платформі поруч оратора сидів єпіскоп з півдюжи­ною членів англійського духовенства, секретар „Об'єднання броварів", секретар „Асоціяції торгівлі вином, спиртом пивом" і ще троє чи четверо інших алкогольних магнатів". Там же у згаданій книзі Е. Сін­клер наводить ряд фактичних даних, що свідчать про те, як міцно англіканське духовенство звязало свою долю з алкоголем. Велика частина цього духовенства бере участь у виробництві алкоголю, як акціонери. Достотно відомо, що білль (закон)- тверезости, у свій час внесений у парламент Асквітом, провалила опозиція духовенства, бо цей білль, насамперед ставив під загрозу прибутки від капіталів, вкла­дених духовенством у броварні та ґуральні. Рух проти тверезости супроводився навіть особливими петиціями до уряду, підписаними сотнями й тисячами англіканських попів, що в тій чи іншій формі, під різними пристойно придуманими приводами висловлювали свій протест. І зовсім природно, що видатний представник англіканської церкви, архієпіскоп Йорський, підчас свого перебування в Америці повідомив там репортерам, що його англіканська церква не співчуває забороні продавати й споживати спиртні питва, яку 1920 р. запроваджено в Америці.

Коли буржуазія виступає проти алкоголю

Тут виникає питання а як же все таки з'ясувати ті антиалко­гольні течії буржуазної суспільности, що виникають майже в кожній капіталістичній країні, і як от, наприклад, в Америці навіть досягли заборонної на алкоголь системи, поширеної на всі Штати в законо­давчому порядку?
Технічні умови роботи на сучасному великому капіталістичному підприємстві (металопромисловість, транспорт), за його загальної усклад­нености і тої інтенсифікації праці, що її виразом є „фордизм" і те­перішня раціоналізація, примушують капіталіста дати перевагу твере­зому робітникові перед тим, що любить випити. З другого боку, на­явність в країні певних умов в економіці, що виявляється, головне, в роботі промисловости на внутрішній ринок за певної зайвини такої продукції, як текстиль і метал, посилюють прагнення частини проми­словців мати в країні, по змозі, міцного покупця, що не розладжує свого бюджету на горілку. З цього, чисто - господарського, підприєм­ницького розрахунку і виходить тверезна пропаганда, хоча й наря­джена для втирання очків широкій публиці в одежу лицемірної філан­тропії. Тим-то ні на одну хвилину ми не можемо ідеалізувати - тої боротьби, а головне результатів, яких іноді і може досягнути анти­алкогольна пропаганда в капіталістичній країні. Насамперед класовий лад, що породив алкоголізм, як соціальну хворобу, хоча з-за тимча­сових господарських вигід забороняє вживати алкоголь, як от у Аме­риці, але не, змінює тих соціяльних основ, що породжують алкоголізм. Ці заходи не можуть усунути у людей потребу сп'янювати себе, бо навколишнє життя не перестає порождати у людей ті психологічні мотиви, що спонукають вживати алкоголь, І подібно до того, як за наявности в буржуазному суспільстві високо - розвиненої науки й техніки люди не перестають вірити в бога, тай і за наявності „антагоні­стів" алкоголю", у вигляді високо-розвиненої металургії, транспорту та текстильної промисловости, алкоголізм, як і першу, залишається соціальним злом, що процвітає в нелегальних формах. На гірший кі­нець вживання алкоголю підміняється якимсь іншим видом наркотизму (морфій, кокаїн, опіум то що). До того ж досить, щоб в разі кризи або якоїсь нової економічної ситуації комерційний розрахунок підказав капіталістам, що їм вигідно перемістити капітали в ґуральні або бро­варні, і заборонну систему може усунути та, ж сама буржуазія. Аме­рика, де тепер підпільне ґуральництво, споживання сурогатів, контра­банда й потайна торгівля алкоголем, а далі на цьому ґрунті різні зло­чини, що досягли загрозливих розмірів, являє собою дуже повчальну картину.
Це наочний доказ того, що тверезість і боротьба за неї належить до ряду інших суперечностей, властивих капіталістичному суспільству, що їх Йому годі розвязати.
Не слід забувати, крім того, що в капіталістичних країнах, де окремі групи капіталістів у своїх експлоататорських інтересах не від тою, щоб заборонити робітникам натуральну сивуху, замість цього там тепер і ім'я класових інтересів стараються у щоб то не стало ще більше зміцнити обробку маси духовною сивухою — релігією.
Що до цього надзвичайно символічною є така постать, як В. Бра­йян. Цей американський мракобіс, баптист, один з вождів демокра­тичної партії, півтора десятка літ своєї політичної діяльности присвя­тив боротьбі з алкоголізмом й еволюційною теорією Дарвіна. В останні дні свого життя (помер в липні 1925 р.), Брайян звязав своє ім'я з надзвичайно ганебним „малп'ячим" процесом над учителем Скопсом у Дайтоні, виступаючи на ньому обвинувателем.
Заборонна система у капіталістичних державах кінець - кінцем і на сьогодні є винятком. Найчастіше ґуральний і броварний капітал, у спілці з рядом інших галузей промисловости, зовсім нейтралізує антиалкогольну течію меншости. А алкогольна промисловість надто сильна в тих країнах, де ще міцні феодальні засади, де велику вагу мають аграрії (поміщики). У таких країнах боротьба з алкоголізмом, яку ведуть "товариства тверезости", для трудящих обертається у нову додаткову форму класового обману. Носії ідей тверезости у цих ви­падках є людьми або наївними або просто шарлатанами, що свідомо беруть участь в цій комедії, яка утворює ілюзію, ніби-то буржуазне суспільство справді дбає про добро трудящого народу. Тим часом на­віть та фальшива, на американський взірець, тверезість, що її можна досягнути за капіталістичного ладу, досягається не завдяки турботам філантропічно-настроєних інтелігентів і попів-тверезників і не завдяки добрості хазяїв-капіталістів.
До заборонної системи призводить певна стадія капіталістичного господарства, при чому ця заборона не означає викорінення алкоголізму.

Як російські попи подвизалися а боротьбі з алкоголізмом

Як на зразок такої напівнаївної, напівшарлатанської антиалкоголь­ної пропаганди, можна вказати на деякі факти з минулого царської і Росії. Ось „Виставка для боротьби з алкоголізмом" 1910 року. Виставка І ця, безсумнівно, відбила в собі методи, що їх в цій галузі напівчорно­сотенні тверезні організації царського часу практикували. З шости відділів виставки, як це значиться в каталозі [2]), один відділ, саме тре­тій, має такий підзаголовок: „Причини алкоголізму народніх мас і ме­тоди боротьби з піяцтвом". Причинам алкоголізму присвячено чотирі експонати (чи варто багато говорити про такі пустяки!), за те „бо­ротьба" репрезентована 189 експонатами. І що ж, виявляється, що всі ці експонати присвячені, по-перше, саморекламі духовних і світських діячів, товариств і попечительств про тверезість, їхнім фотографіям, біографіям то-що. По-друге, далі йдуть описи того, наприклад, як тверезники такі-то їздили на Валаам і такі-то в Олександро-Невську Лавру, як паломничають в Палестину і до гроба господнього, як і в Азію, Сірію та Єгипет. По-третє — фотографії цих самих паломництв, фотографії всяких хресних ходів. Ось оці паломництва, хресні ходи і рекомендується як універсальний засіб проти піяцтва. Якщо навіть повірити в щирість цих пропагандистів, то й тоді суть цієї методи буде така: збільшуючи релігійну нагрузку, відвернути від корчми в бік церкви. Інакше кажучи, один вид дурману заступити іншим, і тільки. А насправді чорносотенних народних печальників не дуже цікавило те, в якій мірі виправдували себе ці методи в розумінні справжнього насадження тверезости.
Духовенство, будучи плоть од плоти й кість од кости тодіш­нього класового укладу, звичайно, охоче бере участь у пропаганді тверезости. Майстрам релігії це навіть більше до лиця, ніж кому б то не було. Кому ж як не попам найлегче було знайти вихід з того дво­значного становища, в якому опинилася пропаганда тверезости. Цього досягалося проповіддю таких безпечних чинників боротьби з піяцтвом, як релігійні засоби. Проповідь з церковної катедри, індивідуальні уго­вори, зароки з цілуванням хреста, моління спецам проти запою, святим Воніфатію й Мойсею Мурину, хресні ходи — ось нескладні попівські знаряддя тієї боротьби, що од неї мало було шкоди царському міні­стерству фінансів. Це останнє слідкувало лише за тим, щоб тверезна про­паганда не переходила за дозволені межі. Так, коли у нас в 60-х ро­ках минулого століття вперше була запроваджена одкупна система, що стала дуже тяжко відбиватися на людності, і коли де-не-де нижче духовенство в антиалкогольній пропаганді почало усердству­вати, то міністерство фінансів надіслало заяву до найсвятішого синоду, в якій говорилося, „что совершенное запрещение горячего вина по­ередетвом сильно действующих на умы простого народа религиозных угроз и клятвенных обещаний должно быть допускаемо, как противное не только общему понятию о пользе умеренного вина, но и тем постановлениям, на основании которых правительство отдало питейные сборы в откупное содержание". Цього було, звичайно, більше, ніж до­сить, щоб найсвятіший синод дав негайний одбій по всій своїй периферії.
 Цікавий документ з протиалкогольної „боротьби" попів. Святенницька „грамота" мовляє сама за себе

А втім, надалі урядові не довелося більше стримувати духовен­ство, бо й саме воно було досить обачне. Коли літ 25 тому деякі з найліберальніших тверезників запропонували включити в програм на­садження тверезости долю культурної їжі, у вигляді, наприклад, популярних лекцій, спектаклів для маси, то ця пропозиція викликала найрішучішу одсіч сановних представників православного духовенства. Надто люто виступав проти неї епіскоп Пермський, який у щоб то не стало хотів довести, що піяцтво - явище багато краще, ніж ті на­слідки, до яких може призвести така пропаганда. І зрозуміло, що такі представники духовенства, як цей єрарх, були по своєму найпослі­довніші в своїх присудах. Ставати на шлях освіти мас — це значить почати підрізувати той сук, на якому сам сидиш, це значить підривати ті підпори, на яких тримається релігія.
Щоб до кінця зрозуміти тверезницьку ролю духовенства, слід згадати ще про одну причину, з якої духовенство нездатне було на щось серйозне. За всіма даними, сам духовний стан в цілому здавна був на першому місці що до відносної кількости споживаних ним •спиртних напоїв. Зрозуміло, у нас тепер немає й не може бути для по­твердження цього якихось статистичних даних. Проте, добре всім відомі побутові риси з життя духовенства говорять на користь цієї гадки. Порівняльна матеріяльна забезпеченість за такого нетрудового життя, яке вело завжди духовенство, за деякого ступеню інтелектуального розвитку, а, значить, і деякого підвищення вимог до життя, за обме­жених рамок і норм духовних переживань і мислення, що за межі їх професія не давала виходу, за інших зовнішніх обставин і темпу сіль­ського парафіяльного або манастирського життя утворювався чи не найбільше закінчений тип споживача алкоголю. Піяцтво і полова роз­пуста — відвічні пороки духовенства й документальних доказів цього ми можемо подати скільки завгодно. Та цього не ховають і сами попи та їхні історики — побутописатилі. Варто лише пригадати з недавнього минулого всім відомі картинки побутового піяцтва духовенства, що зберіглися не тільки в нашій пам'яті, а й відбиті в художній літературі (Нечуй - Левицький, Свідницький, Лесков, Гусев то-що). Якщо при­гадати такі побутові рисочки, як приймання плати за треби горілкою, участь у обрядових попойках у парафіян, якщо пригадати ту суворо-п'яну бурсацьку школу й епоху, коли бурсак був синонімом піяка, то на основі таких покажчиків висловлене тут твердження ані трохи не буде перебільшеним. Духовенство всіх часів, і не тільки у нас, а й в інших країнах, завжди служило зеленому змієві з не меншою ревні­стю, ніж своєму богові. А за таких обставин становище попа, що за­суджує піяцтво, було більше ніж смішним і ризикованим навіть для таких майстрів лицемірства, якими завжди були попи.

Алкоголізм у релігійному побуті

Найвиразніше єдиним фронтом релігія й алкоголь виступають у побуті селянина, а також і в побуті робітника. Всі більш - менш важ­ливі події в житті, людини, починаючи від появи її на світ, кінчаючи смертю, супроводилися, а часом і тепер супроводяться попівськими молитвами та піяцтвом. Чи сумну, чи радісну подію відзначали, кожен раз глибині горя й радости відповідав ступінь пишноти релігійного обряду й кількість спожитого з цього приводу алкоголю.
Таку ж картину являли (а по декуди ще і тепер являють) собою й релігійні свята. Свята й неділі, коли трудящий звільняється од буденної роботи, колись у нас цілком заповнялися церквою та корчмою. Спершу відбували церковну службу, а там йшли в корчму Для цього корчми завжди тулилися біля церков. Таке святкування неділь і свят було неминучим наслідком всього суспільного укладу. По-перше, ін­ших способів і форм проводити час і відпочивати для широких мас не було, по-друге, таким чином заповняти дні відпочинку було в інте­ресах зверхніх клас — треба було не давати трудящому можливости одуматися, розібратися на дозвіллі в навколишньому світі, а для цього потрібно було всіляко задурманювати його свідомість.
Огидна суміш релігійних традицій з алкогольними, що заповнила собою призначені для відпочинку дні, обертала ці дні у джерело всі­ляких нещасть і лих, якими тільки відзначався старий тяжкий побут, свідомість людини, що в ці дні була під найбільшим впливом двох видів дурману, давала вихід всім найгіршим інстинктам і спонукам. Дебоширство, всілякі насильства проти особистости, вбивства, підпали, розпуста, звязані з нею венеричні зараження, підрив здоров'я і втрата працездатности — ось найкоротший перелік суспільних лих, якими су­проводяться недільні і святкові дні.
Щоб скоротити місце, ми не наводитимемо тут цифрових, в різних країнах статистикою вирахуваних, даних, що переконливо доводять те, що якраз недільні й релігійно-святкові дні, надто Різдво і Великдень, дають найбільший відсоток всіляких нещасних випадків і вчинених злочинів. Ці дані вже не раз наводилися в нашій літературі [3]. Їх по­повнюють ще й досі газетні звідомлення після кожного різдва та пасхи.

Бог і горілка

Нам відомий малюнок - плакат, виконаний художником Кауфманом на замовлення власників ґуралень в Америці, що все ще не тратять надії на успіх агітації проти тамтешньої заборонної для них системи. На картинці намальовано посередині христа, в сяйві навколо голови і з зажуреним виразом лиця, ліворуч стоїть зі стравами й питвом стіл і в додаток, видно, щоб натякнути на чудо на весіллі в Кані Галілей­ській, біля христових ніг п'ять величезних посудин, наповнених горіл­кою; одну посудину перевертає реалістично виображений Брайян, що стоїть тут же праворуч од христа, це той самий, про якого згаду­валося вище. Сенс картини: пийте горілку, що її сам Ісус Христос колись виробляв на весіллі в Кані, а тепер виробляємо ми; не робіть, так, як каже Брайян, що його проповідь про тверезість не зовсім до душі христові. В цій американській рекламі все дуже просто, як проста й безцеремонна поведінка американців зі своїм богом, що його вжи­вання в Америці, на жаль, далеко не обмежується лише мотивами в агітаційних плакатах. Але справа в тому, що покликання гуральників на біблійну анекдоту зовсім не так уже несподіване. У так званому святому письмі міститься у готовому виді послідовно розвинена теорія про алкоголь, що цілком збігається з поглядом на цю річ сучасного буржуа. В останній главі „Притчів Соломонових", де цареві для керів­ництва подаються правила практичної мудросте, є таке місце: „Не царям пити вино і не князям сикеру. Дайте сикеру тому, хто погибає, й вино за­смученому душею, хай він вип'є й забуде бідність свою і не згадає більше про своє страждання" (гл. 31, 4, 6 — 7). Класове призначення алкоголю в цих словах висловлено з такою одвертістю, якої тепер собі найзухва­ліший піп, щоб догодити самому вередливому буржуа, не дозволить. Ту саму подвійність, що виражена в сучасному суспільстві, з одного боку, у прагненні буржуазії спою­вати нарід алкоголем, з другого - у пропаганді тверезости, ми знаходимо і в біблії. Зовсім не бажано і нікому не вигідно, коли надмірне піяцтво за­грожує обернути питущого в босяка. „Не будь між тими, що впиваються вином, між тими, що пересичуються м'ясом, бо п'яниця і обжера збідніють". (Прит. 23,20 — 21). „Робітник, схильний до піяцтва, не забагатіє". (Сир. 19, 1)
Зате зовсім іншу раду можна по­дати багачеві. Його пересиченість жит­тєвими благами у вині може знайти нове джерело втіх, особливо, коли вино при­правити іншими видами розваг. „Що рубінова печать в золотій прикрасі, то милозвучність музики на бенкеті за ви­ном. Що смарагдова печать в золотій оправі, то приємність пісень за смачним вином". (Сир. 32, 7 — 8). „Що за життя без вина? Воно створене на веселощі людям" (Сир. 31, 32).
 Ікона - реклама капіталістичної ґуральні. Кар­тина художника Кауфмана на сюжет чуда в Кані Галілейській показує, як американець Брайян, ворог алкоголю, на очах опечаленого христа виливає, - мовляв, з глечика вино, то його зробив сам христос

Тут же в біблії апостол Павел дає поради, що дишуть таким спокійним розумом, ніби навмисне розра­ховані для розжирілого манаха-дармоїда: „Надалі пий не одну воду, а споживай трохи вина ради шлунку твого і частих твоїх недугів" (І Тим. 5, 23). Хто стане заперечувати, що упертий пересуд про корис­ний ніби то для здоров'я вплив вина („стомаха ради" чарочка) не під­силено, опріч усього, авторитетом а постола.
Нарешті, й сам христос, як не спроста підмітили американці, за­охочує піяцтво з такої нагоди, як, наприклад, весілля. Для самогон­щиків, висловлюючись богословською мовою, в цьому цілий „прообраз". Словом, в святому письмі нема недостачі на провідні вказівки на всі випадки, які тільки можуть виникнути в практиці споживання алко­голю. Попи й капіталісти можуть бути спокійні, в крайньому разі і на „слово боже" можна посилатися. І, як бачимо, такі випадки бувають.

Фізичний дурман в духовному культі

Релігійна організація загалом являє собою велетенський апарат одурманювання мас. Будучи на службі у керівних клас, релігія роз­кладає, паралізує самосвідомість експлоатованих. Цьому служить на­віяння масам головної центральної релігійної догми про потойбічне блаженство, ради якого варто було б нехтувати всі лиха цього земного життя. Навіяння такої ідеї можливе в тому разі, коли вдається приму­сити замовкнути в людині її свідомість, її розум. Тим-то релі­гійні „істини" і не є предметом розуму, знання, а лише віри. Тим-то представники релігії дуже часто і заявляють, що знанню, науці у царині релігії нічого робити, царина науки — це одно, а царина релігії — інше. Але одна справа отак ігнорувати розум в богословських розумуваннях, а зовсім друга справа упоратися з ним так, щоб він не заважав вірі. Цього останнього досягається безупинними діями церковного апарату, широко розкинутою сіткою установ: церков, синагог, молитовних домів. У цих лабораторіях за тисячеліттям вдосконаленими культовими засо­бами спеціялісти - жерці роблять систематичні сеанси масового навіяння. Засоби навіяння, ними вживані, своєю суттю того ж порядку, що їх вживають і за лікувального гіпнотизму. Тиша, непорушність, пітьма храму, монотонність читання, співу, дзвону, опанування чуття слуху, огні свічок і блискучі золочені речі, що фіксуються нерухомими по­глядами молящих, підкурювання ладаном і іншими речовинами, що впливають на нюх — ось всім відомі засоби, що через них відкрива­ється доступ до підсвідомої сфери людської психіки.
Одначе це не все. Щоб утворити ще яскравіші релігійні пережи­вання, щоб окунути людину у ще глибшу екзальтацію, в культовій практиці всіх часів і релігій уживалося ще сільніших засобів. До таких засобів насамперед повинно віднести екстатичні танки і кружляння навколо, що супроводяться співом. За свідченням отців церкви (Гри­горія Нісського, Григорія Богослова) такі танки були частиною релі­гійного ритуалу і в християнстві за перших віків його існування. Тепер вони зберіглися тільки де-не-де як винятки (наприклад, в Іспанії, в Єрусалимі біля „гроба господнього" на Великдень), але рештки їх помітні і в сучасному християнському богослуженні у вигляді хресних ходів, кружляння навколо аналою підчас вінчання, наприклад, зі співом „Ісайя лікуй" (лікуй по грецькому „хореве" що значить — танцюй). А в достоменному вигляді танок практикується тепер у різних сектант­ських груп („радєнія").
Але найуніверсальнішим засобом призвести людину до екстатич­ного стану були різні наркотичні засоби. Надто часте вживання цих засобів відноситься до періоду первісної культури. У Е. Тейлора („Первобытная культура", т. II) можна знайти цілий список цих засобів, які то курилися й, згоряючи, поширювали навколо себе сильний аро­мат, то в порошку вдихалися в ніс, то вживалися в вигляді мазів для натирання тіла, нарешті, питва. Вплив усіх цих засобів полягав у розладі нормальних функцій людського тіла і в приведенні людської психіки в такий стан, за якого людині ввижаються привиди. А вважали за вищий ступінь приєднання до бога, відвідини людини бо­гом, сшестя святого духа на людину.
З числа наркотиків найкращим і найрадикальніше чинним у зазна­ченому напрямку засобом є алкоголь. Тим то питва, отримані з пере­шумованого виноградного соку й хлібних злаків, через такий свій вплив, просто обожнювалися, даючи вихідну точку для цілих культових си­стем. Такими системами були грецький культ Діоніса - Бакха, інду­ський культ Соми, перський — Гаоми.
Християнство, розуміється, також не могло уникнути відбитку культових бакхічних рис. Досить пригадати, що кров свого бога хри­стияни уявляють собі в вигляді вина і вірять в своє приєднання до божественної істоти через споживання її разом з хлібом. Цей обряд зґрунтовано на тих же самих уявленнях, що їх свого часу мали древні індійці, коли вони пили Сому, а так зване християнське „учение о пре­существлении даров", що ніяк не вкладається в голові теперішньої людини (тому воно й „таїнство"!), являє собою надзвичайно яскраве явище ідеологічного атавізму.
Наведені тут короткі зауваження приводять нас до висновку, що релігійні переживання й переживання людини, підлеглої впливові нар­котика, мають між собою щось спільне. Принаймні, так шанований попами В. Джемс в своїх роботах про це говорить просто. Ряд ознак говорить так само й за те, що фізіологічні функціональні розлади за алкогольного отруїння приблизно ті самі, що бувають і за релігійної екзальтації. На жаль, досі науково-експериментальних дослідів в царині фізіології релігійної екзальтації, наскільки нам відомо, не робилося, коли не рахувати деяких дуже неповних спостережень над російськими сектантами та сибірськими шаманами.
У всякому разі можна сподіватися, що ті дані, на основі яких ми встановлюємо спорідненість релігії і алькоголізму в їх соціяльно кла­совій суті і призначенні, завершаться ще даними, що зближатимуть релігійне і алкогольне отруєння у сфері біологічній.

У нашій країні релігія та алкоголізм виступають як спадщина буржуазного ладу. І на сьогодні вони завдають нам ще чимало клопоту.
Проте, непримиренна наша боротьба з ними обіцяє перемогу лише нам. Ми працюємо над створенням такого суспільного ладу, за якого люди зовсім не будуть потребувати ніякого оп'яніння, ніяких ілюзій. Виганяти з суспільного життя економічне й духовне рабство, затурка­ність, злидні, підносити вгору культурність мас — значить забезпечу­вати справжню й остаточну перемогу над усіма соціяльними хворобами, в тому числі над релігією та алкоголізмом.
Наша дійсно-наукова антирелігійна й антиалкогольна пропаганда, під­час такої суспільної перебудови, здібна влучати свого ворога смертельно.
Дмитро Ігнатюк

Посилання:
1. В. Я. Канель „Алкоголизм и борьба с ним". 1914, М.
2. „Об'яснительный каталог к выставке по борьбе с алкоголизмом", СПБ, 1910.
3. Зокрема найповніше цей матеріал зібрано в книзі т. Шейнмана. «Религиозность»

Немає коментарів:

Дописати коментар