Стаття "Зоряні десятиліття людства" в журналі «Людина і світ» № 4 1981 року

Центральний Комітет КПРС виступає за те, щоб і далі... поліпшувати організацію всієї системи наукових досліджень.

Л. І. БРЕЖНЄВ

(Із доповіді «Звіт Центрального Комітету КПРС XXVI з'їздові Комуністичної партії Радянського Союзу і чергові завдання пар­тії в галузі внутрішньої і зовнішньої полі­тики).

Хоча від часу першого польоту людини в космос минуло лише два десятиліття, нині розвиток багатьох галузей знань неможливо уявити без використання нових методів до­сліджень, що їх дала людству кос­монавтика. Перелічимо лише деякі загальновідомі сфери її практичного застосування: складання прогнозів погоди, космічний зв'язок, позаатмо­сферна астрономія, вивчення при­родних ресурсів Землі, контролювання стану навколишнього се­редовища й, звичайно ж, народжен­ня і стрімкий прогрес нової галузі науки - космічної біології та меди­цини. Мабуть, часом її народження можна вважати ті роки, коли пер­ший політ людини в космос ще тіль­ки планувався. Природно, що спо­чатку слід було відповісти на голов­не питання: чи можуть високоорга­нізовані живі істоти відносно довго перебувати в умовах невагомості без шкоди для здоров'я. Слід було також оцінити небезпечність кос­мічної радіації для живого організ­му й розробити заходи щодо захис­ту від неї. Не було в учених і до­статніх знань про вплив переванта­жень під час зльоту й спуску кос­мічних кораблів.

Першими з мешканців Землі піднялись у космос собаки та інші ссавці. Пасажирами дослідних ра­кет були також мухи-дрозофіли, на­сіння вищих рослин і деякі види мікроорганізмів.

Відтоді й до наших днів медико-біологічні спостереження є неодмін­ною складовою частиною дослідної програми будь-яких пілотованих космічних польотів. Космічна меди­цина вже помітно впливає сьогодні на розвиток багатьох галузей чисто земної медичної науки, в практику якої увійшли найсучасніші діагнос­тичні прилади й апаратура медич­ного контролю, створені для косміч­них польотів.

Останнім часом з'явився ще один напрям космічних досліджень. Мас­штаби людської діяльності на Землі нині стали такими, що її можна, як зауважив академік В. І. Вернад­ський, порівнювати із стихійними геологічними процесами. Це втру­чання людини в хід природних явищ, що складалися протягом міль­йонів років, викликає несподівані, а часом і непередбачені наслідки. Сьогодні питання екології і охорони навколишнього середовища обгово­рюються на міжнародних конферен­ціях і симпозіумах, їм присвячені численні монографії і статті вчених різних спеціальностей, виступи дер­жавних і громадських діячів.

Свій внесок у вирішення цих про­блем робить і сучасна космонавти­ка. Починаючи з польоту корабля «Союз-22», де вперше було встанов­лено космічну фотоапаратуру, роз­роблену спеціалістами СРСР і НДР, та в усіх наступних експедиціях проводилися зйомки великих діля­нок території нашої країни. Ці знім­ки виявились дуже корисними для оцінки стану земельних, водних та лісових ресурсів Радянського Сою­зу. А на орбітальній станції «Са­лют-5» космонавти також вирішува­ли одне з важливих екологічних завдань. Спеціальний телескоп-спек­трометр, встановлений на борту цієї дослідної лабораторії, дозволив одержати дані про прозорість верх­ніх шарів атмосфери. У майбутньо­му ми, певно, будемо свідками створення системи постійного кон­тролю за станом атмосфери, рік, озер, Світового океану і лісових ма­сивів.

Завдяки прогресові космонавтики з'являється й зовсім нова галузь людської діяльності — космічна тех­нологія. Перший експеримент тако­го роду — космічне зварювання було здійснено радянськими космо­навтами ще 1969 року під час по­льоту екіпажу «Союз-6». Косміч­ний простір надає в розпорядження технолога вакуум і низькі темпера­тури — умови, які на Землі можна досягти лише ціною великих зусиль. А довго моделювати третю характе­ристику космічного простору — невагомість — на Землі взагалі не­можливо. Тільки на орбітальній станції «Салют-6» космонавти про­вели кількасот експериментів по кос­мічному матеріалознавству і одер­жали десятки таких речовин, які в земних умовах створити не можна.

Сьогодні в космонавтиці немає сенсацій. Крок за кроком тут іде процес нагромадження нової інфор­мації. В той же час процес освоєн­ня космічного простору — це не тільки фундаментальні наукові до­слідження заради задоволення на­шого одвічного прагнення до пізнан­ня світу. Як і кожне кероване наукою починання, вивчення космо­су вже дає відчутні практичні ре­зультати. Людство починає викори­стовувати їх для своїх потреб, для блага життя на Землі.

Космічні дослідження, як і взага­лі все сучасне природознавство, ма­ють й інший надзвичайно важливий аспект — світоглядний. Успіхи нау­ки в пізнанні навколишнього світу сьогодні такі грандіозні, що церква у своїй постійній боротьбі «за душі віруючих» уже не може діяти по-старому, нехтуючи висновками вче­них. Навпаки, кожне чергове досяг­нення науки, серед них і космічні керівники та ідеологи церкви нама­гаються інтерпретувати таким чи­ном, щоб його можна було відвести на свій рахунок.

Протестантський автор Е. Франк з прикрістю писав: «Наука всебічно дослідила небо й землю, проте ніде не натрапила на бога і не виявила навіть слідів його існування. При­рода втратила свою таємницю. Су­часні результати історичного знання звільнили наше уявлення про істо­рію від будь-яких ознак надприродного. Тепер, коли сучасна освіта зробила сучасні знання і нову прак­тику надбанням широких мас, коли вперше в історії могутні держави оголосили відкриту війну релігії, те­пер релігія перебуває в критичній, небезпечній ситуації».

Особливо цікаво простежити, як зайшлося ставлення теологів до досягнень людини у підкоренні неба і космосу. Не одне століття церква боролася проти намагання людей постійно розширювати свої знання, збільшувати свою могутність у бо­ротьбі зі стихійними силами приро­ди. І така позиція цілком зрозуміла, бо успіхи науки підривали релігійне твердження про всесилля бога і ницість людей — «рабів божих». Космічна діяльність людей прак­тично спростовує твердження про заборону й неможливість для людини з власної волі потрапити на «небо» — теза, яка зустрічається в усіх «священних» книгах. Адже якщо всевишній визначив, що лю­дям не дозволено вторгатися в його небесні володіння (досить згадати історію з Вавілонською вежею), а людина все-таки це робить та до того ж має з космічних мандрів не­абияку практичну користь, то гине легенда про «всемогутнього бога».

Багато століть релігія була в ан­тагоністичних стосунках з наукою. Ось лише один епізод з історії їх взаємин.

Літо 1593 року. Стоячи перед су­дом венеціанської інквізиції, доміні­канський чернець Джордано Бруно сказав: «Я проголошую існування незліченних окремих світів, подіб­них до світу цієї Землі... Я вважаю її подібною до Місяця, інших пла­нет, інших зірок, яких безліч. Усі ці небесні тіла складають незчисленні світи. Вони утворюють нескінченний Всесвіт у нескінченному просторі» В «Короткому викладі слідчої спра­ви Джордано Бруно», де дано його письмові свідчення, записано: «Та­кож вважає, що існує багато світів і багато сонць, де... є речі, подібні родом і видом до речей цього світу, а також і люди»... І «єретика» Д. Бруно 1600 року було спалено на вогнищі також і за те, що підтри­мував ідею про множинність при­датних для життя світів.

Але... нові часи — нові пісні. Рим­ські папи надсилають привітання радянським космонавтам. Поздоров­лення Радянському урядові й на­шим космонавтам друкувались на сторінках православного «Журнала Московской патриархии». А глава католицького світу Павло VI свого часу заявив, що він віддає належне «технічному прогресу, який є гордіс­тю сучасної людини, гордістю її зу­силь в освоєнні космосу, у викори­станні сил атома і в зміні суспіль­них структур».

Зауважимо, до речі, що тут папа римський цілком відходить од «тео­ретичних основ» релігії, бо, за біб­лійним переказом, усі технічні при­строї створювались людьми з пле­мені Каїна, проклятими богом за те, що вони не визнавали жодної релі­гії. А ще на початку нашого століт­тя основоположник космонавтики К. Е. Ціолковський у статті «Успіхи повітроплавання в XIX столітті» писав: «Справді, в очах наших ша­нованих предків і навіть в очах се­реднього рівня теперішнього люд­ства прагнення літати рівнозначне прагненню зухвало проникнути в оселю вищих духів і тому є начеб­то блюзнірством».

Сьогодні ж ідеологи церкви шука­ють шляхів, які зближають науку і церкву. Ось свідчення нашого сучас­ника, відомого американського бо­гослова К. Коттена, який твердить, що між формуванням наукової кар­тини світу й християнським світо­розумінням існує прямий зв'язок. Можна виділити, запевняє він, три передпосилки сучасної науки, які легко простежуються аж до способу мислення, в основі якого лежить біб­лійне уявлення про ставлення бога до створеного ним. Це, на думку К. Коттена, по-перше, віра в існу­вання закладеного в природі й осяг­нутого людиною порядку, по-друге, переконання в необумовленості цьо­го порядку, методом пізнання якого в зв'язку з цим має бути не апріор­ний умогляд, а емпіричне дослід­ження. І, нарешті, уявлення про те, що об'єктом наукового пізнання має бути матеріальний, а не формаль­ний аспект речей. Як твердить бого­слов, ці «фундаментальні» для су­часної науки положення є «спробою повернення до справді біблейського уявлення про всемогутнього бога, який створив світ, виходячи зі свого нічим не обмеженого свавілля». Який парадокс: тепер уже розви­ток науки, торжество її матеріаліс­тичного підходу до вивчення світу, могутність експериментального ме­тоду вивчення природи в устах за­хисників релігії стає нічим іншим, як доказом мудрості й всемогутнос­ті «творця Всесвіту»! Чи існує пере­конливіше свідчення перемоги люд­ського розуму, якщо теологи змуше­ні залучати для захисту релігії ту ж саму науку, зокрема — космонавти­ку, проти досягнень якої вони ще недавно так заповзято виступали?

Космонавтика, одна з наймолод­ших галузей людського знання, ро­бить сьогодні вагомий внесок у по­долання релігійних забобонів.

Людина, твердить релігія, раба божа, що смиренно чекає на божу милість. Ні, це не так, доводять праця й досягнення космонавтів. Тільки активна життєва позиція, палке прагнення до здійснення своєї мрії, наполегливість і воля, що до­дають усі перепони, роблять людину творцем власної долі, розкривають її безмежні можливості й здібності, роблять її життя прикладом для мільйонів людей.

Смертним не годиться вторгатися в небесні володіння, твердили цер­ковники. Та сьогодні космонавти по кілька місяців успішно працюють на орбітальних дослідних станціях і ці­лими та здоровими повертаються на рідну землю.

Космонавтика разом з іншими природничими науками допомагає людині пізнавати рідну планету, сві­домо перетворювати навколишній світ, усе глибше вивчати закони природи, простуючи безмежним шляхом пізнання. І нині релігія не переслідує науку, як це було впро­довж багатьох століть, а сама відступає під натиском усе нових і нових природничо-наукових фактів. Вона змушена «коригувати» ті свої положення, які за самим духом і смислом релігії мають залишатися вічними й незмінними.

Цей процес звільнення свідомості людини від релігійних уявлень про світ і закономірності його розвитку сьогодні, в добу науково-технічної революції, йде з небувалою, дедалі зростаючою швидкістю.

Серед багатьох завоювань людства вихід у космос — одна з найвизнач­ніших історичних подій. К. Е. Ціол­ковський писав: «Нині люди слабкі, та, незважаючи на це, перетворюють поверхню Землі. Через мільйони ро­ків ця могутність зросте настільки, що вони змінять поверхню Землі, її океани, атмосферу, рослини і самих себе. Керуватимуть кліматом і ха­зяйнуватимуть у межах Сонячної системи, як на самій Землі. Мандру­ватимуть і поза межами планетної системи, сягнуть інших сонць і ско­ристаються їх незайманою енер­гією замість свого згасаючого сві­тила».

Навіть побіжний погляд на розви­ток науки за два десятиліття кос­мічної ери переконує нас, що зрос­тання могутності людини йде значно швидше, ніж гадав великий косміч­ний провидець. Тому людині, яка проникла в безмежжя Всесвіту і в таємниці мікросвіту, не потрібне ілюзорне щастя, що його пропонує релігія.

А. Лепіхов, Москва