Як налаштувати доступ до наших книг на "Яндекс-Диску"?
Для цього встановіть додаток "Browsec" на свій браузер.

четвер, 2 січня 2014 р.

Стаття "Свідки Єгови: Догмати про воскресення і душу" в журналі «Людина і світ» № 4 1980 року

Складовою частиною віровчення свідків Єгови в догмат про во­скресення мертвих під час тисячолітнього царства Христа. Бруклінські богослови, спи­раючись на новозавітні тексти, пишуть про два види воскресення: «воскресення жит­тя» та «воскресення осуду».

«Воскресення життя» у свою чергу по­діляється на ряд етапів.
Перший етап — це небесне, незриме воскресення до духовного життя на небесах 144 тисяч «вибраних Христом» чоловіків і жінок — «членів тіла Христового»: таке воскресення нібито відбувається вже з 1918 року. Вже з цього часу «вибрані» у момент їхньої смерті, немовби, воскресають у ду­сі. Після армагеддону прийде час на «кра­ще, земне» воскресення, що буде дароване перш за все зарахованим до свідків Єгови біблійним праведникам, які померли ще до смерті Христа: Авелю, Ною, Даниїлу, Авра­аму, Ісааку, Іакову та іншим. Потім уже відродиться до життя на землі решта помер­лих свідків Єгови.
Ті, що воскресли, згідно з «одкровенням слуг Єгови», підготують землю для тих, на кого чекає «воскресення осуду», котре трак­тується як поступове воскресення людей, що померли, не ознайомившись з бруклін­ськими «істинами». Тепер їм буде надано таку можливість одночасно з випробування­ми підступами диявола. Ті, кого спокусить сатана, будуть засуджені на «другу, вічну смерть».
У здавна властивому багатьом релігіям догматі про воскресення відображено мрії людей про безсмертя, бажання довідатися, побачити, що ж буде після їхньої смерті. Цей догмат виковує функцію релігійної втіхи — ілюзорної компенсації неминучої втрати у людському житті близьких лю­дей. Бруклінські богослови і в цьому разі не забувають нагадати віруючим, щоб вони витрачали менше грошей на похорон, па­м'ятники тощо, а зберегли їх для організа­ції: «Оскільки Біблія обіцяє воскресення мертвих, то християни не дуже сумують, якщо вмирає близька людина. І вони не дуже турбуються про труп...» («Пробу­дись!», 1968, № 9).
Вселяючи надію на воскресення, якого ні­бито буде удостоєно свідків Єгови, місіоне­ри на цій основі залучають до організації нових осіб.
Виступаючи від імені одного й того ж бо­га, бруклінські «пророки» вказували різну кількість померлих, які нібито воскреснуть. Причому з роками ці цифри у них не збіль­шувались, а зменшувались. Так, Руссель у книзі «День помсти» називав цифру — 50 мільярдів, Кнорр у книзі «Справжній мир та безпека — звідки?» — 14 мільярдів.
При цьому Руссель і Рутерфорд писали, що воскресення відбуватиметься у зворот­ному порядку: ті, хто вмер останніми, вос­креснуть першими. Таке тлумачення допо­магало богословам пояснити, як же «все­видющий» дізнається, кого треба воскреша­ти: «Ділком розумно припустити, що бог творитиме цю велику справу у відповідь на щирі прохання людей повернути їх помер­лих приятелів» (Ч. Руссель. День помсти).
Сучасним пастирям у цьому розумінні легше. Вони вже знають про електронно-обчислювальні машину (ЕОМ). До речі, во­ни дізналися про них чомусь не від «всеви­дющого», а із світської преси. Але це не за­важав твердити, що точна інформація про померлих, атомну та молекулярну будову їхніх тіл зберігається у пам'яті бога так само, як в ЕОМ.
Богослови запевнюють, що «всевишній» воскресить померлих тими ж особами, але не з таким самим фізичним тілом. Руссель у книзі «Фотодрама творення», виступаю­чи нібито представником Єгови, заявляв: «Для бога легше (виявляється, і «всемогут­ній» зазнав труднощів — В. К.) дати нове тіло, ніж зібрати з усіх країн атоми, Щоб з над створити колишнє тіло». Виручаючи бога, бруклінські провидці твердять, що «він спроможний дати кожному воскресаючому підходяще тіло і заново залишити у мозку спогад про все те, чого дана особа навчила­ся і що взнала у своєму попередньому жит­ті».
Віровчителі навіть не беруться відповісти на запитання, з чого ж «всевишній» може відтворити особу, де вона перебуває після смерті, нащо Єгові зберігати у пам'яті ін­формацію про атомну та молекулярну будо­ву тіл, якщо воскреслі одержать інші ті­ла. Тільки введені в оману наївні люди мо­жуть повірити в те, що якесь ілюзорне бо­жество здатне воскрешати людей навіть то­ді, коли їхні тіла, в тому числі носій осо­бистих людських якостей — головний мо­зок, повністю розклалися.
У книзі «Вічне життя у свободі синів бога» зустрічається абсурдне твердження про те, що до воскресення «не відбудуться зміни у фізичному розвитку» померлих. Яка може йти мова про фізичний розвиток тру­пів, що розклалися?
Догмат про воскресення тлумачиться у віровченні свідків Єгови суперечливо. По­дібно до Христа, у момент смерті нібито «оживляються у дусі» і 144 тисячі «чле­нів його тіла». Але в той час, як, за Рутер­фордом («Арфа божа»), тіло Христа «було видалено з труни силою бога» (критики хри­стиянства, які припускають історичне іс­нування Ісуса, вважають, що його тіло ви­крадено учнями; так само вважали і про­тивники християн у перші століття нашої ери, про що йдеться у Новому завіті), тіла членів «останку», що вмирають нині, не зникають. Якщо воскресення Христа та «членів його тіла» є подібним, то чому зник­ло тіло першого і залишаються тіла остан­ніх?
Поряд з «одкровеннями» Рутерфорда про те, що «померлі у Христі святі воскресли», а ті «члени останку», що залишилися жи­вими, відродяться у момент смерті, у його ж творі «Оздоровлення світу» зустрічаємо твердження, що померлі «члени тіла Хрис­тового» ще не воскресли, але «будуть пер­шими, хто буде воскрешений».
У «Арфі божій» Рутерфорд писав спочат­ку, що воскресення Авраама та інших про­років «слід чекати на землі протягом кіль­кох найближчих років», а далі, що «Авра­ам та його товариші завершили свій земний шлях і воскресли як духовні істоти».
Рядовим віруючим бруклінські богослови обіцяють тілесне воскресення. книгах «Божественний план віків» та «День помсти» писав, що «Біблія проголошує воскресення для всіх людей», що «месія» приніс себе у жертву за все людство, тому всі, хто коли-небудь жив на землі, воскрес­нуть, включаючи й тих, котрі «загинуть у битві цього великого дня» (тобто в арма­геддоні — В. К.).
У книзі «Фотодрама творення» заснов­ник віровчення твердив, що восреснуть на­віть ті іудеї, які розіп'яли Ісуса Христа. У тій же книзі про нібито знищених «Всевиш­нім» за гріхи жителів Содома і Гоморри Руссель писав: «Біблія вчить нас, що содо­міти не були безнадійно винищені, що ми­лість бога через Христа пошириться на со­домітів, хоча вони були грішниками... Для содомітів бог приготував воскресення, забез­печене смертю Христа». «Господь насправ­ді добрий, справедливий та милосердний, - твердив Руссель у книзі «День помсти», - Найбільший гріх не буде перешкодою для безмежного милосердя бога, який відродить усіх членів Адамового роду».
У перші роки свого правління Рутерфорд також запевняв, «що всі мертві будуть про­буджені до життя... незалежно від їх мину­лих вчинків та вірувань» («Мільйони жи­вучих тепер ніколи не помруть»). Керівник бруклінського центру, посилаючись на кни­гу Іэзекіїля, включав до числа кандидатів на воскресення і мешканців Содома та Го­моррн, а також Адама і всіх його нащадків («Арфа божа»).
У книзі «Арфа божа» та брошурі «Цілий світ у заколоті — чому? Рятунок» Рутер­форд писав: «Якщо не воскреснуть всі по­мерлі, то смерть і воскресення Ісуса глузді й даремні.. Якщо весь людський рід не буде повернутий до первісного доскона­лого стану, то виходить, що мета, заради якої Єгова створив землю і людину, не до­сягнута ним, що бог даремно витратив час, знищив справу рук своїх і визнає, що не спроможний заповнити землю досконалою расою. Тоді всі дані богом обіцянки не ма­ють ніякого значення і повинні закінчитися нічим. Якщо вони проваляться, це буде свідченням, що бог не є всемогутнім, а йо­го обіцянки марні».
Але вже через 15 років «незмінний» бог відкриває Рутерфорду протилежну «істи­ну»: «Кого Єгова знищить, той вже ніколи не житиме знову» («Охорона», 1936). На­ступники Рутерфорда у книзі «Від втраче­ного до повернутого раю» також пишуть: «Злі люди не будуть більше повернуті до життя. Адам і Єва вважалися недостойними життя. Тому їх умертвив Єгова. Люди, що загинули під час потопу в дні Ноя, також дістали несприятливий вирок. Мешканці міста Содома загинули від вогняного дощу, який упав з неба, після того, як дістали не­сприятливий вирок. В інші часи несприят­ливий вирок дістали також й інші групи людей. Вони виявилися недостойними жит­тя, тому не воскреснуть... У наш час лю­ди, які залишаються На боці вождів хибної релігії, і які відмовились коритися богу, не бажаючи бути керованими Ісусом Христом (звичайно, в особі його бруклінських пред­ставників — В. К.), дістануть несприятли­вий вирок. У божій битві армагеддон вони назавжди будуть відрізані під життя».
У книзі «Бог вірний» пояснюється, що Адама позбавлено права на воскресення через те, що він «засуджений до смерті як злісний грішник. Бог не скасує свого спра­ведливого вироку й не дасть йому життя. У божому намірі не передбачені ніякі заходи для спокути Адама». Виходить, «всевидю­щий» і «незмінний» Єгова не знав раніше, що Адам — «злісний грішник», а дізнав­шись, змінив наміри, оголошені через Рус­селя та Рутерфорда.
Такі твердження «останку» суперечать не лише попередній власним пророцтвам, але й Біблії, згідно з якою бог уже вирі­шив (а він «не змінюється»), що «буде во­скресення з мертвих праведних і неправед­них» (Діяння апостолів, 24, 15), що во­скреснуть усі померлі (Перше послання до Корінфян, 15, 22; Євангеліє від Іоанна, 5, 28-29).
Ці пророцтва Біблії не заважають бого­словам твердити у книзі «Слово твоє - світильник нозі моїй»: «У слові бога ніде немає обіцянки, що воскреснуть ті, хто бу­де страчений у кінці цієї розбещеної си­стеми речей... Вони будуть знищені на­завжди». Подібні заяви бруклінський центр, «який передає думки Єгови», припускає не через незнання «його слова», оскільки од­ночасно в літературі організації, наприклад, у книзі «Істина, що веде до вічного жит­тя», журналах «Вартова башта» № 4 за 1972 рік та «Пробудись!» № 6 за 1969 рік, зустрічаються й посилання на тексти Біблії, які говорять про те, що Христос своєю смертю спокутував усіх померлих. Причина ігнорування бруклінським центром вказівок «святого письма» полягає у праг­ненні залякати «інших овець» втратою на­дії на воскресення, щоб примусити їх ак­тивніше займатися місіонерською діяль­ністю («Башня стражи, 1965, № 5).
Оскільки тлумачення вчення про воскре­сення тісно пов'язане з догматом про душу, зупинімося коротко на тому, як розуміють його свідки Єгови.
З одного боку, бруклінські богослови по­всюдно заявляють, що відкидають догмат про безсмертя душі, який визнається «фальшивими» релігіями. Заперечення це досить своєрідне. Твердячи, що «душа» не може бути духовною субстанцією в люди­ні, яка могла б жити окремо від тіла» («Іс­тина, що веде до вічного життя»), свідки Єгови, здавалося б, відмежовуються від не­наукових уявлень інших сповідань. Цим вони створюють видимість якоїсь оригіналь­ності порівняно з іншими віровченнями, що допомагає залучити нових віруючих.
Але перше враження виявляється обман­ливим після знайомства з бруклінським тлумаченням понять «душа» і «дух». Тер­мін «душа» трактується свідками Єгови як «жива істота, будь вона риба, птах, твари­на чи людина». Зустрічається й таке тлу­мачення: «Тіло і дух життя, які ожив­ляють організм, разом становлять душу, тобто живу істоту» («Вісник втіхи», 1938, 3). А «людська душа» — це «розумом обдарована особа з усіма своїми тілесними та духовними якостями».
Поняття «дух» тлумачиться бруклінськи­ми теологами як «неособова сила життя у тілесних клітинах людини. Цей дух вихо­дить із тіла в момент смерті. Оскільки ли­ше бог має силу відновити життя, то дух переходить під божу владу. Тепер залежить від бога Єгови через його суддю Ісуса Хрис­та вирішити, воскресить він мертвого чи ні» («Пробудись!», 1970, № 4).
«Але ж дозвольте, — скаже обізнаний читач. — Адже приблизно так само тлу­мачиться в літературі інших сповідань по­няття «душа». Так, свідки Єгови, широко рекламуючи своє заперечення догмата про безсмертя душі, одночасно без зайвого га­ласу зберігають його у дещо зміненому тлумаченні, підмінами поняття «душа» поняттям «дух», який нібито не вмирає і може існувати незалежно від тіла.
До речі, православні та католицькі бого­слови вважають, що поняття «душа» і «дух» не відрізняються за своїм змістом. Так, у католицькому катехізисі говориться, що «душа — це дух, нематеріальна істо­та, яка для свого існування не потребує матерії, а перебуваючи у тілі людини, ке­рує нею. Людська душа існує і живе після смерті тіла».
Як бачимо, суть відмінностей у тлума­ченні поняття «душа» — «дух» між свід­ками Єгови і традиційним християнством у тому, що перші, визнаючи безсмертя ду­ха, підкреслюють його неособовий харак­тер. Таке трактування поняття «дух» по­трібне було бруклінським богословам, щоб посилити роль свого догмата про воскре­сення. Адже таке тлумачення позбавляє ві­руючих ілюзорної надії на існування піс­ля смерті у формі безсмертної душі. Про це прямо говориться у «Вартовій башті» № 6 за 1968 рік: «Надія на життя після смерті у формі безсмертної душі, яку дає тради­ційне християнство, є фальшивою надією. Коли людина помирає, то перестає існувати як жива душа. Надія на майбутнє життя полягає тільки у воскресенні з мертвих». Щоб заслужити і зберегти цю надію, віру­ючі повинні витратити на поширення брук­лінського віровчення всі свої сили, все життя.
Саме такі думки навіює свідкам Єгови «Вартова башта» № 5 за 1965 рік, зазна­чаючи, що для самовідданої проповідниць­кої діяльності потрібна «міцна віра і не­похитна надія на воскресення з мертвих».
Джерела вчення про душу, дух корінять­ся ще в анімізмі (від лат. - дух, душа) — одній з первісних форм релігійних віру­вань, для яких характерна віра у надпри­родні, духовні (безплотні, нематеріальні) істоти, які можуть існувати нібито само­стійно і вселятися в які-небудь тіла живої чи неживої природи. Не маючи уявлення про будову свого тіла, не знаючи, що мис­лення, психічні процеси — це вияв діяль­ності мозку, не розуміючи суті смерті як кінцевого етапу життя, люди вірили в іс­нування нематеріальної душі, яка вселяєть­ся в людину під час народження і залишає її у момент смерті.
Підтриманню віри в існування незалеж­ної від тіла душі сприяли й сновидіння. Ф. Енгельс зазначав, що на ранніх етапах розвитку суспільства у людей було «скрізь поширено уявлення, що людські образи, які ввижаються їм уві сні, в душі, що на якийсь час покинули тіло» (К. Маркс і Ф. Енгельс. Тв., т. 21, с. 270).
Проте у період рабовласницького сус­пільства віра у безсмертя людської душі викликала сумнів. Можна назвати, наприк­лад, секту саддукеїв у стародавній Іудеї (ІІ ст. до н. е. - 70 рр. н. е.), які запе­речували безсмертя душі. Віра в душу, ду­хів в істотним елементом усіх сучасних ре­лігій. Проте деякі з них заперечують дог­мат про безсмертя душі. Наприклад, адвен­тистські богослови пишуть, що людська душа вмирає разом з тілом до загального воскресення з мертвих.
Як бачимо, одні богослови тлумачать по­няття «душа» як «живу матеріальну істо­ту», інші — як «нематеріальну істоту». І перші, і другі обгрунтовують своє розумін­ня біблійними текстами. Пояснюється це тим, що у Біблії — збірнику книг, напи­саних різними авторами у різний час, - одні й ті ж поняття вживаються у різних, часто протилежних значеннях. Так, термін «душа» вживається і в значенні смертної живої істоти, і в значенні безсмертного не­матеріального в людині (Луки, 12, 19; Марка, 3, 4). Це дозволяє богословам оби­рати тексти, які підходять для обгрунту­вання їх власних учень.
У зв'язку з визнанням смертності «осо­бової душі» відпадає необхідність у догма­тах про пекло — як місце, де мучаться душі грішників, і чистилище — місце, де, за католицьким віровченням, душі помер­ли очищаються, перш ніж потрапити до раю. Під «пеклом» свідки Єгови розуміють стан смерті, бездіяльності, несвідомості, а також загальну могилу людства, до якої потрапляють після смерті всі люди, добрі і злі.
Ще у ХІІ—ХІІІ століттях догмат про пекло відкидали альбігойці. І тепер його не визнають деякі течії християнства, на­приклад, адвентисти. Але у Біблії є тексти, в яких пекло зображено як місце вічних мук, страждань, вогню вічного (наприклад, Матфея, 25, 41 та 46; Луки, 16, 23-28). Бруклінське ж тлумачення не узгоджується з цими текстами.
Таким в зміст догматів свідків Єгови про воскресення, душу та пекло.

В. Коник, кандидат філософських наук, Москва

Немає коментарів:

Дописати коментар