Стаття "Духовні гнобителі" в журналі «Людина і світ» № 9 1962 року

Протягом кількох століть трудящі Буковини вели наполегливу боротьбу проти своїх гнобителів, австрійських колонізаторів. Особливого піднесення ре­волюційний рух досяг у со­рокових роках XIX століття, коли на чолі його став Лу­к'ян Кобилиця.

Дружно виступило в цей період духовенство на сто­роні австрійського уряду. Воно намагалося всілякими засобами припинити або хоч загальмувати розвиток рево­люційних подій. Яскравим свідченням цього є доку­менти. Староста Буковини Бах звертається з циркуля­ром безпосередньо до ду­ховенства. Він ставить зав­дання: «Спіймати та переда­ти властям численних това­ришів Кобилиці... і впливати на населення так, щоб усу­нути існуюче незадоволен­ня, неспокій та заворушен­ня».

Духовенство виправдува­ло надії австрійського уря­ду. В 1843 році настоятель церкви села Киселиці, декан округи Йоган Ганицький у доповідній записці австрій­ській жандармерії просив надіслати військо, щоб у са­мому зародку придушити народне повстання під про­водом Лук'яна Кобилиці.

У грудні 1848 року виж­ницький священик Іоанн Грибовський доносив авст­рійській крайовій жандар­мерії, що Лук'ян Кобилиця закликав населення до «бун­ту» проти світських і духов­них властей. А тому просив він вжити «...найсуворіших і дуже важливих заходів, щоб ліквідувати анархію, ви­кликану депутатом рейхста­гу Лук'яном Кобилицею та його спільниками, бо вона дуже шкідлива і для держа­ви і для релігії».

З доносами проти пов­станців виступали духовні особи Гуслятинський і Діа­кович.

За активну участь у при­душенні селянського пов­стання австрійський уряд на­городив золотою медаллю священика сіл Слободзія та Ванилів Дмитра Семака. Це викликало справжню бурю невдоволення серед народу. У відповідь на зрадницьку політику духовенства трудя­щі Буковини рішуче висту­пали проти церкви і релігії.

У протоколі заступника обласного старости Збишев­ського відзначається, що се­ляни не мели жодної пова­ги до священиків і не відві­дували публічної церковної служби.

Велику агітацію, спрямо­вану проти церкви, священ­нослужителів і релігії, про­водив сам ватажок повстан­ня Лук'ян Кобилиця. В 1843 році, під час першого ви­ступу селян проти австрій­ських загарбників, протоіє­рей Ганицький умовляв на­род бути розсудливим, не боротися проти уряду. Але повстанці не слухали його. В промові, виголошеній пе­ред селянами, Лук'ян Коби­лиця сказав, що Ганиць­кий — зрадник, бо він на послузі у панів і разом з ними обдурює мужиків.

Ці слова Лук'ян Кобилиця пізніше підтвердив на суді. На поставлене запитання: «Чому ви назвали протоіє­рея зрадником, який нібито разом з іншими священика­ми допомагає дідичам і з ними разом розоряє мужи­ків!» він відповів: «Бо все це правда».

Чим більше наростав ре­волюційний рух селян, тим краще вони розуміли, яку реакційну роль відігравали духовенство і релігія — ці прислужники австрійських капіталістів і поміщиків, гно­бителів і душителів трудово­го народу.

Виступи селян носили ан­типопівський характер, бо саме в священиках вони вба­чали своїх ворогів. Селяни виганяли попів з парафій, загрожували їм фізичною розправою.

Збереглися про це і доку­менти. Священик Грибов­ський з Вижниці скаржився, що селяни перешкоджали йому правити в церкві. Справа доходила до того, що «служба божа» проводи­лася під охороною зброї. Один з документів розпові­дає про те, як священик Гу­сятинський, що обслужував Сторонецьку (Питилівську) парафію, просив спеціаль­ної охорони для проведення служби за межами церкви.

Боротьба проти гнобителів не лише піднімала револю­ційний дух народу, а й спри­яла швидкому піднесенню свідомості мас. Селяни рі­шуче поривали з релігією. І надарма священик Ганиць­кий скаржився, що гуцули навіть і в неділю не відві­дували церкву, без страху виконували різні роботи. Такі випадки були непооди­нокими. Російський письмен­ник Кельсієв, побувавши в 1849 році на Буковині, роз­повідає, що на запитання, чому гуцул не йде до церк­ви, той відповів: «Чого я пі­ду? То все — дурниця; попи вигадали, щоб людей обди­рати».

Після придушення селян­ського руху, очолюваного Лук'яном Кобилицею, наста­ли роки релігійної і політич­ної реакції. Духовенство, спираючись на австрійські війська, жорстоко мстило селянам. Попи здирали ве­личезні побори за виконан­ня релігійних треб. Навіть запеклий ворог трудящих Ганицький визнавав, що в той час священики більше виступали збирачами бор­гів, ніж духовними пастиря­ми.

Мрія трудящих Буковини про звільнення від церков­ного гноблення здійснилася в наші часи.

В. ДОБРЖАНСЬКИЙ, голова ради Путиль­ського районного Бу­динку атеїста.

  Є. АНДРОСЮК, керівник секції Будни­ку атеїста.