Стаття "Вчений, педагог, психолог" в журналі «Людина і світ» № 6 1970 року

Атеїстичні думки видатного вченого П. П. Блонського (1884—1941)

Серед тих, хто після Великого Жовтня закладав основи нової, радянської школи, був Павло Пет­рович Блонський, філософ, педа­гог і психолог, людина виняткового обдарування й великої ерудиції, широких наукових інтересів.

П. П. Блонський пройшов супе­речливий шлях ідейного розвитку від ідеалізму до матеріалізму й атеїзму. На цьому шляху були й помилки, але вчений з властивою йому чесністю й відданістю науці зумів їх усвідомити й подолати. Суперечності ідейного розвитку ві­домого педагога багато в чому по­яснюються складністю того періо­ду, до якого належить становлення його філософських поглядів.

Народився Павло Петрович 27 червня 1884 року в Києві у сім'ї дрібного чиновника. Закінчивши гімназію із золотою медаллю, він вступає на історико-філософський факультет київського університету.

Після його закінчення спеціалі­зується у сфері історії й філософії, одночасно читає педагогіку і психо­логію.

Поворотним пунктом в ідейному розвитку Блонського стала Велика Жовтнева соціалістична революція. Приват-доцент Московського уні­верситету, він гаряче вітав радян­ську владу. Коли в кінці 1917 року частина московських учителів під впливом контрреволюційних еле­ментів оголосила страйк, Павло Петрович різко засудив цей анти­народний акт і звернувся до вчите­лів через газету «Известия» із за­кликом припинити саботаж.

За порадою В. І. Леніна, який уважно стежив за діяльністю Нар­комосу, Блонського було залучено до роботи в науково-педагогічній секції Державної вченої ради.

П. П. Блонський був прихильни­ком активної боротьби з релігійни­ми марновірствами і передсудами, які гальмують розумовий розвиток учнів, заважають правильно сприй­мати дійсність. У його статтях «До питання про антирелігійне вихо­вання дітей» (1925 р.), «Релігій­ність і нерелігійність наших учнів» (1929 р.) дано глибокий науковий аналіз ставлення дітей різного віку до релігії. Свого часу Н. К. Круп­ська високо оцінила ці праці видат­ного педагога.

У статті «Як я став учителем» Блонський писав: «Я вважаю для себе величезним щастям, що жив в епоху Жовтневої революції. Такі епохи змушують замислюватися над усім, ставлять усе під сумнів, оголюють найбільш приховані ос­нови... Я щасливий, що дух Жовт­невої революції надихав мене в моїй педагогіці» [1].

Ще тривала громадянська війна, а Павло Петрович обмірковував плани створення трудової політех­нічної школи. Його книга «Трудова школа», перейнята пафосом рево­люційного руйнування старого, схо­ластичного, зустріла захоплений прийом з боку демократичної ча­стини учительства та педагогічної преси. Читаючи цю книгу, В. І. Ленін підкреслив ті сторінки, де говорилося про величезну роль ін­дустрії та машинної техніки в роз­витку суспільства.

Блонський бере безпосередню участь у розробці навчальних пла­нів і програм, пише підручники для шкіл і вузів, досліджує різні пи­тання педагогічної науки.

Велику й плодотворну наукову роботу педагог поєднував із викла­дацькою діяльністю в Московсько­му університеті й Академії комуні­стичного виховання імені Н. К. Крупської. П. П. Блонський не міг пройти повз проблеми атеїстичного виховання учнів, які в перші де­сятиліття радянської влади стави­лись особливо гостро й були пред­метом багатьох дискусій. Творча співдружність Павла Петровича з Н. К. Крупською, А. В. Луначар­ським та іншими педагогами-марк­систами визначила спільність їхніх поглядів у багатьох питаннях, зв'я­заних з подоланням релігійних мар­новірств і передсудів у процесі ви­ховання учнів.

Відомо, що релігійність, зокрема дитяча, привертала увагу багатьох буржуазних дослідників. Проте че­рез свій ідеалістичний світогляд во­ни не могли правильно вирішити проблему причин і шляхів виник­нення дитячої релігійності, вважа­ючи її якимось природним почут­тям, притаманним дитині від наро­дження.

Лише радянська педагогіка з самого початку дослідження дитячої релігійності почала розглядати її не як самоціль, а як необхідну умо­ву визначення шляхів і способів її подолання. Надія Костянтинівна Крупська не раз вказувала, що розробка ефективної системи атеї­стичного виховання можлива тіль­ки за умови глибокого вивчення й аналізу причин дитячої релігій­ності, її характеру й особливостей прояву в кожному конкретному ви­падку. Такий підхід був і в П. П. Блонського. Він писав, що для по­долання релігійності дітей необхід­но передусім знати все, «що в жит­ті робить дитину релігійною або, навпаки, нерелігійною» [2].

Основним джерелом релігійного впливу на дітей П. П. Блонський вважав сім'ю: «...Якщо дитина бу­ває релігійною, то майже завжди це буває внаслідок впливу сім'ї» [3].

Найбільш сприйнятливі релігійні уявлення і почуття в дошкільному віці. Життєвий досвід дошкільника дуже малий, мислення конкретне і некритичне, маляті важко відріз­нити справжнє знання від фанта­стичних вигадок. Ось чому в цей період треба особливо оберігати ді­тей від релігійного впливу, знайо­мити їх у доступній формі з явища­ми навколишньої дійсності. Відзна­чаючи великий інтерес дошкільни­ків до казок, П. П. Блонський радив вихователям підбирати ос­танні з урахуванням педагогічних завдань, виступаючи проти тих ка­зок, які дають неправильне уявлен­ня про дійсність.

На відміну від дошкільника, мо­лодший школяр може відрізнити фантастичне від дійсного. Його по­гляди звичайно цілком реалістичні, мислення стає більш критичним. Проте, відзначав П. П. Блонський, коло уявлень молодшого школяра ще дуже вузьке, здатність до абст­рактного мислення не досить роз­винута. Тому дитина легко й довір­ливо засвоює погляди дорослих, авторитетних для неї людей.

Релігійні уявлення молодшого школяра, вказує П. П. Блонський, мають земний і наочний характер: смерть — зміна місця, бог — доб­рий, але сердитий старик і т. д. Од­на з причин, яка підтримує релігій­ність дітей у цьому віці, — надія на допомогу надприродних сил у виконанні бажань. Тому важливо переконати дитину в марності її молитов.

Досліджуючи релігійність молод­ших школярів, П. П. Блонський встановив, що вона нестійка й по­верхова. Звідси він робить важли­вий педагогічний висновок: саме в цьому віці антирелігійне виховання повинно бути особливо енергійним, причому найсильніше діє атеїзм са­мого вчителя, його особистий при­клад.

Якщо релігійність дошкільників і молодших, школярів нестійка, по­верхова, то інша справа — в під­літковому віці. Для перевиховання релігійного підлітка потрібно біль­ше часу, зусиль.

Характеризуючи підлітковий вік, П. П. Блонський вказує, що в цей період закладаються основи мате­ріалістичного світогляду. Цьому сприяє знайомство з науками про природу й суспільство. В галузі природознавства підлітків особливо цікавить проблема генезису: звідки походить людина, як утворилася Земля, яка історія Всесвіту і т. ін.; в галузі суспільній — проблема соціальних відносин.

П. П. Блонський розумів, що матеріалістичний світогляд вироб­ляється на основі сучасних науко­вих відомостей. При цьому вели­кого значення він надає методам навчання, способам оволодіння знаннями. Розглядаючи науку як систему знань, систему розкриття закономірностей у їх взаємозв'яз­ку, педагог вимагав при опануван­ні біології, фізики, хімії, історії знайомити учнів з логікою, метода­ми самої науки. Тільки за цієї умо­ви наукові знання не залишаються мертвим вантажем у голові, а ста­ють знаряддям перетворення дійс­ності.

У формуванні матеріалістичного світогляду, відзначає Павло Пет­рович, велику роль відіграє праця. Поєднання освіти з працею на ши­рокій політехнічній основі він роз­глядав як необхідну умову вихо­вання нової людини.

Так само, як і Н. К. Крупська, учений завжди виступав проти пе­ретворення школи в закриту ви­ховну установу. Якщо школа тіль­ки дає знання, писав він, але не розвиває революційного інтересу до життя, політичних подій, вона не робить своєї справи. Вимога зв'язку школи з життям червоною ниткою проходить через численні висловлювання Блонського з пи­тань шкільної освіти.

Розглядаючи основи наук як грунт для вироблення матеріалі­стичних поглядів на природу й су­спільство, Блонський разом з тим відзначав, що нерідко внаслідок знайомства з наукою релігійність підлітка втрачає свою архаїчну форму, модернізується, видозмінює­ться. Тому важливо в атеїстично­му вихованні вплинути не тільки на розум, а й на почуття.

Підлітковий і юнацький вік, го­ворить Павло Петрович, дуже су­ворий і вимогливий у питаннях моралі. В цьому віці яскраві факти, що розкривають реакційну роль релігії та церкви в історії суспіль­ства чи аморальність духовенства, справляють на молоду людину над­звичайно сильний вплив і сприяють відходу од релігії.

Вивчаючи релігійність підлітків, П. П. Блонський встановив, що ба­гатьох з них приваблює естетичний бік релігійних обрядів, барвистість і врочистість церковної відправи. Одначе, зазначає він, церква діє на дітей двояко: з одного боку, дітей приваблює спів, музика тощо, а з другого — стомлює довге стояння, і вони туди не люблять ходити. З тих сімей, де релігійні обряди ви­конуються суворо, але суто фор­мально, де дітей примушують до­держуватись цих обрядів, часто виходять активні атеїсти.

Треба, щоб потяг підлітка до красивого, врочистого мав багато виходів, причому більш задовіль­них, ніж релігія. Театр, художня самодіяльність — дуже серйозні противники церкви, говорить Блон­ський.

Аналізуючи причини релігійності, видатний педагог установив її за­лежність від ступеня загального розвитку учнів. Основну масу ві­руючих, за його спостереженнями, становлять діти, які мало читають, загальний розвиток яких слабкий. Ось чому так важливо дбати про розумові інтереси учнів — прищеп­лювати їм любов до книг, науки, літератури, мистецтва.

Успіх в атеїстичному вихованні, підкреслює П. П. Блонський, не­можливий без урахування індиві­дуальних особливостей учнів, сту­пеня їх релігійності.

Важче піддаються виховному впливу діти, релігійність яких має фанатичний характер. Такі учні звичайно, ставляться до вчителя недовірливо, вони замкнуті, мало товариські. В їхньому марновірстві велику роль відіграють віруючі батьки, насамперед матері. Уваж­не ставлення до таких дітей з боку вчителя особливо необхідне.

Друга група віруючих дітей - ті, яких П. П. Блонський називає слухняновіруючими. Для таких релігія є вірою в буквальному розу­мінні слова. Отож у них відсутня будь-яка критичність, є лише своє­рідна інтелектуальна слухняність - інакше кажучи, це діти пасивні, із слабким загальним розвитком. Їх, як правило, приваблює зовнішній бік релігії, емоціонально-естетич­ний. Розширення розумового кру­гозору дітей, задоволення їхніх художніх потреб, особливо у співах і театрі, авторитет учителя, за сло­вами Блонського, сприяє подолан­ню релігійності таких школярів.

До третьої групи учнів Павло Петрович відносить так званих хит­ких, тих, хто сумнівається. Це зде­більшого невіруючі діти, але в той же час і не активні атеїсти. Зав­дання вчителя щодо них — зміц­нювати їхню антирелігійність, шир­ше залучати до громадського жит­тя колективу.

За роки радянської влади в нашій країні відбулися величезні зміни. З перемогою соціалізму до­корінно змінилося духовне обличчя трудящих. В переважній більшості радянські люди давно порвали з релігійними пережитками й твердо стоять на позиціях атеїзму. Вели­чезна заслуга в цьому належить радянській школі, педагогічній на­уці, в розвитку якої ідеї П. П. Блонського займають гідне місце.

Л. ЧАГОВЕЦЬ, аспірантка

Джерела:

1 П. П. БЛОНСКИЙ. Избранные педагогические произведения. Изд. АПН РСФСР. М., 1961, стор. 46.

2 Там же, стор. 534.

3. Там же, стор. 511.