Стаття "Прикмети і наукове передбачення. Фальшиві пророцтва" в журналі «Людина і світ» № 6 1970 року

У своїм повсякденнім житті люди ставлять перед собою певну мету. Перш ніж щось почати, звичайно прикидають у думці, що та як слід зробити. На протилежність тваринам, які діють інстинктивно, людина пра­цює планомірно, її діяльність завжди цілеспрямована.

К. Маркс у праці «Капітал» відзначає корінну відмінність різних тва­рин і людини:

«Павук робить операції, що нагадують операції ткача, і бджола будо­вою своїх воскових комірок осоромлює деяких людей-архітекторів. Але й найгірший архітектор від найкращої бджоли з самого початку відріз­няється тим, що, перш ніж будувати комірку з воску, він уже збудував її у своїй голові. В кінці процесу праці виходить результат, який уже на початку цього процесу був в уяві людини, тобто ідеально. Людина не тільки змінює форму того, що дане природою; в тому, що дане природою, вона здійснює разом з тим і свою свідому мету, яка як закон визначає спосіб і характер її дій і якій вона повинна підкоряти свою волю» [1].

Отже, людська діяльність не може бути успішною без передбачення її результатів.

Ще здавна люди прагнули заглянути в майбутнє, в те, як складеться їхнє життя, які будуть наслідки їхньої праці. Проте вони довгий час не мали достатніх уявлень про походження явищ, закони розвитку природи і суспільства, а це конче потрібно, аби передбачати.

Не знаючи дійсних, закономірних відносин між природою і суспіль­ством, люди часто вбачали ці відносини в зовнішній подібності різних явищ, приписували їм фантастичні, надприродні властивості.

У забобонах майбутнє містично пов'язується з усякими незначними, випадковими подіями, що не мають до нього ніякого відношення (роз­сипано сіль, розбилося дзеркало), з поведінкою тварин (кішка перебігла дорогу, сова кричить). У цих випадках явища природи зв'язуються з ви­гаданою надприродною силою.

Марновірні прикмети — це не тільки спотворене уявлення про світ, а й хибні методи впливу на дійсність. Виникли вони з практичної потреби добитись певних наслідків від навколишніх предметів, з бажання опану­вати такі явища природи, котрі ще не вдавалося розумно пояснити й перед котрими люди були безпорадні. Незрозуміле й грізне явище здавалося людині не лише таємничим, а й надприродним. Навіть у най­простіших речах, у звичайних подіях люди марновірні ладні були вба­чати щось незбагненне, передвістя приємних чи неприємних пригод.

Будь-яка релігія твердить, що в світі все відбувається з «волі божої», котра нікому не відома, й лише «пророки», «апостоли», «святі отці» та інші обранці, яким буцімто Всевишній відкриває свою волю, здатні про­віщати майбутнє.

Нерідко трапляються люди, що давно вже не сповідують ніякої релігії, не ходять до церкви, а в забобонні прикмети вірять. До того ж вони чомусь гадають, наче релігія і забобонні прикмети — це зовсім різні явища, наче віра в них анітрохи не шкодить. А втім, таких марно­вірств додержуються не тільки явно відсталі люди.

Письменниця Віра Панова у повісті «Ясний берег» змальовує жінку, свідомість якої не звільнилася від елементів містики: «В бога бабка не вірила, так і казала: «Релігія — передсуд, я в бога не вірю, і в богоро­дицю не вірю, і в царство небесне не вірю», а тим часом лякалася й хрестилася, коли чула вночі собачий гавкіт або коли розбивалося дзеркало. Побачивши, що хліб лежить нижньою скоринкою догори, вона казала роздратовано: «Так, звісно, в домі ніколи достатку не буде!» - й перекладала хліб так, як належить».

Фальшиві прикмети регламентують життя марновірних людей доклад­ним кодексом містичних норм поведінки і взаємин з навколишньою живою та неживою природою.

На підставі зовнішньої подібності, нерідко дуже віддаленої, прові­щається майбутнє.

Приміром, повне відро мовбито символізує успіх, щастя, здійснення мрії, порожнє — невдачу, несправдження бажання.

Подібна й суть таких «ознак»: «Цеглина з печі випала — чекай біди» — отже, не минути якоїсь утрати, збитків; «Дупло в зрубі — не на добре» -мовляв, і в житті буде якесь «дупло», порожнеча.

Марновіри гадають, як вважали і люди первісні, буцім слова, котрі виражають бажання, викликають і відповідні дії. Пережитки, в яких ще дається взнаки віра в магічну силу слова, заклять, збереглись і досі й часто проглядають у таких, скажімо, виразах: «Нехай тобі трясця», «Бодай тебе дощем намочило».

Забобонні люди гадають: коли якесь явище відбувається слідом за іншим, то попереднє є причиною наступного. Відомо, наприклад, що кулики кричать перед дощем. На цій підставі австралійські аборигени вважають, що їхній крик спричинюється до появи дощу, й, бажаючи викликати його, наслідують куликів. А от американські індіанці вбачають джерело дощу в жабах, які гучно кумкають у негоду. Є й у японців прикмета: «Жаб'яче скрекотіння викликає дощ».

У давнину повернення перелітних птахів, серед них і ластівок, спри­ймали як провісник весни, котру, мовляв, приносять ці пернаті. Звідси й походить прислів'я: «Одна ластівка ще не робить весни». А насправді ластівки прилітають лише після того, як ця пора року вже настане.

За таким принципом (коли щось чомусь передує, то друге є поро­дженням першого) виникла безліч несправжніх ознак.

Кожну річ, кожну живу істоту марновіри наділяють таємничими вла­стивостями. Все, що вражає їхню уяву, набуває для них особливого, «вищого» змісту. Саме в цьому суть ряду прикмет. «Сад пізно цвіте — помре господар», «Ластівка залетить у вікно — буде небіжчик», «Курка півнем горлає — на біду»,— кажуть у В'єтнамі. «Курка кукурікає на не­щастя»,— вважають гагаузи. Є така прикмета й у японців.

У давні часи часто ворожили за допомогою півня і курки. Звідси й донині існуюче повір'я про півня та курку, які нібито здатні прові­щати події. Незвичайну їхню поведінку розглядають як ознаку біди: «Півень головою трясе — прийде в дім біда»; «Півні цілу ніч співа­ють — не на добре».

Ці випадкові, неістотні речі, які з життям людини не мають ніякого внутрішнього зв'язку, марновіри сприймають як певну загрозу, що її шлють «вищі сили».

Все життя забобонних людей, усі їхні вчинки зв'язані з прикметами, амулетами й талісманами, ворожінням і закляттями. З будь-якого при­воду є в них «чарівні дії», котрі випливають з упевненості, що між пред­метами і явищами існують «непрості» відносини.

До появи багатьох забобонів призвело виникнення віри в існування душі. У деяких народів вважалося, що душа людини міститься в очах. Звідси й поширена віра в «лихе око», пережитки якої часто траплялися в селах до революції, а подекуди ще збереглись і досі.

Забобонні люди шукали й шукають порятунку від «злого духа» в за­побіжних заходах. До таких відносять вогонь, вугілля, попіл, сіль, трави, кольорові пов'язки, вовчі зуби, дзвіночки і т. ін. Дзвіночки, наприклад, використовували для того, щоб захистити коней та інших тварин від «нечистої сили» та від недобрих людей з «лихим оком».

Віра в існування душі лежить і в основі відомої прикмети, що, мов­ляв, розбити дзеркало — то на біду. Первісні люди не знали, чому з'яв­ляється зображення людини в спокійній воді. Їм здавалося, що вони бачать не просто свій образ, а свого двійника, живу безтілесну істоту, власну душу. З появою дзеркал люди стали вважати, що розбити цю річ, де видно їхній образ, означає розбити свою душу, накликати на себе біду.

Віра в існування душі сприяла виникненню уявлень про духів. Наші далекі предки гадали, що душа є не тільки у людини, але й у тварин, різних предметів навколишньої природи, котрі теж здавалися їм жи­вими істотами. Згодом в уяві людей ці душі, відокремлені од пред­метів, перетворились на самостійних духів, причому найрізноманітніших. Людська уява заселила ними весь навколишній світ: болото — чортами, хати — домовими, річки — водяниками та русалками, ліси — лісовиками тощо. З'явились рецепти поводження з духами: «Щоб гайовик не обі­йшов (не збив з дороги), надіти сорочку навиворіт» і т. д.

Марновіри певні, що «нечиста сила» може вселятися в людину, пе­ревтілюватись у звірів, птахів, стати перевертнем. Взагалі, забобонні люди наділяють надприродними рисами ті живі істоти, котрі своїми певними властивостями, будовою тіла чи способом життя їх вразили. Цього до­сить, аби зажити серед марновірів злої слави перевертнів.

У давнину наївно вірили, що нічні птахи: пугач, сова, сич — є віщу­нами нещастя й лиха, бо в них начебто перевтілюються «злі духи».

Особливо бояться забобонні люди темряви, оскільки вірять, що «ли­хий» діє вночі.

Серед багатьох народів побутують прикмети: «Хававкання пугача по­близу селища віщує велику біду, пожежу», «Пугач кевкає — буде неща­стя», «Сич господаря виживає». Чому, наприклад, відчували страх перед сичем? А тому, що невідомий був спосіб життя цього птаха, лякав зло­вісний крик його в темряві.

У нас на Україні сичі й сови здавна мають недобру славу провіс­ників лиха. Тому й кажуть: «Уночі панують сови та сичі». В поемі Т. Г. Шевченка «Наймичка» дістало відображення це повір'я про сичів як віщунів смерті:

А тим часом сичі вночі

Недобре віщують

На коморі...

А от в Італії сич не викликає жаху — навпаки, його як птаха корис­ного навіть приручають і тримають удома.

До зловісних птахів відносять також круків та галок. Це можна по­яснити кольором їхнього пір'я та звичкою харчуватися падлом. Тож крик цих пернатих мовби віщує смерть. Різке каркання ворона сповнює забо­бонних людей якимсь недобрим передчуттям, а чорне забарвлення птаха наводить на думку про його зв'язок з темними силами: «Галки та круки, котрі сидять перед домом і каркають, а надто вранці, - на біду», «Во­рон каркає — на нещастя». Але якщо такий погляд поширений, примі­ром, серед корейців, то араби, навпаки, шанують крука як птаха священ­ного.

«Лихими», зв'язаними з «нечистою силою» марновіри вважають і де­яких звірів. Коли такий звір перебіжить дорогу, що нею прямує людина, це нібито є передвістям біди. Ще й нині дехто сліпо вірить у те, що, коли дорогу перебіжить чорна кішка, удачі не буде. Чим же ця прикме­та пояснюється? В давнину казали, що кішки, які частіше полюють уночі, зв'язані з духами пітьми, що в кішок перевтілюються чорти, відьми. Від цього забобону пішов вираз: «Між ними чорна кішка пробігла», тобто чорт, перевертень чи відьма викликали сварку між людьми.

І знов-таки протилежне: в стародавньому Єгипті всіляко вшановували кішку, вважаючи її священною твариною.

Інколи до помічників «нечистої сили» зараховують і собаку, виття котрого нібито приносить нещастя: «Вночі виє собака — буде покійник», «Собака тулиться до господаря — віщує лихо».

Чимало забобонів мають своїм джерелом християнський календар. Відомо, що багато віруючих пояснюють ту чи іншу погоду настанням певного церковного празника. Одначе ці календарні прикмети спросто­вуються звичайним спостереженням. Погода не залежить від «вдачі свя­того», з ім'ям котрого зв'язують релігійне свято. Ці прикмети, ясна річ, якоюсь мірою можуть фіксувати лише сезонні зміни погоди, тобто похо­лодання восени, потепління весною і т. д. А в певний день у різні роки погода майже завжди неоднакова, що підтверджується народним спо­стереженням та даними науки. Більш того, в один і той же день, але в різних місцевостях погода теж різна.

Марновірні люди вигадали всілякі хибні методи провіщення подій: по зірках, на воді, бобах, гральних картах, по лініях рук. Чималого поширення набрала віра у прикмети, котрі мовбито дають змогу зазирнути в майбутнє.

Віра в долю як заздалегідь визначений таємничими силами життєвий шлях людини породила ворожіння, за допомогою якого сподівалися довідатись про те, що має статися.

Видів ворожіння дуже багато. Скажімо, спостерігали за тим, що буде із вкинутими у воду вінками, вугіллям, що буде із запаленим папе­ром — і робили свої висновки, приміром, про долю дівчини. Розтоплю­вали віск, а коли він застигав, намагалися за його формою уявити собі риси суджених та своє дальше життя. Ще й досі ворожать інколи по свічці, багаттю, скіпці. Якщо, мовляв, свічка горить добре, ясно, то це на щастя, коли тліє — життя буде тяжким, а як гасне, — значить, незаба­ром судилося померти.

У наш час найпоширенішим є ворожіння по гральних картах. Кожна з них має своє символічне значення: «здійснення бажання», «невдача в житті», «казенний дім», «власний інтерес», «побачення», «сльози» і т. д. і т. ін. Бубнова шістка означає дорогу. Король уособлює поважного муж­чину. У ворожінні по картах передречення має непевний зміст, його можна тлумачити по-різному. Віщун ніколи не говорить про конкретну подію, її характер і строк звершення, бо не може цього знати.

Виробнича діяльність кочівників та землеробів спонукала їх звернути погляд до сонця, місяця, планет, зірок. Рільники, наприклад, визначали початок розлиття річок, настання пори року за змінами в розташуванні світил на небі.

Якщо світила впливають на природні процеси на Землі, гадали древні, то чом же не можуть вони позначатись на житті людини? Зоряне цар­ство стали розглядати як книгу людських доль, — треба тільки прочитати цю книгу. Так виникає астрологія — ворожіння по зорях. Вважалося, що кожне небесне тіло своєрідно впливає на життя людини. Це залежить, зокрема, від положення небесного тіла щодо Землі. Кожним днем тижня керує нібито відповідна планета.

Одним з найдавніших видів ворожіння є хіромантія. Хіроманти «пе­редрікають» майбуття особи за лініями на долоні, за їх глибиною, виразністю, довжиною. Але насправді ні минуле, ні, тим більш, майбутнє людини зовсім не відбивається на долоні.

В капіталістичному світі процвітають ясновидці, віщуни, астрологи-псевдовчені, котрі мовбито вміють прорікати майбутнє за розташуванням зірок. У різних країнах видаються десятки присвячених астрології що­місячників. Спритні шарлатани плодять пухлі томи астрологічних творів. Так, у ФРН випущено книжки: «Техніка астрології», «Стара і нова астро­логія», «Систематичний розрахунок гороскопів» та багато інших. Буржу­азні газети щодня вміщують астрологічні таблиці, які «передвіщають» різні події. В Сполучених Штатах Америки тисячі газет систематично друкують гороскопи — креслення, в основі яких лежить ідея про вплив на земні події взаємного розташування планет та їхнього положення щодо точок горизонту.

Понад сто тисяч віщунів орудує у США. Г. Казаріль у книжці «По­всякденна магія», повідомляє, що 1943 року п'ять мільйонів американців діяли відповідно до вказівок провісників і ворожок, витративши 200 міль­йонів доларів, аби дізнатися, що їх чекає. В Парижі діє шість тисяч професійних віщунів, котрі заробляють протягом року 150 мільйонів нових франків. Загальний річний прибуток усіх ворожбитів, заклиначів, відьом у Франції становить три мільярди нових франків. Це більше, ніж витрачається на науку.

Спираючись на фальшиві прикмети, не можна передбачати майбут­нього, бо між наступними подіями і цими прикметами насправді нема ніяких закономірних, необхідних зв'язків. В основі забобонів лежить безпідставна віра в існування надприродних сил, магічних відносин між явищами.

М. Парнюк

Джерела:

1. К. МАРКС і Ф. ЕНГЕЛЬС. Твори, т. 23, стор. 176.