Стаття "Примарна втіха" в журналі «Людина і світ» № 5 1973 року

Переді мною дівчина. Я знаю її давно, мою сту­дентку, здібну, завжди впев­нену, веселу. А ось такою, як зараз, я ще її ніколи не бачила: розпач у великих очах, руки нервово переби­рають книжки на моєму сто­лі. «Допоможіть...»

Дві матері... Так, дві мате­рі, рідні й люблячі, стали на заваді її щастю. Свою, ві­руючу-баптистку, Надійка зуміла вже умовити: вона примирилася з тим, що доч­ка стала комсомолкою, з тим, що відійшла від релі­гійної громади й хоче одру­житися з невіруючим. Але те, що Надійка — із сектант­ської сім'ї, що мати її досі баптистка, викликало своє­рідну реакцію у матері ко­ханого: вона сказала сино­ві, що не погодиться на цей шлюб, якщо Надійчина ма­ти не відмовиться від секти, від віри в бога. А хіба ж цього досягнеш відразу?

Отоді й вирішила я пого­ворити з матір'ю хлопця, розповісти їй про те, що ж знаходить жінка в баптизмі, та чому це не просто — взяти й відмовитись. Так, це не просто. Хоч того, ма­буть, не розуміє не лише мати Надійчиного обранця, а й ще дехто. Адже відомо їм як принижує релігія жін­ку, як спотворює її життя. Винятку не становить у цьо­му й віровчення євангель­ських християн-баптистів.

Баптизм повчає, нібито жінці ні до чого праця на користь суспільству, тим більше громадська робота, нібито її інтереси не повин­ні йти далі справ хатніх та релігійних. Подібні настано­ви не тільки відривають послідовниць цього віро­вчення від трудової діяль­ності, а й заважають осягти справжній смисл такої діяльності, обмежують праг­нення творчо зростати, під­вищувати свою кваліфіка­цію, підтримують міщанські пережитки в свідомості. Во­ни не дають жінці змоги відчути себе дійсно рівно­правною з чоловіком.

Ідеологи баптизму твер­дять, що навіть народжен­ня дитини жінка повинна сприймати не як задоволен­ня її природного материн­ського почуття й виконання свого обов'язку перед сус­пільством, а як один з проя­вів служіння богові. Тільки для нього, мовляв, слід ви­ховувати синів та дочок, тільки йому їх присвячува­ти, відриваючи від невірую­чих та роблячи з них «слуг господніх». Покладаючись на волю Всевишнього, мати може й не лікувати своїх дітей, коли вони хворі. Вона може відмовитись від них або й проклясти їх, якщо во­ни не поділяють її переко­нань.

У Ровно проживає бап­тистка К. В неї шестеро ді­тей. Її головна мрія в жит­ті — «виховати їх для Ісу­са». Замість пишатися своєю дочкою - комсомолкою, відмінницею навчання, вона ллє гіркі сльози, бо те, що дочка порвала з релігією, — для матері велике нещастя. Коли син надіслав батькам газету з його статтею, де він викривав шкідливість баптистського віровчення, мати відмовилась від ньо­го...

Чимало є ще випадків, коли баптистки не дозволя­ють своїм дітям вступати в піонерську організацію, в комсомол. Багато серед них і таких матерів, що катего­рично виступають проти то­го, аби їхні діти закінчува­ли середню школу, здобули вищу освіту. «Для коротко­го земного шляху це не обов'язково», — так пояс­нила в розмові зі мною своє ставлення до освіти вірую­ча С., мати трьох дітей. Хо­ча й у баптистські громади проникають нові віяння і більшість віруючих батьків уже не забороняє своїм ді­тям учитись, але скільки ще є таких, кого дуже лякає освіта, бо то один із шля­хів, який веде людину до «мирських справ».

Неправильно було б вва­жати, що жінки-баптистки не є люблячими матерями. Проте релігія спотворює їх­ні почуття, стає причиною великих сімейних драм. От і слід показати це віруючій, донести до її свідомості справжній ідеал материнства.

Баптисти запевняють, ніби їхня віра робить жінку щас­ливою в шлюбі. Та про яке щастя може бути мова, ко­ли кохання в сім'ї вважають не обов'язковим — потріб­на, мовляв, лише «спільна віра», «спільна молитва» й підкорення чоловікові!..

Такі погляди нав'язують віруючим і в друкованій [1], і в рукописній літературі, що поширюється серед бап­тистів. Дівчина, яка працює в одній з ровенських буді­вельних організацій, показа­ла мені збірник баптист­ських віршів, що його дала їй подруга по роботі. Там є вірші, присвячені молодо­жонам. У «Побажанні шлюб­ним друзям» читаємо: «Прийміть побажання від мене коротке. На протязі даного богом життя трудіть­ся для бога...»

А ось вірш, який почи­нається словами: «Бога сер­цем ви любіть і лише йому служіть». У ньому дається така настанова молодій: «Ти, дружино, будь покірна, му­жа слухайся у всьому. Па­м'ятай: він — голова, не пе­реч йому ні в чому».

І цих «ідеалів» дотриму­ються віруючі жінки на практиці. Ось характерний приклад. Молода баптистка С. за фахом медсестра. Ма­теріально від чоловіка не­залежна. Але тільки-но спро­бує вона висловити про щось своє судження чи зро­бити якийсь самостійний крок, як чоловік, теж ві­руючий, нагадує їй: «Жінка повинна коритися мужу, так у біблії написано». І цього виявляється досить, щоб дружина сліпо в усьому ко­рилась чоловікові.

Нерідко в громадах по­вчають: баптисти не можуть одружуватися з невіруючи­ми. Але серед баптистів, як відомо, переважну більшість становлять жінки. Отож і виходить, що людина зму­шена відмовляти собі в створенні сім'ї, у щасті, яке дає родинне життя.

Такі риси, як жіноча гор­дість, людська гідність, осо­биста ініціатива, це віро­вчення оголошує небажани­ми. «Найнепомітніші, най­слабші серед нас сестриці це рубін, ізумруд, ал­маз...» — читаємо на сто­рінках журналу «Братский вестник» [2]. Подібні ідеали стверджує і рукописна літе­ратура. Ось, наприклад, вірш, досить поширений серед сектантів. Увесь його зміст можна передати оци­ми рядками:

Приниження треба

любити,

Смиренною бути умій.

Ідеологія і мораль бап­тизму, активне втручання ре­лігійної громади в життя віруючої залишають глибо­кий негативний слід у її характері, поглядах. Ми, ра­дянські громадяни, не мо­жемо бути байдужі до ві­руючої матері, від якої значною мірою залежить, якими стануть її діти. Це й спонукає нас вести активну атеїстичну роботу серед жі­нок-баптисток.

Людина, як писав К. Маркс, нічого не робить без потре­би, кожна її дія задоволь­няє якусь потребу [3]. Отже, в кожному окремому ви­падку необхідно з'ясувати, що привело жінку до секти і яку зі своїх духовних по­треб (котра з тієї чи іншої причини не знайшла задо­волення в нашому атеїстич­ному середовищі) воно за­довольняє в секті.

Релігія в експлуататор­ському суспільстві мала ба­гато прихильників серед жі­нок. Адже вони несли на собі подвійний тягар бу­ли безправними в суспіль­стві та в сім'ї, а віра в бога обіцяла їм вічне райське життя за гробом.

Зовсім іншим є становище жінки в Радянському Сою­зі, де ліквідовано гноблен­ня людини людиною, де не­баченого досі розвитку до­сягли наука й культура. Більшість жінок нашої краї­ни — атеїстки.

Проте, як уже говорило­ся вище, членами баптист­ських громад є переважно жінки, відносний процент котрих, за свідченням дос­лідників, зростає за раху­нок того, що від цього ре­лігійного напрямку дедалі активніше відходять чолові­ки, а жінки лишаються.

Чому ж деякі жінки від­дають перевагу саме бап­тистській секті?

Погляньмо, на склад релі­гійних громад. Тут в основ­ному жінки-пенсіонерки та домогосподарки. Відсутність чи недостатність зв'язку з трудовим колективом, низь­кий рівень освіти - ось той грунт, що його використо­вує баптизм, аби сіяти свої ідеали, прищеплювати свою мораль.

На думку В. Д. Бонч-Брує­вича, велике значення в по­ширенні баптизму серед жі­нок ще до Жовтневої рево­люції мали «перші куль­турні навички»: заборона пиячити, лаятись, бити жі­нок [4]. Ці навички являють собою норми загальнолюд­ської моралі, але баптисти видавали й видають такі норми за властиві саме їх­ньому віровченню.

У наш час, коли під тис­ком наукових досягнень ре­лігія все більше здає свої позиції, ідеологи баптизму особливо наголошують на принципах, які є нібито визначальними для справж­нього сімейного щастя. В проповідях та бесідах, у віршах і прозі вони обстою­ють необхідність релігійних моральних норм.

Віруючим треба роз'ясни­ти, як баптизм спекулює на загальнолюдських мораль­них нормах, показати на конкретних прикладах, скіль­ки сімей атеїстів добилися справжнього щастя, не об­меженого сектантською мо­раллю, - щастя, що грунтує­ться на великому коханні, інтелектуальній єдності, ба­гатстві інтересів, на спіль­ній меті — боротьбі за кра­ще майбутнє всіх трудя­щих.

Є випадки, коли жінка стає релігійною внаслідок якихось тяжких обставин: несподіваної смерті когось із рідннх, хвороби і т. ін. Сектанти шукають таких людей і поступово залуча­ють їх до своєї громади, знайомлять з «братами» і «сестрами», часто разом просять на молитовних збо­рах для такої людини помо­чі у бога, іноді подають матеріальну допомогу.

Трапляється й таке. Жи­ве собі жінка добре — і ма­теріально, і, здавалося б, морально. Це людина літня. Вона вже вийшла на пен­сію, а іноді ще й працює, але діти стали дорослими, господарство не обтяжує. А у кожної людини є потреба заповнити дозвілля. І стало­ся так, що сусідка запроси­ла подивитись, як проводять вони свій час у молитовно­му будинку. Спочатку жінко погоджується з деяким ост­рахом (різне про них гово­рять!). А потім поступово приходить і звичка.

Проблема вільного ча­су... Вона передбачає по­ряд з іншими питаннями не тільки необхідність більш пропорціонального розподі­лу часу між чоловіком і жінкою, а й доцільне, ро­зумне використання його. На XV з'їді профспілок Л. І. Брежнєв підкреслю­вав, що вільний час — це дійсне суспільне багатство, коли він використовується для всебічного розвитку людини, її здібностей і тим самим ще для більшого примноження матеріального і духовного потенціалу всьо­го суспільства [5].

Обкрадаючи вільний час віруючого, сектанти по-своєму організовують доз­вілля жінок. Вони старають­ся скористатись при цьому з прогалин та недоліків у нашій культурно - виховній роботі, особливо в сільській місцевості. Скажімо, клуби, проводячи ті чи інші захо­ди, інколи не зважають на потреби та інтереси людей середнього й похилого ві­ку, лекції теж не завжди розраховані на конкретну аудиторію і т. ін. А в релі­гійній громаді на свій лад задовольняють людські по­треби, дають свої відповіді на світоглядні питання й пи­тання моралі. Баптистський «будинок молитви» — це місце, де можна сидячи (що не так уже й неістотно для літньої людини) не тільки послухати пісні, вірші, про­повіді, а й самій поспівати, виступити...

Н. К. Крупська відзнача­ла, що мистецтво найбільше захоплює людину тоді, коли вона сама бере участь у ма­совій дії, а сектанти приді­ляють особливу увагу орга­нізації мас на грунті релі­гійного мистецтва [6]. Тож ес­тетичну насолоду і відповідь на світоглядні й моральні питання жінка, якщо вона їх не дістала в клубі чи біб­ліотеці, намагається дістати в молитовному будинку.

Пристосовуючись до но­вих віянь, що проникають і не можуть не проникнути в погляди сектантів, їх ідео­логи твердять, ніби існує якась єдність комуністичної і релігійної моралі. Тому треба донести до свідомості віруючої жінки суть принци­пів комуністичної моралі, а вже потім, не ображаючи її релігійних почуттів, пос­тупово розкрити несуміс­ність і протилежність мора­лі комуністичної та релігій­ної.

Прищепити марксистсько-ленінський світогляд усім громадянам нашої країни — таке завдання випливає з рішень XXIV з'їзду КПРС. Воно передбачає різнома­нітні форми роботи з усіма верствами населення.

Людина має потребу в спілкуванні. У жінок ця по­треба особливо розвинута внаслідок їхньої емоційнос­ті, чутливості. А ті, що не працюють на виробництві, досить часто не втягнуті в посильну для них суспільну діяльність, яка формує нову жіночу особу, позбавлену індивідуалістичних пережит­ків. Коли жінка — громад­ська діячка, писала Н. К. Крупська, навіть якщо не склалися її особиста доля, сімейне щастя, вона не від­чуватиме себе нещасною та самотньою, не шукатиме за­буття в релігії [7].

Серед баптистів багато одиночок. Чи випадково це? Ні. Сектантська громада не тільки заповнює дозвілля таких жінок уже згадувани­ми посиденьками, але й дає їм різні доручення, які ство­рюють ілюзію зайнятості «великою божою справою». Їх закликають присвятити своє життя господу, під­креслюючи: «Дівиці зручні­ше служити в цім світі для бога, та можуть приносити добрі діла йому також жін­ки».

Іноді від деяких керівни­ків підприємств, колгоспів, які усвідомлюють шкоду релігії, можна почути: «Ну що мені діяти з цією жін­кою? Роботу дали хорошу, заробляє добре, квартиру дали, а вона все на моли­товні збори бігає!» Та хіба цього досить? Треба знати, що привело й що утримує людину в секті, наскільки глибоко в її свідомості пус­тила коріння релігійна ідео­логія.

Слід пам'ятати: жодний з тих чинників, про які йшло­ся вище, сам по собі не приведе людину в секту. Але їх можуть використати баптистські організації, й тоді ці чинники здатні штовх­нути декого на шлях релі­гійності.

Тому й повинні атеїсти заповнювати життя таких жінок посильною для них суспільною справою, ство­рювати обстановку тепло­го, невимушеного, щирого піклування про них. Цих жі­нок слід знайомити із справжнім мистецтвом, при­щеплювати їм любов до нього — і тоді непотрібною для них стане сектантська громада.

Відхід од віри — річ не­проста. Людину лякають «божа кара» та розрив з «братами» й «сестрами». Тож їй слід довести, що баптизм спотворює її життя, ніве­чить її як особу, калічить майбутнє її дітей. Треба пе­реконати віруючу жінку, що тільки цілковитий розрив з баптизмом дасть їй змогу відчути себе повноцінною людиною, відчути радість творчої праці, бути впевне­ною в світлому майбутньо­му своїх дітей, знайти шлях до активної участі в суспіль­ному житті.

Вейцман І., кандидат філософських наук, м. Ровно.

Джерела:

1. «Братский вестник», 1964. № 3, стор. 73; 1965, № 1, стор. 55, та ін.

2. Там же. 1947, № 1, стор. 26; № 2, стор. 22.

3. К. Маркс і Ф. Енгельс, Твори, т. 3, стор. 233.

4. В. Д. БОНЧ-БРУЄВИЧ, Кри­вое зернало сектанства, стор. 4.

5. «Радянська Україна» 21 березня 1972 р.

6. Н. К. КРУПСКАЯ. Из атеис­тичесного наследия, М., 1964, стор. 178.

7. Н. К. КРУПСКАЯ. О воспи­тании в семье, М., 1962, стор. 128.