Стаття "Коли прийшла біда" в журналі «Людина і світ» № 8 1976 року

У жительки Кривого Рога С. раптово помер чоловік. Зали­шившись з двома дітьми, жін­ка вирішила влаштуватись на робо­ту. Вона звернулась до керівництва установи, де працював її чоловік, але не зустріла там належної під­тримки. Це остаточно вибило жін­ку з колії. Саме в цей час і нагоди­лася мати — приїхала з села. Вона давній член громади ЄХБ й повела дочку до молитовного бу­динку. Поспівчувавши, керівники громади порадили С. стати на ро­боту по догляду дітей, що дасть їй додатковий заробіток. Згодом С. прийняла водне хрещення.

З горя, з життєвих труднощів по­чинався шлях до релігії більшості опитаних нами членів громад єван­гельських християн-баптистів на Дніпропетровщині. З 366 чоловік 271 відповіли, що зустрілись із значними труднощами на своєму життєвому шляху (переважно в ро­ки Вітчизняної війни та в тяжкий післявоєнний період); 88 із них роз­повіли, що тяжко хворіли самі чи пережили якісь сімейні трагедії. Не випадково журнал євангельських християн-баптистів «Братский вест­ник» пише, що «багато великих справ господа виростають на грунті життєвих труднощів» [1].

Керівники баптизму вважають, що причиною «звертання до бога» і «покаяння» часто бувають «особли­ві переживання, скорбота, смерть близького». Проповідники напучу­ють віруючих не проходити повз «скорботних», намагатись залучити їх до громади. «Говорячи про сльо­зи, без яких жодна людина не про­живе на землі, ми повинні сказати, що є сльози, які висихають ще за нашого життя і в осушенні яких ми можемо брати участь. Ось чому лунає заклик нашого господа: «Втішайте, втішайте...», — повчає баптистський ідеолог.

Щоб навернути до своєї віри лю­дину, баптисти, всупереч законо­давству про культи, нерідко вдаються до релігійної благодійності, можуть дати в скрутну годину по­дачку грішми, продуктами чи одя­гом. Така допомога рекламується в проповідях. Про них баптисти люб­лять розповідати невіруючим, під­креслюючи, що прийняття ними ві­ри неодмінно пов'язане з підтрим­кою, яку дістане людина від релі­гійного об'єднання. Допомога при­в'язує віруючого до громади, по­кладає на людей певні взаємообо­в'язки. Подачки завжди роблять «божим іменем», щоб посилити ві­ру в могутність бога, підкреслити його любов до «стражденних».

Але чи можна вважати головною причиною приходу людини до релі­гії те, що її спіткало нещастя, що вона зустрілась із черствим, бюро­кратичним ставленням до себе?

Очевидно, щоб зрозуміти, чому саме людина в тяжкий для неї час потрапила під вплив релігії, слід знати не тільки останні події, що сталися в її житті, але й увесь життєвий шлях. Слід знати мікро­середовище, в якому вона вихову­валась і жила досі, найважливіші життєві періоди, котрі найсильніше вплинули на формування її психо­логії. Тільки при широкому соціо­логічному підході можна правиль­но зрозуміти, чому одні люди ви­стоюють, зустрівшись із трудноща­ми, виходять ще більш загартова­ними із життєвих знегод, а інші шу­кають втіхи в релігії, підтримки — в сектантських громадах.

Повернімось до наведеного ви­ще прикладу. С. виховувалась у баптистській сім'ї. Сімейне життя з невіруючим, відрив від релігійних батьків привели до згасання в її свідомості віри в бога. Поруч із сильною людиною — чоловіком — вона й сама відчувала свою силу, впевненість у майбутньому. Але во­на лишалась домогосподаркою, не мала спеціальності, освіти. Її зв'яз­ки з суспільством були обмежени­ми. І раптом основний зв'язок з суспільством через чоловіка-робіт­ника обірвався. Жінка виявилась безпорадною в новій ситуації, в яку потрапила несподівано для себе. Знайти посильну роботу було не­важко, але С. побачила тільки один шлях — звернутись в установу, де працював чоловік. На жаль, зустрі­ла черствих людей.

В одних випадках ми маємо справу з оживленням релігійності, в інших із зміною віровчення. Так Н., самотня, стара жінка, має ве­ликий будинок, город, сад. Бапти­сти допомогли відремонтувати жит­ло, обробити город, доглянути сад. Старенька ділиться з ними городи­ною. Вона перестала ходити до пра­вославної церкви, відвідує молитов­ний будинок.

З наведених прикладів видно, що горе, труднощі, а потім баптист­ська допомога і «втіха» є лише по­штовхом, приводом звертання до релігійної віри. Якості особи роз­криваються лише в конкретних ви­падках. Горе — це не що інше, як конкретна ситуація, в якій розкри­вається суть індивіда, котрий сфор­мувався в певних життєвих умо­вах. Вирішальну роль у збереженні релігійності відіграє становище кон­кретної людини, слабкість, недо­статність її соціальних зв'язків, її індивідуалістична, обивательська психологія і т. д.

Наведені приклади — це лише ілюстрація узагальнюючих даних наших досліджень про соціальні зв'язки тих, хто прийняв баптист­ську віру, діставши «втіху» в тяжку для себе життєву хвилину.

Ось ці дані. Лише 12 процентів з тих, хто знайшов «утіху» в баптиз­мі, є кваліфікованими робітниками й службовцями; решта — 88 про­центів — це домогосподарки, пен­сіонерки або некваліфіковані робіт­ники; 10 процентів із загальної кіль­кості мають середню освіту, 19 — неповну середню, 31 процент — початкову, 40 процентів — мало­письменні. Близько двох третин - жінки, до того ж літнього віку й старі.

Незайнятість у суспільному ви­робництві, низький рівень кваліфі­кації, малописьменність — ці ха­рактеристики показують, кого залу­чають баптисти до своїх громад. Туди, як бачимо, потрапляють лю­ди, які недостатньо засвоїли (вна­слідок певних причин) соціально-культурні цінності соціалістичного суспільства, в яких обмежені мож­ливості участі в громадсько-полі­тичній діяльності. Це стосується перш за все людей старшого поко­ління, значна частина яких не змог­ла здобути у свій час високої осві­ти чи кваліфікації, жінок, які по­рівняно з чоловіками частіше бува­ють відірвані від виробничої і гро­мадсько-політичної діяльності.

Який же механізм дії баптист­ської «втіхи»?

Спочатку, коли баптисти прихо­дять до людини зі своєю «втіхою», то не їхнє віровчення, а саме спів­чуття приваблює того, хто потра­пив у біду. Та оскільки баптисти вважають свою людську доброту наслідком дії «святого духа», то це спрямовує думки індивіда по шляху обов'язкового визнання існування бога. «Якщо душевні люди вірять у бога, то бог є», — кажуть ті, хто ді­став у свій час підтримку від бап­тистів.

Людина, потрапивши під вплив баптистів, у результаті їх постійної опіки з часом дедалі більше ослаб­лює зв'язки з соціалістичними сус­пільними відносинами, пориває зі своїм минулим життям, відмовляє­ться від широких громадських ін­тересів і справ. Згідно з баптист­ським віровченням, треба стати «убогим духом», щоб серце запов­нив Христос. «Покаяння означає зміну способу мислення, переоцінку всіх цінностей життя..., тверде рі­шення порвати з минулим гріхов­ним життям і почати нове життя во Христі...», — пише журнал «Брат­ский вестник».

Баптист мусить духовно «відро­дитись», а «щоб наповнитись небес­ним багатством, ми повинні стати пустими в собі», повчає на сторін­ках згадуваного журналу баптист­ський ідеолог. «Відроджена» люди­на вже живе для Христа, що стає смислом її буття. Якщо горе при­вело до Христа, то воно є радістю. Навпаки, якщо радісні в людсько­му розумінні події привели до від­ходу від Христа, то це — горе. Всі події, поняття переломлюються в баптистській моралі через призму віри в Христа.

Таким чином, баптистська мо­раль ліквідує само поняття «горе». Несприйняття страждань тут дося­гають відмовою від власного духов­ного світу, від усвідомлення себе активною суспільною особою. На­стає стан духовного заціпеніння, в якому людина відключається від суспільних інтересів і переживань, віддає себе в руки ілюзорної віри в бога. Вона не бореться з трудно­щами, бо вірить, що вони, як і все інше, йдуть від бога, отже, потрібні йому, ведуть, зрештою, до раю.

Звичайно, така ілюзорна втіха не­потрібна абсолютній більшості ра­дянських людей, які власними ру­ками й розумом здобувають своє щастя. Як правило, люди з широ­ким світоглядом, міцно зв'язані з нашим суспільством особистою участю в суспільно корисній діяль­ності, відкидають баптистську «вті­ху», подачки, не потребуючи їх.

Є чимало випадків, коли горе в сім'ї штовхало одних з її членів шукати втіхи у вірі, а в других — ще більше посилювало негативне ставлення до релігії, утверджувало в атеїзмі. Так домогосподарка Ч., людина з вузькоіндивідуалістичною, міщанською психологією прийшла до секти після того, як її чоловік дістав травму. А сам потерпілий, передовий робітник з широкими ін­тересами, з гнівом відкинув пропо­зицію баптистів вступити до їхньої громади.

Отже, горе, моральна невдоволе­ність, зіткнення з випадками черст­вого ставлення до людини і т. п. не мають самостійного значення для відтворення релігійності в нашій країні. Вони можуть стати лише приводом, «стимулятором» звертан­ня до релігії, коли особа послабила зв'язки з суспільством, коли її бут­тя набуває індивідуалістичного ха­рактеру.

Нещастя, трагічні випадки бу­дуть і в майбутньому. Але не буде релігійності, бо всі люди стануть активними творцями свого буття, невіддільного від буття всього су­спільства. А тверді наукові переко­нання людей допоможуть їм долати особисті негативні переживання. Цей процес ми спостерігаємо вже зараз, у період комуністичного бу­дівництва, і він зримо протистоїть релігії, дедалі більше звужуючи сферу її впливу.

 С. МАЩЕНКО, кандидат філософських наук, м. Чернігів.

Джерела:

1. «Братский вестник», 1973, № 4, с. 58. Далі це видання цитується без виносок (Ред.).