Стаття "Куди йдуть гроші віруючих" в журналі «Войовничий атеїст» № 11 1961 року

Ставлення Радянської держа­ви до релігії — загальновідо­ме: воно визначене Урядом у ряді відповідних постанов. У всіх цих постановах підкреслюєть­ся, що головним у боротьбі з релі­гійними   пережитками в свідомості людей є засоби пропаганди; визна­чаються заходи законодавчих обме­жень діяльності духовенства і релі­гійних об'єднань.

Лекторам і агітаторам-атеїстам треба широко пропагувати вимоги радянського законодавства про ре­лігійні культи. До боротьби за до­держання цих вимог слід залучати громадськість, у тому числі вірую­чих, адже віруючі — наші радянські люди, вони також повинні знати за­кони Радянської держави, зокрема закони, які визначають характер і спрямованість діяльності релігійних об'єднань і духовенства.

Факти доводять, що не віруючі порушують вимоги законодавства про культи, а служителі релігійних культів, — священики, ксьондзи, пас­тори, пресвітери. Не всі віруючі, на­приклад, знають, що, відповідно до постанови ВЦВК і РНК від 8 квітня 1929 року «Про релігійні об'єднан­ня», не служителі культу, а віруючі є повними господарями всіх грошо­вих коштів свого об'єднання. В стат­ті 54 цієї постанови, виданої у від­повідності з ленінським декретом від 23 січня 1918 року «Про відо­кремлення церкви від держави  і школи від церкви», сказано, що ре­лігійна община наймає служителя культу, тобто служитель культу по­винен знаходитися в підлеглому ста­новищі у віруючих, які входять до релігійної общини. Але часто буває навпаки.

Є чимало релігійних общин, де грошовими надходженнями розпо­ряджаються не віруючі, а служите­лі культу. При цьому духовенство вперто не хоче випускати з своїх рук кермо влади.

Коли С. Реслеру, католицькому священику з міста Рахова, Закарпат­ської області, запропонували піти з поста голови релігійної общини, він відповів:

— В общині немає культурних людей, ніхто не зможе вести спра­ву як слід (?!).

Що значить «вести справу як слід»? Це не що інше, як розпоря­джатися коштами релігійної общини на свій розсуд, збагачуватися, буду­вати своє благополуччя за рахунок довірливих членів релігійної об­щини.

А збагачується духовенство за рахунок віруючих досить активно.

Служитель секти адвентистів сьо­мого дня пресвітер Байбузинської общини на Черкащині Олексій Шульга був, як кажуть, голий — як бубон, коли в 1957 році прибув «на святе служіння». Не минуло й двох років, і пресвітер Шульга має вже в Черкасах власний будинок.

Пресвітер общини адвентистів сьомого дня в Кіровограді Пролін­ський, одержуючи офіціально 60 карбованців на місяць, купив буди­нок вартістю 8000 карбованців.

Нічого не одержував за своє «пастирське служіння» і ніде не пра­цював пресвітер общини євангель­ських християн-баптистів у Ровно Олександр Шило. І ось він відгрю­кав собі такий домисько, що віруючі тільки ахнули!

Здивував своїх єдиновірців і Аб­рам Іванковіцер, один з керівників общини іудейського віросповідання в місті Новоград-Волинську на Жи­томирщині. Цей також офіціально нічого від общини не одержував і ніде не працював, а спорудив новий будинок.

Священик православної церкви Артемій Нестеренко, який завжди скаржився на те, що одержує мізер­ні подаяння від парафіян, купив під Харковом, у дачному селищі Липо­вий Гай, будинок на шість кімнат з величезною садибою.

Та отця Артемія переплював ке­лійник харківського митрополита С. Кебкал. При зарплаті 80 карбо­ванців на місяць він став власником будинку на п'ять кімнат з мезоніном і фруктовим садом у самому Харкові

Подаяннями віруючих широко ко­ристуються для особистої наживи не тільки рядові служителі культів, а й вище духовенство.

Колишній керівник секти адвен­тистів сьомого дня на Україні Олек­сандр  Парасей,   одержуючи  офі­ціально 100 карбованців на місяць, зумів за рік «служіння на ниві бо­жій» придбати під Києвом, у дачній місцевості Боярка, кам'яний буди­нок з фруктовим садом, виклавши готівкою 12 000 карбованців новими грішми.

Кіровоградський епіскоп право­славної церкви Інокентій також зра­зу виклав на купівлю будинку 12 000 карбованців і додатково витратив 20 000 карбованців (все в нових гро­шах) на те, щоб надати «благопри­дбаному» належне благоліпство.

Слід відзначити, що духовенство дуже винахідливе в способах стяг­нення грошей з віруючих. Ось ури­вок з «покаянного» листа Бориса Лисого, колишнього служителя пра­вославної семінарії в місті Луцьку. Цей лист був опублікований у газе­ті «Радянська Волинь» в 1960 р. Ли­сий розповідає, як «святі отці» вчи­ли його мистецтва очищати кишені тих, що молилися в храмі.

— Виходиш з тарілкою, щоб зби­рати подаяння, — поклади свої 25 карбованців. Цей папірець буде впливати на кожного віруючого, як гіпноз. «Устидиться» він класти по маленькій, буде класти по більшень­кій. Ну, а коли всіх, що моляться, обійдеш і тарілка буде повна, візь­ми з тої тарілки — скільки душа твоя «возжелаєт»...

Чи можна після такої «науки» ди­вуватися, що, наприклад, недавній семінарист, нині настоятель П'ят­ницької церкви у Львові отець Це­хан, за дуже короткий строк пас­тирського служіння став володарем такого просторого будинку (по ву­лиці Тургенєва), що має можливість тримати кількох квартиронаймачів...

Відповідно до радянського зако­нодавства про культи, кошти, що є в релігійному об'єднанні, можуть бути витрачені тільки на утримання молитовного будинку і службовців (служителів культу, сторожа, приби­ральниці і т. д.).

Віруючі часто не знають, які ве­личезні суми утворюються з їхніх подаянь «на справу господню», а в православних об'єднаннях — ще й від продажу свічок, проскур, хрес­тиків та інших культових атрибутів.

Перший канал надходження кош­тів у розпорядження керівників ре­лігійного об'єднання будь-якого культу — це тарілковий, або карнав­ковий, збір. Він проводиться по всіх церквах, костьолах, синагогах, мо­литовних будинках сектантів. Цей збір дає дуже великі суми, особли­во в святкові дні.

Другий канал надходжень у пра­вославних храмах — це виручка від продажу різних вінчиків, поминаль­них граматок, хрестиків, образків, оливи і особливо — проскур та сві­чок. Церковники одержують у п'ят­надцять разів більше грошей за проскури, ніж вони коштують на­справді, і в двадцять-тридцять разів більше за свічки проти їх вартості.

Справді «дурні» гроші пливуть до рук «слуг божих». Ось чому «святі отці» і створюють собі райське жит­тя на землі, хоч віруючим, та й то не всім, обіцяють рай тільки на небі...

Був до Вітчизняної війни в Волин­ській   області   шахраюватий   сіль­ський священик Володимир Кресо­вич.  Коли  прийшли  гітлерівці,  він зустрів їх церковним дзвоном і по­дячним молебнем, служив їм вірою і правдою. Гітлерівці  не лишилися в боргу. За вказівкою волинського комісара Пуцінгера  сільський  свя­щеник був «возведений» в сан епі­скопа і наречений ім'ям Іов.

Під ударами Радянської Армії господарі епіскопа Іова втекли, а він залишився. Більше того, Московська патріархія пересувала його з однієї єпархії на іншу — з Луцька в Ізмаїл, звідти в Чебоксари, а з Чебоксар з «возведенням» в сан архієпіскопа — в Казань.

Цей «святий отець» у своїх про­повідях закликав віруючих до «плотського воздержанія і смирен­ня». А сам тратив на себе щороку мільйон карбованців (у старих гро­шах)!

Будучи одиноким, преосвященний Іов придбав для себе в Казані будинок корисною площею 180 квадратних метрів, обставив кімнати розкішними меблями, обвішав їх дорогими килимами, картинами... Для своїх родичів архієпіскоп Іов купив у Львові (тягне-таки «святого отця» в рідні західноукраїнські місця!) двоповерховий особняк,    дві легкові автомашини, а також багату квартиру для своєї «економки» Нони. Іов відкрив особисті багатоти­сячні рахунки у величезній кількості ощадних кас країни...

Це все було виявлено торік, коли з'ясувалося, що за сім років «прав­ління» в Казанській єпархії архієпіс­коп Іов недоплатив державі понад 2 мільйони карбованців прибутко­вого податку. Навіть по сумі подат­ку можна судити про розміри дохо­дів «святого отця».

А Іов та інші служителі культу, тримаючи євангелія в руках, постій­но проповідували і проповідують віруючим: «Бережіться користолюб­ства, не турбуйтесь для душі вашої, що вам їсти, ні для тіла, що одяг­тися...»

Проповідують одно, а роблять інше, протилежне, безсоромно об­дурюють віруючих.

Треба розкривати очі віруючим на подібні факти обману. Про це повинні турбуватися лектори-атеїс­ти і пропагандисти, які виступають перед віруючими будь-якого культу.

К. СЛАВУТА