Стаття "Атеїстична спадщина соратників К. Маркса і Ф. Енгельса" в журналі «Людина і світ» № 3 1976 року

А. Бебель, П. Лафарг, А. Лабріо­ла, В. Лібкнехт, Ф. Мерінг увійшли в історію не тільки як видатні діячі міжнародного соціалістичного ро­бітничого руху, вони лишили також цінну теоретичну спадщину, значне місце в якій належить працям з про­блем релігії і атеїзму.

Наприкінці минулого століття по­жвавився клерикалізм у країнах За­хідної Європи. Це було проявом боротьби войовничої реакції проти демократії, соціального прогресу й науки. У міру зростання соціалістич­ного робітничого руху в ідеологіч­ному арсеналі буржуазії дедалі більшу роль починають відігравати релігія і церква.

Налякана революційним рухом буржуазія не лише визнає католи­цьку церкву, але й укладає з нею тісний союз. Конкордати XIX — XX століть є юридичним оформлен­ням політичних союзів католицької церкви з багатьма буржуазними урядами. Римські папи намагались укласти таку угоду і з царською Ро­сією, щоб вести спільну боротьбу католицької церкви і російського самодержавства проти революцій­ного руху в Європі.

Папа Лев XIII за час свого понти­фікату (1878—1903 рр.) видав бага­то енциклік, послань і листів, у яких виступав проти соціалізму і кому­нізму, відстоював тезу про вічність капіталістичного ладу.

Наприкінці XIX століття папство починає застосовувати нову тактику в боротьбі з соціалістичним і кому­ністичним рухом — тактику загра­вання з робітничим класом. У по­сланні від 15 травня 1891 р. під наз­вою «Рерум новарум» Лев XIII, про­голошуючи вічність нерівності й кла­сового поділу суспільства, пропонує робітникам «співробітничати» з ка­піталістами, створювати релігійні «християнські» професійні спілки на противагу революційним організа­ціям. Основним завданням нової церковно-політичної програми Ваті­кану, викладеної в посланнях папи, є боротьба католицької церкви з ко­мунізмом і соціалізмом шляхом розколу трудящих мас на релі­гійні групи, створення штрейк­брехерських католицьких профспі­лок.

Пристрасні й рішучі антирелігійні виступи лідерів раннього соціалі­стичного руху в обстановці посилен­ня боротьби з реакційною буржуа­зією, яка в цей час тісно спілкує­ться з католицькою церквою, мо­жуть бути зразком атеїстичної про­паганди. Цінність атеїстичних праць цих революціонерів-соціалістів не тільки в їх бойовому, антиклери­кальному характері, а й у творчому розвитку марксизму в нових умовах класової боротьби робітничого класу.

На відміну від представників бур­жуазно-просвітницького атеїзму, які пояснюють походження й існування релігії неуцтвом і обдурюванням церковниками людей, вони розкри­вали соціальні, класові корені релі­гії, матеріалістично пояснювали по­ходження релігійних вірувань.

Теоретична діяльність соратників К. Маркса і Ф. Енгельса була тісно пов'язана з практикою революцій­ної боротьби робітничого класу. Бу­дучи марксистами, вони розглядали релігійне питання як частину загаль­ного питання пролетарської бороть­би за повалення капіталістичного ладу.

Основоположники марксизму-ле­нінізму високо цінили теоретичну і практичну діяльність ветеранів соціал-демократичної робітничої партії. В. І. Ленін характеризував Поля Лафарга як одного з найтала­новитіших і найглибших поширюва­чів ідей марксизму. Про Августа Бебеля Володимир Ілліч говорив, що, будучи робітником, він зумів прокласти собі шлях до твердих соціалістичних переконань і стати взірцем робітничого вождя, пред­ставника й учасника масової бороть­би найманих рабів капіталу за кра­щий устрій людського суспільства.

Червоною ниткою через більшість антирелігійних праць А. Бебеля, П. Лафарга та інших соратників Маркса і Енгельса проходить крити­ка класової, експлуататорської ролі релігії і церкви. Визначаючи релігію як хибний світогляд, що являє со­бою перекручене відображення дійсності, вони одночасно розкрива­ли соціальні, класові корені релігій­ності. Вони підкреслювали, що в буржуазному суспільстві між різни­ми філософськими та релігійними течіями і класовими інтересами бур­жуазії існує тісний, нерозривний зв'язок. На великому фактичному матеріалі з історії і сучасного життя вони показували, що експлуататор­ському класові потрібна релігія для одурманювання свідомості експлуа­тованих мас. Будь-яку релігію вони розглядали як шкідливу для трудо­вого народу, але потрібну панівним класам. Особливо багато уваги в їх працях було приділено критиці хри­стиянства.

«Соціальна функція експлуатато­ра праці потребує від буржуа, щоб він пропагував християнство, пропо­відуючи смирення і покору волі бога, який ділить людей на панів і слуг» [1], — писав П. Лафарг. У чудо­вому памфлеті «Релігія капіталу» Лафарг з великою майстерністю ви­криває експлуататорську суть капі­талістичного ладу й гостро висміює намагання буржуазії «підчистити», «підновити» релігію з метою більш успішного обдурювання трудових мас народу.

У творах А. Бебеля, В. Лібкнехта, Ф. Мерінга та інших також глибоко викривається й аналізується екс­плуататорська суть християнської релігії. «Християнство тримало люд­ство в рабстві і гнобленні, воно і нині служить кращою зброєю полі­тичного і соціального гноблен­ня» [2], — зазначав А. Бебель.

Ф. Мерінг у своїй великій праці «Історія Німеччини з кінця середніх віків», викладаючи історію католи­цької релігії і церкви, загострював увагу на експлуататорській суті пап­ства. «...Римський церковний меха­нізм, — писав він, — перетворився на таку ж гігантську і таку ж безустан­но діючу експлуататорську машину, якою колись була Римська імпе­рія» [3].

Різкій критиці, особливо в працях В. Лібкнехта і Ф. Мерінга, піддано християнський соціалізм, який у XIX столітті широко використовує­ться буржуазією для розколу со­ціал-демократичного робітничого руху, відвертання пролетаріату від боротьби за революційну перебу­дову суспільства. Слід відзначити, що критика християнського соціа­лізму є актуальною і в наші дні. Його ідеї поширені серед багатьох сучасних релігійних напрямків.

Християнський соціалізм виник на початку XIX століття. Багато хто з ідеологів феодального соціалізму надавав своїй ідеології християн­ського забарвлення. Саме в цей час і з'явився термін «християнський со­ціалізм», який означав політичний напрямок, що критикував вади бур­жуазного суспільства з позицій хри­стиянства.

Ідеологи християнського різнови­ду феодального соціалізму будува­ли свою критику капіталізму на тек­стах біблії, закликаючи повернутися до феодальних відносин. У «Мані­фесті Комуністичної партії» осново­положники марксизму називали такі проповіді ідеологів феодального християнського соціалізму святою водою, «якою піп кропить злобу аристократа» [4].

Пропагуючи реакційну ідею усу­нення соціальних суперечностей шляхом співробітництва класів на основі християнської проповіді за­гального братерства, ідеологи фео­дального християнського соціалізму вказували трудящим масам ілюзор­ний вихід із тяжкого становища. Вони засуджували революційну бо­ротьбу, твердячи, що полегшення свого становища пригноблені мо­жуть досягти без зміни існуючої форми власності.

Викриваючи в наукових працях цей різновид християнського соціа­лізму, соратники К. Маркса і Ф. Енгельса основне вістря своєї критики спрямовували на ту небез­пеку, якою загрожував він соціалі­стичному робітничому руху. Доби­ваючись лише окремих поступок, які, на їхню думку, могли поліпши­ти становище трудящих, ідеологи буржуазного християнського соціа­лізму не могли й не хотіли зрозумі­ти, що докорінні зміни життя робіт­ників неможливі в межах існуючої капіталістичної системи, що її необ­хідно зруйнувати.

В. І. Ленін, піддаючи критиці хри­стиянський соціалізм, охарактеризу­вав його буржуазний різновид як найгірший вид «соціалізму» і найгір­ше перекручення його [5]. Представ­ники буржуазного християнського соціалізму всіляко намагалися, спи­раючись на підтримку буржуазії, відколоти робітників від соціал-де­мократії, використовуючи поряд з іншими засобами «християнські ро­бітничі союзи», під контролем яких перебувало багато загальноосвітніх шкіл, ощадні каси, різні установи взаємодопомоги. Вимоги докорінно­го поліпшення становища робітників підмінювались при цьому вимогами їх релігійного і морального вихован­ня в дусі покори перед владою бур­жуазної держави.

В другій половині XIX століття християнський соціалізм немовби роздвоюється: з'являється його різ­новид, що називається лівим христи­янським соціалізмом, або «комуні­стичним християнством».

Така переорієнтація пояснюється об'єктивними умовами й випливає з масовості соціал-демократичного руху, до якого були залучені вірую­чі трудящі, а також частина свяще­ників, котрі щодня спілкувалися з трудящими. В. Лібкнехт і Ф. Мерінг показали безпідставність теорії всіх різновидів християнського соціа­лізму.

Значною заслугою вождів соціал-демократичних робітничих партій є постановка і розв'язання на науко­вому рівні свого часу з матеріалі­стичних позицій питання про поход­ження релігії, аналіз її основних положень.

Християнство, «як і всяка інша ре­лігія..., — зазначав А. Бебель,— тво­ріння людини» [6]. В працях «Поход­ження і еволюція поняття душі», «Віра в бога» П. Лафарг, виходячи з методологічних принципів мар­ксизму, показав матеріалістичне, наукове дослідження проблем ви­никнення й розвитку релігійних ві­рувань. Основним завданням його праці «Походження і еволюція по­няття душі» є наукова критика об'єк­тивного ідеалізму, його головного положення про існування якогось абсолютного духа, котрий породжує матерію й існує незалежно від неї.

Безперечною заслугою П. Лафар­га є те, що він ставить і розробляє питання про спорідненість об'єктив­ного ідеалізму з анімістичними по­глядами первісної людини. Але слід зауважити, що в теоретичних мірку­ваннях про походження анімістичних уявлень первісних людей П. Лафарг припускав помилки, які полягали в некритичному використанні деяких положень буржуазного етнографа Тейлора. П. Лафарг недооцінював соціальні умови життя, які робили первісних людей безпорадними в боротьбі з природою й породжува­ли віру в надприродні сили.

У праці «Віра в бога» П. Лафарг, аналізуючи з марксистських позицій соціально-економічні причини ви­никнення релігії, докладно розгля­дає причини релігійності буржуазії та іррелігійності пролетаріату. Ціл­ком правильно твердячи, що саме життя сприяє виробленню в проле­таріату, який виконує велику істо­ричну місію, атеїстичного світогля­ду, П. Лафарг одночасно припускає­ться помилки. Він, наприклад, зу­мовлює атеїзм робітничого класу лише технічними, виробничими про­цесами, спілкуванням робітників з передовою технікою, котра, як за­значав П. Лафарг, не лишає місця для втручання надприродних сил. Він не наголошував на тому, що атеїзм робітничого класу виробляє­ться перш за все в класовій бороть­бі за повалення капіталістичного ладу.

В нашій літературі не висвітлюва­лись атеїстичні погляди видатного теоретика, першого пропагандиста марксизму в Італії Антоніо Лабріо­ли (1843—1904 рр.), котрий, як під­креслював П. Тольятті, перший в Іта­лії дав велику теоретичну розробку марксистської концепції. Праці А. Лабріоли були високо оцінені Ф. Енгельсом, В. І. Леніним. У листі до Зорге від 30 грудня 1893 р. Ф. Енгельс називає А. Лабріолу «строгим послідовником Маркса». В. І. Ленін дав виключно високу оцінку його твору «Нариси матеріа­лістичного розуміння історії», назива­ючи цю книжку надзвичайно розумним захистом «нашої доктрини» [7], «прекрасною книгою» [8], говорив, що це надзвичайно ділова й цікава річ.

А. Лабріола не писав спеціальних творів, присвячених проблемам ре­лігії і атеїзму, за винятком праці, створеної в домарксистський період його діяльності «Мораль і релігія» (1873 р.), яка не публікувалась ро­сійською мовою. Слід відзначити, що ця праця, незважаючи на наяв­ність у ній серйозних помилок (у творі є елементи ідеалізму і схо­ластики, в ньому ще відчувається досить великий вплив лівого гегель­янства, досить поширеного в науко­вій італійській думці XIX століття), являє певний інтерес для дослідни­ків проблем наукового атеїзму. У праці «Мораль і релігія» А. Лабріо­ла розглядає питання про співвідно­шення моралі, держави і релігії і висловлює багато цінних думок, особливо про потребу звільнити за­гальнолюдську мораль від моралі релігійної.

У творі «Нариси матеріалістично­го розуміння історії» (1895 — 1896 рр.) перед нами вже зрілий марксист-атеїст. У цій праці А. Лаб­ріола з марксистських позицій ви­світлює деякі проблеми атеїзму: про походження релігійних вірувань і соціальних коренів релігії, про співвідношення моралі і релігії, ана­лізує та дає оцінку реформатор­ському рухові.

Знайомлячись з атеїстичною спад­щиною соратників К. Маркса і Ф. Енгельса, слід враховувати склад­ний і суперечливий шлях, що його пройшли перші марксисти в своєму розвитку — від поглядів, не позбав­лених дрібнобуржуазних і утопіч­них нашарувань, до концепцій в науково-матеріалістичному дусі.

Як уже зазначалось, їх теоретич­на спадщина, пройнята ідеями ре­волюційної, визвольної боротьби робітничого класу, не вільна від по­милок, за які їх справедливо крити­кували основоположники марксиз­му-ленінізму. Так, цілком правильно ставлячи завдання підпорядкувати антирелігійну пропаганду основним цілям класової боротьби пролета­ріату, висуваючи й відстоюючи пункт у програмі партії про відокремлен­ня церкви від держави і школи від церкви, вони водночас оголошували інколи релігію приватною справою щодо партії робітничого класу.

К. Маркс і Ф. Енгельс в «Критиці Готської програми» рішуче відме­жовуються від програми, підготов­леної до об'єднавчого з'їзду в м. Готі в основному опортуністич­ним керівництвом німецької соціал-демократії, яке перебувало під впливом вождів лассальянства. А. Бебель і В. Лібкнехт у багатьох пунктах, зокрема в питанні про став­лення партії робітничого класу до релігії, підтримували цю програму, яку в категоричній формі було від­кинуто К. Марксом і Ф. Енгельсом [9].

Комуністичні партії не вважають релігію приватною справою і про­водять цілеспрямовану атеїстичну пропаганду, що сприяє подоланню релігії. В. І. Ленін у своїх працях «Соціалізм і релігія», «Класи і партії в їх ставленні до релігії й церкви», «Про ставлення робітничої партії до релігії» докладно зупинився на по­зиції партії робітничого класу від­носно релігії. «Щодо партії соціалі­стичного пролетаріату релігія не є приватна справа, — писав В. І. Ленін. — ...Для нас же ідейна боротьба не приватна, а загальнопартійна, загаль­нопролетарська справа» [10].

Але при цьому не треба забува­ти, що для комуністичних і робітни­чих партій боротьба з релігійним світоглядом — не самоціль. Вона підпорядкована загальній боротьбі за соціальну перебудову суспіль­ства. На сучасному етапі в основі ставлення цих партій до релігії і церкви лежить ленінський принцип єдності дій марксистів і віруючих трудящих у побудові соціалізму і комунізму.

Л. АНДРІЄНКО, Л. КУРПАКОВА, кандидати філософських наук

Джерела:

1. ЛАФАРГ П., Соч., т. З, М—Л, 1931. с. 184.

2. БЕБЕЛЬ А. Христианство и социализм, М., 1959. с. 24.

3. МЕРИНГ Ф. История Германии с конца средних веков, изд. 3. М., 1924, с. 40.

4. МАРКС К. і ЕНГЕЛЬС Ф. Твори, т. 4 с. 432.

5. ЛЕНІН В. І. Повне зібр. тв., т. 48. с. 227.

6. БЕБЕЛЬ А. Христианство и социализм, Госполитиздат, М., 1959. с. 12.

7. ЛЕНІН В. І. Повне зібр. тв., т. 55. с. 58.

8. Там же, т. 2, с. 478.

9. МАРКС К. і ЕНГЕЛЬС Ф. Твори, т. 19. с. 31 — 32

10. ЛЕНІН В. І. Повне зібр. тв., т. 12, с. 134 — 135.