Стаття "Коли та як виникла релігія" в журналі «Людина і світ» № 2 1970 року

ЕВОЛЮЦІЯ Й КОРЕНІ

Питання про походження релігії дуже важливе для її розуміння. Щоб критикувати цей хибний світо­гляд, треба розуміти, звідки ж узя­лись перекручені уявлення про світ.

З точки зору захисників віри в бо­га, питання про походження релігії вирішується дуже просто: вона при­таманна людству від початку його існування. Всі віровчення в особі ор­тодоксальних представників бого­слов'я вважають, що бог уже при створенні людини дав їй релігію, яка властива, мовляв, людству. З цього робиться висновок: релігія вічна, вона завжди була і завжди буде.

Про спростовання твердження бу­цімто людину створив бог, мова йтиме в наступних бесідах. Тому по­ки що відкладімо розгляд цього пи­тання й зосередьмо увагу на тезі про вічність релігії.

Буржуазні вчені, які досліджують релігію з ідеалістичних позицій, со­ромляться визнати міф про ство­рення людей богом і змушені пого­дитися, що людина виникла шляхом еволюційного розвитку з тваринно­го світу. Але вони вважають, що ре­лігійні уявлення виникли в момент формування людини й існують стіль­ки, скільки існує вона, тобто для людини — вічні. Тут думка ортодок­сальних богословів та буржуазних учених збігається.

Дослідження первісних релігійних уявлень показують, що існувала ві­ра в багатьох богів (політеїзм, бага­тобожжя), а сучасні релігії в прин­ципі монотеїстичні, тобто виходять з існування одного головного, цен­трального божества. Постає сумнів: як же це бог, даруючи людям релі­гію, дав їм хибні (з точки зору су­часних віровчень) уявлення про се­бе? Пояснюючи цю суперечність, буржуазні вчені наштовхуються на величезні труднощі. Вони висунули так звану теорію прамонотеїзму (тобто найдревнішого монотеїзму). Всевишній, мовляв, дав правильні уявлення, спочатку всі вірили в єди­ного бога, а потім схибили і створи­ли собі неправдивих богів; лише християнство повернуло людям пра­вильне розуміння бога.

Рівень сучасної історичної науки дуже високий. Застосовуючи мето­ди радіологічного аналізу, ми з ве­ликою точністю встановлюємо вік окремих археологічних знахідок (кі­сток, предметів тощо). Дуже багато дає вивчення життя племен, розви­ток яких з певних причин зупинився.

Цінними для вивчення життя первіс­них людей є також матеріали інших галузей історичної науки. Порівняно легко можна дослідити, наприклад, що люди їли, вдягали, якою зброєю полювали сотні тисяч років тому, але набагато трудніше встановити, що думали вони про світ, про себе. Це важко, але все ж таки можна.

Що ж говорить з цього приводу сучасна наука?

Найвіддаленіший наш предок — пітекантроп (мавполюдина). Зовні він був більше схожий на мавпу, ніж на людину: мав довгі руки, згорб­лений хребет, зігнуті в колінах ноги, й тому передні кінцівки майже тор­калися землі. Лоб у нього був спа­дистий, нижня щелепа масивна, ніс невеликий і широкий.

Але вже з'явилися разючі відмін­ності од мавпи. Об'єм мозку піте­кантропа був значно більший, ніж у його безпосереднього тваринного предка, й становив 800 — 900 кубіч­них сантиметрів (у сучасної люди­ни — 1400, горили — 500, шимпан­зе — 400). Пітекантроп уже впевне­но ходив на задніх кінцівках і мав вивільнені руки, завдяки чому ору­дував найпростішими знаряддями праці, що їх — і це найголовніше — виготовляв сам. Цього не робила й не робить жодна тварина. Будова гортані й рота свідчить про те, що пітекантроп користувався вже чле­ноподільною мовою. Правда, вона була елементарна, але навіть такої нема у тварин. Пітекантроп ще не мав постійного житла, не вмів по­ставити собі на службу вогонь. Про­те він уже почав шлях еволюції до сучасної людини.

Появу пітекантропа вчені датують часом у 900 — 800 тисяч років тому. І от найретельніше дослідження йо­го життя показало, що в нього не було ніяких ознак релігії, ніяких ре­лігійних уявлень.

Наука знає ще один тип викопної людини. Це синантроп. Він з'явився трохи пізніше від пітекантропа й дуже схожий на нього. Вчені дове­ли, що й у синантропа не було ре­лігійних уявлень.

Пітекантроп і синатроп жили в період раннього палеоліту (старого або древнього, кам'яного віку). На зміну йому прийшов середній пале­оліт (100 — 40 тисяч років тому). В цей час жив інший представник на­ших далеких предків — неандерта­лець. Назва ця походить від місця долини Неандерталь у Німеччині, де 1856 року вперше знайдено залиш­ки такої людини. Згодом аналогічні залишки (більш як сто) знайшли в інших місцевостях. Вважають, що неандертальці жили на території су­часних Бельгії, Англії, Франції, Ні­меччини, Югославії, Радянського Союзу, в багатьох місцях Африки та на острові Ява.

Значна частина Європи в той час перебувала в стані обледеніння. Льодовики, що насунулися з півно­чі, створили суворий клімат, зміни­ли тваринний світ і рослинність, зазнали тяжких випробувань і наші предки. Неандертальці все витрима­ли. Вони навчилися жити в печерах, користувалися вогнем, винайшли одяг із звіриних шкур; великий крок зробили й у виготовленні знарядь праці з каменю та кісток, значно вдосконалили свої виробничі нави­ки, влаштовували колективні облави навіть на таких великих звірів, як мамонти; мали поділ праці між чо­ловіком і жінкою.

Про релігійність неандертальців ось уже кілька десятків років серед учених точаться суперечки. Перш ніж викласти суть цих суперечок, зауважимо: жодна із сторін не запе­речує того, що попередники неан­дертальця не знали релігії, отже, всі вони погоджуються з тим, що колись релігії не було, а потім вона виникла. Та коли саме? Про це й сперечаються вчені.

У неандертальця вперше в історії людства з'явилися поховання. Ті за­лишки пітекантропів, які дали під­ставу описати їх, мабуть, були на­слідком стихійних поховань під час обвалу, землетрусу, повені тощо. Пітекантропи похорону не знали. А ось у неандертальців з'явились по­ховання, і, що дуже цікаво, найдав­ніші з них — дитячі. Вчені вислов­люють думку, що це результат зро­стання авторитету жінки-матері: во­на зберігала право на дитину й пі­сля її смерті та ховала її.

Неандертальські поховання цікаві тим, що свідчили про своєрідне ставлення до померлого. Адже лю­дину було не просто поховано, а в якомусь певному порядку. В одно­му з поховань (Ле Мустьє) юнак ле­жав на боці, права рука була під головою, ліва простягнута вперед, поруч —- знаряддя праці, кістки зві­рів. Аналогічне поховання в печері Кіїк-Коба (Крим). В печері Тешик-Таш (Узбекистан) виявлено таку де­таль: навколо голови похованої ди­тини парами увіткнуто в землю ро­ги гірських козлів. Було висловлено припущення, що ці поховання ма­ють релігійний характер: ті, хто за­лишився в живих, намагались або знешкодити мерця (труп було зв'я­зано), або задобрити його, а може, й виявили піклування про його май­бутнє (давали знаряддя праці, їжу). Інакше кажучи, неандертальці мали якісь уявлення про надприродне. Водночас на багатьох їхніх стоянках ніяких поховань нема, як нема й ні­яких ознак релігії.

Існує також інша думка: неандер­тальці виявили зрослі санітарно-гігі­єнічні уявлення, підвищився їх ви­робничо-матеріальний рівень, вони перестали бути людоїдами, а мер­ців почали ховати. Значить, і про ре­лігійність неандертальців говорити ще нема підстав.

А от у кроманьйонця — людини, котра жила уже в період пізнього палеоліту, десь 60 — 13 тисяч років тому, цілком виразно виступають риси релігійності.

Кроманьйонці дуже схожі на су­часну людину. Вони виробляли до­сить досконалі знаряддя праці, бу­дували землянки, де мешкали, до­бували вогонь, стали приручати тва­рин. Кроманьйонці робили впевнені спроби виражати свої думки за до­помогою мистецтва, про що свід­чать наскельні малюнки, статуетки з бивнів мамонта чи з каміння.

На стоянках кроманьйонців зна­йдено прямі й незаперечні свідчен­ня релігійності. Серед них найбільш переконливі — статуетки жінки-ма­тері. У кроманьйонців існував ма­тріархат. Общиною керувала най­старша жінка, обожнювалась за­сновниця общини, прамати. Про на­магання вплинути на полювання свідчать магічні наскельні малюнки. Є й інші свідчення релігійних уяв­лень кроманьйонців.

Підбиваючи підсумки, можна ска­зати, що перші релігійні уявлення людини виникли десь 50 — 30 тисяч років тому. Якщо зважити, що істо­рія людства нараховує близько од­ного мільйона років, то стане зро­зуміло, який короткий час припадає на період існування релігії. Значна частина історії людства пройшла без релігії. Незважаючи на віднос­ність визначення меж безрелігійно­го і релігійного періодів, можна впевнено заявити про цілковиту безпідставність будь-яких версій бо­гословів і служителів культу щодо вічності релігії.

Отже, тривалий час релігії не бу­ло, потім вона з'явилась. У чому ж полягають причини її виникнення, чи не було випадковою помилкою звернення людства до релігії?

У відповіді на це питання перше слово належить марксизму-ленініз­му. Матеріалістично пояснюючи джерело віри в бога, марксизм-ле­нінізм шукає його в матеріальному виробництві того часу.

Дехто з буржуазних філософів, перефразовуючи біблійну казку про рай, у якому нібито жили перші лю­ди, твердить про «золотий вік», ко­ли люди жили, мовляв, безпосеред­ньо серед природи і мали від неї все в достатку.

Але такого ніколи не було. Пер­вісні люди добували собі засоби для життя тяжкою працею. Головним джерелом продуктів споживання було полювання і збирання, основ­ною зброєю — дрючок і спис. Жит­тя цих людей завжди залежало від безлічі випадковостей. Вони прак­тично були безсилі перед приро­дою, перед її стихійними силами й за своєю продуктивністю не дуже відрізнялись від тварин. Але пер­вісні люди вже здійснювали виробництво в колективі і майстерно, як на той час, виробляли знаряддя праці.

Практична діяльність неминуче ставила ряд питань щодо навколиш­нього світу. Безумовно, це ще не були філософські проблеми, адже людина тільки-но почала оволодіва­ти абстрактним мисленням, вона просто хотіла й мусила усвідомити, що її оточує. Цьому обмірковуван­ню перш за все були піддані си­ли природи і власні сили.

Первісна людина вбачала в при­роді, по-перше, зрозумілі для неї речі та явища, якими вона користу­валась, а інколи й керувала; по-дру­ге, ті речі та явища, котрі діяли проти неї, всупереч її волі, від кот­рих вона цілком і повністю залежа­ла, від яких залежало навіть її жит­тя. Перші відображались у її свідо­мості такими, якими вони були на­справді, тобто реалістично, а другі, як зовнішні сили, що її гнітили (зга­дайте гносеологічну природу релі­гії), набували фантастичного вигля­ду. Так виникали елементарні релі­гійні уявлення.

Неважко бачити, що їх поява ста­ла можливою внаслідок збагачення виробничої практики, коли розши­рилося коло предметів, від яких ця практика залежала, коли розши­рилося коло мислення первісної лю­дини. А розвиток виробництва від­бувається в суспільстві, він є соці­ально-економічним процесом, тому ці причини виникнення релігії ми звемо соціальними коренями її.

Почавши з роздумів про сили природи, люди незабаром пере­йшли й до роздумів про суспільні сили, владу яких вони стали відчува­ти з розвитком суспільних відносин. Первісна людина не могла зрозу­міти таких відносин, що регулювали життя орди, а пізніше — роду. Тим часом вони ставали дедалі складні­шими, владнішими, накладали на людину все нові й нові обов'язки та обмеження. Єдиним регулятором суспільних відносин була мораль. Моральні норми складалися під без­посереднім впливом первісних ви­робничих відносин, існували в силу звички і традиції, природа їх була тоді зовсім незрозуміла, і вони, як чужа для людей зовнішня сила, теж піддавались фантастичному пере­крученню. Так виникали етичні ко­рені первісної релігії, котрі злива­лися й перепліталися із соціальни­ми.

Тяжкі умови життя первісних лю­дей створювали у них постійну пси­хологічну напруженість, їх майже ніколи не залишало почуття страху. Все навколо було проти первісної людини, все могло відібрати в неї мізерні засоби до життя, все несло можливість загибелі. Отож і заго­стрювалися сприйняття дійсності, уява, активно діяла фантазія, наби­раючи сили реальності, а елементи розумного відображення дійсності відсувались на задній план. Так з'я­вилися певні психологічні умови для виникнення релігії. Недарма один римський філософ сказав: «Страх створив богів». Це і є психологічні корені релігії в первісному суспіль­стві.

Нарешті слід сказати про гносео­логічні корені первісної релігії, які відкриють нам секрет, чому кро­маньйонець мав релігійні уявлення, в той час як пітекантроп, що жив у тяжчих і гірших умовах, їх не знав.

На більш древніх етапах свого іс­нування первісна людина мала ду­же обмежену свідомість. Це була племінна, стадна свідомість. Думки були зв'язані лише з предметами, котрі безпосередньо створювали умови життя. Людина просто не могла усвідомити свого безсилля перед природою і не шукала йому пояснення.

Згодом виробнича практика роз­ширилася, вдосконалювався мозок, розвивалася мова, з'явились аб­страктні поняття. Дуже багато дало людині абстрактне мислення. Та водночас воно містило в собі й чи­малу небезпеку, бо відкривало шлях виникненню перекручених уяв­лень про світ, породжувало гносео­логічні корені релігії. А за тих умов життя первісного суспільства до утворення релігійних уявлень вели і соціальні, і етичні, і психологічні причини.

Таким чином, релігія не є чимось випадковим. Вона закономірне яви­ще в розвитку людської свідомості. Закономірне, але не вічне. Релігія — категорія історична, вона мала по­чаток, розвивалась і матиме такий же закономірний кінець. Далі роз­виток людської свідомості відбува­тиметься вже без релігії.

Але повернімося до первісної ре­лігії.

Ми вже з'ясували, коли й чому вона виникла. Тепер познайомимося з тим, якою вона була.

Аби мати певні уявлення про пер­вісну релігію, найкраще звернутися до етнографії, яка описує звички, побут, культуру народів, котрі, що­правда, перебувають на рівні знач­но вищому, ніж колишні первісні люди, але все ж таки в чомусь до них подібному. Велика кількість ет­нографічного матеріалу дала під­стави для досить різноманітних мір­кувань з цього приводу. Коротко викладемо їх.

Певна річ, найелементарніші релі­гійні уявлення виникли в зв'язку з уособленням природи.

Спостерігаючи природу, первісна людина вважала, що навколо неї діють могутні сили, котрі вона спри­ймала як живі й наділяла такими властивостями, які мала сама, на­самперед здатністю діяти свідо­мо. Таке уособлення природи віді­гравало й певну позитивну роль: по­рівнюючи його з собою, людина прагнула збагнути навколишній світ. Та одночасно це вело до виникнен­ня фантастичних уявлень про світ, бо в уособленні чітко виступає уяв­лення про надприродне, про те, що в природі можлива якась її особли­ва суть, відмінна від неї самої.

Первісні релігії виникали дуже повільно. Їх форми залежали від економічних особливостей, від сту­пеня поширення взаємозв'язків та безлічі інших відмінностей. Тому слід відмовитись від намагань вста­новити послідовність виникнення всіх форм первісної релігії. Але можна вказати на найбільш старо­давні й порівняно молоді форми. До найдавніших слід віднести тоте­мізм і культ предків. Завершується історія первісної релігії культом вождів, шаманізмом, культом пле­мінних богів.

Первісна релігія нагромадила ве­ликий запас певних уявлень, які че­рез безліч поколінь дістались у спадщину сучасній релігії. Якщо в сиву давнину вклонялись якомусь дереву, вважаючи його священним, то в сучасному християнстві вкло­няються з тих же мотивів кипарисо­ві. Маючи деяких звірів за богів, во­лодарів лісу чи степу, первісні лю­ди вбивали і з'їдали їх з особливи­ми церемоніями, аби набратись від них їх якостей: сили, прудкості, хи­трості, влади над лісом. І тепер хри­стияни, приймаючи причастя, їдять «тіло» і п'ють «кров» свого бога — крихти з проскури й вино, щоб на­братися святості. Колись для богів спалювали якусь жертву — тепер християни перед своїми богами спа­люють свічки. Отже, як бачимо, ре­лігійні уявлення мають певну тради­ційність. Виникнувши за давніх ча­сів, вони частково збереглись і в сучасних віровченнях.

В. К. ТАНЧЕР, професор, доктор філософських наук