пʼятниця, 25 жовтня 2013 р.

Стаття "Видатний мислитель древності" в журналі «Войовничий атеїст» № 11 1961 року



До 2500-річчя з дня народження Геракліта Ефеського

Цього року за рішенням Президії Всесвітньої Ради Миру в усіх краї­нах світу відзначається 2500-річчя з дня наро­дження видатного ма­теріаліста і діалектика стародавньої Греції Ге­ракліта Ефеського.
Геракліт належить до блискучої плеяди древ­ніх мислителів, які ще на світанку людської історії в наївній формі виступали проти ідеа­лізму і релігії. В. І. Ле­нін назвав Геракліта одним з засновників діалектики.
Життя й діяльність Геракліта належать до часу, коли рабо­власницька Греція до­сягла свого розквіту.

Окремі групи рабо­власників, купці та ре­місники були зацікав­лені в розвиткові про­мисловості, торгівлі, будівельної справи. То­му вони виступали про­ти родової аристокра­тії, її обожнення, від­стоювали розвиток природознавчих наук. Створювалась атмо­сфера вільнодумства. Ось за цих умов і роз­вивався матеріалістич­ний і атеїстичний світо­гляд.
Характерно, що ос­новне питання філосо­фії — питання про від­ношення мислення до буття — Геракліт роз­в'язував як матеріаліст. В основу всього існую­чого він клав матері­альну першооснову — вогонь; перебуваючи в одвічному русі і зміні завдяки боротьбі про­тилежностей, що ство­рюють її, першооснова дає розвиток усьому світові. В зв'язку з цим у філософії Геракліта не лишається місця для бога, він його прямо заперечує. «Світ, єди­ний з усього, — писав філософ, — не створе­ний ніким з богів і ні­ким з людей, а був, є й буде одвічним живим вогнем, що закономір­но запалюється і зако­номірно згасає».
Геракліт намагався матеріалістично пояс­нити і психічні явища. Цим він завдав нищів­ного удару по бого­словських ученнях про душу як про нематері­альну, незалежну від тіла суть. Психея, або душа, для Геракліта — як повітря, вода і зем­ля, — тільки один з пе­рехідних станів матерії або вогню. «Психеям смерть — стати водою, воді ж смерть — ста­ти землею; з землі ж вода народжується, а з води — психея». В такій наївній формі ста­рогрецький філософ показує, що свідомість людини не має нічого надприродного, що психічні явища — лише одна з форм руху віч­ної матерії.
Усе існуюче Геракліт розглядав як законо­мірний розвиток мате­рії і в зв'язку з цим за­перечував будь-яке бо­жественне втручання у долю світу. Величезне значення для цієї сто­рони його філософії мав детермінізм, тобто причинна обумовле­ність усіх явищ у приро­ді. Зміни в світі, говорив Геракліт, відбуваються за певною закономір­ністю і в певний час, підкоряючись необхід­ності, причому джере­лом руху і змін є не надприродна сила, а боротьба протилежно­стей. «Все відбувається через боротьбу і за не­обхідністю», — гово­риться в одному з його фрагментів.
Найважливішим у фі­лософії Геракліта є стихійна діалектика. Він утверджує загальну плинність речей і зміну явищ. «На того, хто вві­йшов в одну й ту ж рі­ку, течуть все нові й но­ві води», а тому «в од­ну і ту ж річку не мож­на увійти двічі».
Цим самим древній мислитель завдав уда­ру по богословському метафізичному уявлен­ню про незмінність сві­ту; світ, за цим уявлен­ням, є такий, яким його створив бог, і він, мов­ляв, далі кількісних змін і просторового руху не йде і йти не може.
Вчення Геракліта про рух і зміни виходить з боротьби протилежно­стей, або, як говорив він, «протилежного об­міну». При цьому про­тилежності переходять одна в одну, відбу­вається «міна» або «об­мін» їх. «Вогонь живе землі смертю, повітря живе вогню смертю; вода живе повітря смертю, земля — води (смертю)». Цю думку Геракліт розвиває не­одноразово. Так, він заявляє: «Холодне теплішає, тепле холоднішає, вологе висихає, сухе стало вологим». Боротьба і взаємний перехід протилежностей не заперечують у той же час їх єдності. «Вороже з'єднується з того, що розходиться, - найчудесніша гармонія, і все відбувається че­рез боротьбу».
Що ж лежить в осно­ві розвитку, яким зако­ном він регулюється? Цей загальний закон руху Геракліт назвав «логосом» (слово, за­кон). Логос Геракліта існує вічно, як вічно іс­нує космос, не створе­ний ніким з богів і лю­дей.
Геракліт підпорядко­вує закону логоса та­кож і людську психіку: «Психеї властивий ло­гос, що сам росте». Якщо не забувати, що психея для Геракліта — один з перехідних ста­нів вогню, тобто скла­дова частина космосу, то підпорядкування її загальному логосу стає цілком зрозумілим.
Єдність і боротьба протилежностей вла­стиві і розвиткові люд­ства. Геракліт, зокре­ма, говорив і про лю­дей, що, «народив­шись, вони прагнуть жити і, тим самим, вмерти, краще ж сказа­ти, — заспокоїтись, і залишають дітей, що породжені для смерті».
Як бачимо, вся філо­софія старогрецького мислителя має матеріа­лістичний антирелігій­ний характер, хоч її наукова основа не є ще міцною.
У ряді своїх фраг­ментів Геракліт прямо виступає проти різних релігійних уявлень. Хоч він і користується обра­зами грецької міфоло­гії, проте в його ви­словлюваннях можна зустріти різке запере­чення молитв. Зверта­тися до ідолів, говорив Геракліт, це те ж саме, що й розмовляти з стінами, молитися цим статуям — однаково, що розмовляти з де­монами. Філософ ви­сміює наївні і супереч­ливі релігійні забобони своїх сучасників. «Якщо вони боги, - каже він, — то нащо ви їх опла­куєте? Якщо ж ви опла­куєте їх, то не вважає­те їх богами».
З болем і сарказмом говорить Геракліт про релігійні жертвоприно­шення, викриваючи ці дикунські, варварські звичаї. «Але марно во­ни (люди), заплямовані кров'ю, жертвоприно­шеннями, бажають очиститися. Якби будь-хто, вступивши у бруд, брудом захотів вимити­ся, божевільним вважа­ла б його людина, яка б помітила, що він так робить».
Атеїстичні погляди Геракліта безпосеред­ньо пов'язані з бороть­бою всередині гре­цького суспільства про­ти релігії і ідеалізму — цих перешкод у роз­витку продуктивних сил і науки. Отже, в погля­дах древнього мисли­теля відбилася гостра класова боротьба, яка точилася в старогре­цькому суспільстві.
Історичне значення філософського вчення Геракліта визначив Ен­гельс у своїй праці «Анти-Дюрінг»: «Коли ми піддаємо мислено­му розглядові природу або історію людства, або нашу власну духов­ну діяльність, то перед нами спершу виникає картина безконечного сплетення зв'язків і взаємодій, в якій ніщо не лишається нерухо­мим і незмінним, а все рухається, змінюється, виникає і зникає. [Та­ким чином, ми бачимо спершу загальну карти­ну, в якій частковості поки що більш чи менш відступають на задній план, і ми більше звер­таємо увагу на рух, на переходи і зв'язки, ніж на те, що саме рухаєть­ся, переходить, пере­буває в зв'язку.] Цей первісний, наївний, але по суті справи правиль­ний погляд на світ був властивий старогре­цькій філософії і впер­ше ясно висловлений Гераклітом: все існує і в той же час не існує, бо все тече, все постій­но змінюється, все пе­ребуває в постійному процесі виникнення і зникнення».
На прикладі Гераклі­та ми ще раз впевнює­мось, що вже тисячі років тому, на світанку людської історії пере­дові мислителі людства виступали проти анти­наукових безглуздих релігійних догм. Спад­щина Геракліта спро­стовує одну з найроз­повсюдженіших лже­теорій про те, ніби ате­їзм — явище, властиве лише новому і новіт­ньому часові, що атеї­стичний світогляд не існував в далекій дав­нині. Людство завжди боролося проти релі­гійного мракобісся; од­не з почесних місць у цій боротьбі по праву належить великому ста­рогрецькому мисли­телю.

В. Колобков, старший викладач Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка

Немає коментарів:

Дописати коментар