Як налаштувати доступ до наших книг на "Яндекс-Диску"?
Для цього встановіть додаток "Browsec" на свій браузер.

четвер, 12 вересня 2013 р.

Стаття "Що вони приховують" в журналі "Войовничий атеїст" № 6 1964 року





 Мал. Г. Заблоцького
До моїх рук потрапив великий за обсягом щоденник пресвіте­ра релігійної общини. Гортаю сто­рінку за сторінкою. Бачу не тільки тексти проповідей на біблійні теми, але й глибоку тривогу за майбутнє релігії. Особливо відчувається по­боювання допитливого розуму ві­руючих. Автор щоденника говорить про це цілком відверто. Мабуть, не сподівався він, що написане стане відоме ще кому-небудь.
Пресвітер пише: «Некеровані пас­тирем віруючі завжди перебувають у небезпеці викривити святе писан­ня або витлумачити його помилково. Коли слово боже відкривається без пошани й молитви, коли почуття й думки не спрямовані до бога і не перебувають у згоді з його божою волею, тоді дух наш затемнюється сумнівом, і через вивчення біблії той сумнів ще більше буде зміцне­ний».
Служитель культу заклопотаний тим, щоб віруючі не заглиблювали­ся у «святе писання», Він каже: «Святе писання подає нам важливі істини, і хоч ми не можемо зрозу­міти їх (!), ми повинні сприйняти їх з радістю тому, що вони сказані богом. Бог немовби бажає примуси­ти нас прийняти деякі речі тільки через віру».
І далі:
«Пізнання істини і божих намірів ми можемо одержати настільки, на­скільки нам корисно знати (?! — К. Б.). А щодо решти, то ми повинні спокійно довірятися силі Всевишньо­го, а також любові і мудрості не­бесного царя. Поява гріха в світі, втілення Ісуса Христа, його воскре­сіння і багато інших речей, що їх подає нам біблія, надто глибокі та­ємниці, щоб їх можна було пояснити чи зрозуміти людським розумом» (?! — К. Б.).
Що вірно, то вірно: допитливий розум людини небезпечний для «ца­ря небесного» і вірних слуг його на землі. Чому? Та тому, що все «свя­те писання», зібране в біблії, спов­нене тверджень, які не витримують ніякого наукового аналізу. І як тіль­ки починаєш їх аналізувати, вони розвалюються, наче зліплена дітьми на березі річки споруда з піску: торкнешся її — і споруди вже нема, зостався лише пісок.
Рядові віруючі не знають, що навіть богослови, вірні слуги божі, розводять руками, коли починають порівнювати одну «святу» книгу з другою, другу — з третьою і так далі. Німець Д. Штраус, проаналізувавши біблію ще в XIX столітті, прийшов до висновку, що приписувані в Но­вому завіті Ісусу Христу чудеса яв­ляють собою точнісіньку копію того, що у Ветхому завіті розповідається про Мойсея, Ісуса Навіна, Іллю.
Біблія твердить: Ісус Христос на­родився в Іудеї, коли царював Ірод і до Палестини прибув римський на­місник Квіриній. Але ж з історії відомо, що Ірод помер за 10 років до того, як Квіриній прибув у Па­лестину! Не міг же Христос наро­дитися двічі!
В євангелії від Матфея пишеться, що Ісус Христос народився у Віф­леємі. Цар Ірод, довідавшись про це, наказав знищити всіх новона­роджених. Батьки з малим Ісусом втекли до Єгипту. А в євангелії від Луки розповідається зовсім інше: Ісус Христос народився в Назареті, ніхто немовлят не вбивав, Ісуса ні­хто не переслідував, отож батьки його до Єгипту з ним не тікали...
Викладач духовної семінарії для проповідників у місті Бостоні (США) Сендерленд, вивчивши біб­лію, знайшов там не менше 10 000 місць, де про одне і те ж пишеться по-різному.
Те саме каже й інший, теж аме­риканський, дослідник біблії — Го­вард Озгуд: він також нарахував у «святому писанні» близько 10 000 різночитань, тобто суперечностей.
Ось деякі з них. Євангеліст Лука пише, що від праотця Авраама до Ісуса Христа було 56 поколінь, а євангеліст Матфей налічує їх тіль­ки 42. Навряд чи якийсь проповід­ник наважиться сказати, якому саме євангелістові вірити.
А де жив Ісус Христос? Троє єван­гелістів — Матфей, Марк і Лука — пи­шуть, що у Галілеї, а Іоанн — в Єрусалимі!
Те саме з хрещенням Ісуса. Мат­фей і Марк твердять, ніби Ісус прий­няв хрещення від Іоанна Хрестите­ля, а Лука заперечує їм: Іоанн Хре­ститель сидів тоді у тюрмі, отже, Ісус хрестився без нього...
Навіть Ісусового діда, батька тес­ляра Йосифа, «святе писання» нази­ває по-різному. В першій главі єван­гелія від Матфея читаємо: «Іаков народив Іосифа, мужа Марії, від якої народився Ісус, званий Хрис­тос», а в євангелії від Луки в главі третій говориться, що дідом Ісуса Христа був не Іаков, а Ілля...
Розходження між євангеліями надто великі. Підраховано, напри­клад, що в євангелії від Матфея тільки 52 проценти тексту нагадує те, що є в інших трьох євангеліях, у Луки — ще менше — 49 процентів, а в євангелії від Іоанна — лише 8 процентів з того, що розповідають інші євангелісти.
Проповідники запевняють вірую­чих, що біблія написана з волі й по слову божому його найсвятішими пророками. І найперший серед тих пророків був Мойсей, той самий, якого шанують не лише християни, а й іудеї. Мойсей, кажуть нам слу­ги господні, діставав від бога вка­зівки і як діяти, і як писати...
І ще кажуть, що перші п'ять книг біблії (вони так і звуться: п'яти­книжжя Мойсееве) власноручно пи­сав сам Мойсей, зокрема і книгу Буття, в якій ідеться про те, як бог творив землю, небо і людину...
Хто ж повірить, що один і той же автор про одну і ту ж подію по-різ­ному в своєму творі писатиме? Це може бути лише тоді, коли автор не один.
Наукою встановлено, що всі кни­ги Ветхого і Нового завіту написані не лише різними людьми, а й в різні епохи.
В кожного народу є свої легенди, казки, в тому числі й про богів, чор­тів, усяку нечисту силу. Були вони і в стародавніх народів, які жили ба­гато-багато тисяч років тому. Слу­жителі релігійних культів, так звані жерці, широко використовували ці легенди і казки, щоб тримати люд у страхові божому і покорі, щоб віруючі слухалися і шанували жер­ців та царів, щоб були покірними рабами. Так було в усіх стародавніх релігіях (у Вавілоні і в Єгипті). Так із релігій, що зникли, воно пе­рейшло в релігії нові — в іудейську, а з неї — в християнську. Так воно є і в релігіях мусульманській, буд­дійській і в усіх інших, які досі існують.
Багато віків спекулює релігія на питанні про походження і розвиток життя на землі. Крім фантастичних вигадок, казок та легенд, широко представлених у біблії, служителі релігійних культів не можуть подати жодного перевіреного факту, який свідчив би, що справді все живе і неживе на Землі створив бог — тво­рець, цар небесний, вседержитель. Нема таких фактів у слуг господ­ніх!
А наука дає силу-силенну фактів, які вщент розбивають твердження релігії про бога-творця.
Проповідники говорять, що життя на Землі виникло з волі божої кіль­ка тисяч років тому. У державі Із­раїль, де офіційне життя пройняте законом Мойсеевим і літочислення ведеться від біблійного «дня ство­рення богом світу», там нині не 1964, а 5725 рік. А наука давно до­вела, що наша планета існує щонай­менше три з половиною мільярди років!
Якщо вірити біблії, все відбувало­ся дуже просто і легко. Звідкись узявся бог, став над пусткою і по­чав будувати. Спершу збудузав небо і землю, відділив світло від тьми, щоб були день і ніч, а тоді створив моря, океани, гори і суходоли, вкрив землю деревами і травами, росли­нами всякими, в моря-океани напу­стив рибу, зробив людей, тварин, усіяв небо зірками, поставив Сонце і Місяць, щоб світили на Землю...
Біблія твердить, що на все це бу­дівництво бог витратив шість днів. Отож за неповний тиждень бог зро­бив світ таким, яким ми його бачи­мо тепер. Ніяких доказів, що воно дійсно так відбувалося, релігія по­дати не може. Чому? Та тому, що нема в неї будь-яких доказів.
Наука пояснює виникнення нашої планети як наслідок розвитку і руху матерії. І будь-які надприродні сили не мають до цього ніякого відношен­ня, оскільки вони не існують.
Життя на Землі розвивалося по­ступово, від нижчих ступенів до вищих. Людина вийшла з надр тва­ринного світу, щонайменше мільйон років тому. І створила людину пра­ця. Праця, а не вигаданий бог!
Сліди трудової діяльності людини виявлено в шарах землі, які налі­чують мільйон років. А археологічні знахідки, які вказують на наявність релігійних вірувань у людей, обчис­люються лише десятками тисяч ро­ків. Отже, наші далекі предки про­тягом сотень тисяч років не знали ніякої релігії.
Життя первісних людей на Землі проходило в тяжкій боротьбі з при­родою. Багато чого вони не знали і не розуміли. А незрозуміле здава­лося чудом. Чому Сонце вранці встає, а ввечері зникає? Звідки бе­реться дощ, буря, сарана, яка вкрай спустошує поля і сади? Чому людина раптом непритомніє чи помирає? Запитань безліч, а відповіді не було.
Страх перед незнаним породив ре­лігійні вірування, віру в бога. Фрід­ріх Енгельс з приводу цього гово­рив «...всяка релігія є не чим іншим, як фантастичним відображенням у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в їх повсяк­денному житті, — відображенням, в якому земні сили набирають форму неземних. На початку історії об'єк­тами цього відображення є насампе­ред сили природи... Але незабаром, поряд з силами природи, виступають також і суспільні сили, — сили, які протистоять людині і так само чужі і спочатку так само непояснимі для неї, як і сили природи, і по­дібно до останніх панують над нею» (К. Маркс і Ф Енгельс. Про релігію. Київ, Держполітвидав, 1956, стор. 109—110).
Релігія визнає й освячує соціальну нерівність людей. Якщо за родового ладу люди поклонялися тим чи ін­шим предметам і силам природи, то з появою класового суспільства їх примушувано поклонятися фанта­стичним богам, яких зроблено гос­подарями цілого світу, всього життя.
Хто зробив? Ті, кому це вигідно: заможні класи, багатії, експлуатато­ри, гнобителі трудового люду. Вони перетворили релігію на один із за­собів духовного поневолення трудя­щих мас. Звідси й проповідь по­слуху, покори, пропаганда царства небесного, куди повинен спрямувати свої очі і думки кожен віруючий. Всі помисли, говорять проповідники, слід звернути на те, щоб заслужити в тому царстві містечко для своєї душі, бо ж тіло, мовляв, тлінне, а душа — вічна, отож молитвами тре­ба заслужити, щоб вона до раю бо­жого потрапила, а не до пекла...
Отак і досі проповідують служи­телі релігійних культів, відвертаючи увагу віруючих від земних справ, від боротьби за соціальну справедли­вість і рівність усіх людей.
Соціалізм ліквідував експлуата­цію людини людиною. В країні, де нема класів, де збудовано соціалізм і будується комунізм, де людина не відчуває і не знає ніякого гніту, бу­дує життя на наукових засадах і стала володарем сил природи, будь-якій релігії, тобто вірі в надприродні сили, немає місця!
Наш час — комуністичний! Будую­чи комунізм, радянський народ на практиці здійснює мрію всього люд­ства про щасливе життя на землі. В процесі комуністичного будівництва ми не тільки підносимо на небаче­ний рівень панування людини над силами природи, а й виховуємо нову, високосвідому і висококультурну людину.
Боротьба проти релігії — це бо­ротьба за визволення віруючих з по­лону релігії, за їхнє повернення в лави активних, свідомих будівників комунізму.
Віруючі, які через ті чи інші об­ставини потрапили в тенета релігії, все частіше замислюються над тим, що бачать і чують у молитовному будинку, вдумуються в зміст пропо­відей «слуг божих», починають ро­зуміти недоречності «святого писан­ня», а цього «слуги господні» саме і бояться.
Вони бояться, що рядовий вірую­чий почне замислюватись над тим, що чує і бачить у храмі, в молитов­ному будинку, почне порівнювати твердження проповідників і «святого писання» з живою дійсністю, з да­ними науки, побачить на власні очі, що його ошукують. А яка радянська людина дозволить, щоб її заколису­вали казками про неіснуюче царство небесне, рай і пекло, про господа-бога і все сонмище слуг його? Радян­ська людина — горда людина, і во­на не дозволить обманювати себе!
Автор щоденника з гіркотою пи­ше: «Пошана до дому божого майже згасла. Святі речі і святі місця май­же не визнаються, і все святе не ці­ниться».
Служитель релігії б'є на сполох. Хоче врятувати те, що є. Він боїться спілкування віруючих з невіруючи­ми. Про це пише прямо: «Хто вірить у бога, не може без небезпеки для себе з'єднатися з тим, хто не боїться бога». І на підтвердження свого вис­новку наводить цитату з книги про­рока Амоса (глава 3, стих 3). «Чи підуть двоє разом, не домовившись між собою?»
Підуть! Невіруючий допоможе ві­руючому розібратися, де правда, а де неправда, і віруючий піде за ним, за правдою. Піде, як би цьому не перешкоджали всі слуги божі.
Кость БАГРЯНИЙ

Немає коментарів:

Дописати коментар