Як налаштувати доступ до наших книг на "Яндекс-Диску"?
Для цього встановіть додаток "Browsec" на свій браузер.

вівторок, 17 вересня 2013 р.

Стаття "Вільнодумство та атеїзм у вітчизняній культурі" в журналі "Жовтень" № 5 1988 року




Прокошина Е. С., Шалькевич В. З. Казимир Лыщинский. – Минск: Беларусь, 1986. – 94 с.

Нерідко можна зустріти твердження не тільки релігійних апологетів, а й буржуазних релігіо­знавців про те, що вільнодумство східним слов'я­нам не було властиве, що ідеї атеїзму не мають вітчизняного грунту. Однак ця теза не відповідає дійсності. Помітні критичні зрушення у соціаль­ній психології, духовному житті, культурі східних слов'ян фіксуються з найдавніших часів, особли­во після впровадження на території Київської Русі християнства. Народні маси не хотіли мирно розлучатися з старими богами, а ще більше — з язичницькими ритуалами, які позначались демо­кратизмом, давали можливість зберігати общин­ну й індивідуальну свободу. Протиборство з но­вою релігійною системою і є, зрештою, першим етапом зародження вільнодумства й атеїзму у східних слов'ян.
Це доводить аналіз змісту вже найдавнішої пам'ятки Київської Русі — Рейнського Євангелія. Воно написане не канонічним текстом грецького оригіналу, а кирилицею, що засвідчує про тен­денцію до вільного оригінального оволодіння давньослов'янськими письменниками релігійним матеріалом, про їхній творчий підхід до візантій­ської ортодоксії. Аналіз іншої писемної пам'ят­ки — «Повчання» Володимира Мономаха — дає підстави твердити, що етика, моральні норматив­ні принципи, виплекані майже тисячолітнім до­свідом життєвої практики східних слов'ян, не були переможені й витіснені візантійським хри­стиянством. Елементи вільнодумства спостеріга­ються у так званому «Ізборнику Святослава», «Златой цепи», «Матиці», «Ізмарагді». Християн­ські принципи тут уживаються не тільки з фраг­ментами дохристиянської міфології, а в багатьох випадках виходять за межі релігійного імпера­тиву.
Поряд із державними літописами, зведенням законів, літургійною літературою, де відбивались зрушення духовного життя східнослов'янських народів, у свідомості мас відшліфовувались то­темістичні билини, зрів історичний епос. А в пи­семних пам'ятках уже XIII—XIV ст. уживався дохристиянський колорит епічного переказу з євангельськими притчами та новозавітними запо­відями. Цей поліфонічний синкретичний сплав найбільш виразно зафіксований, наприклад, а апокрифах.
Культура феодальної Русі зазнавала значного впливу Сходу і Заходу, що було зумовлене її географічними положеннями «із варяг у греки». Певні духовні запозичення локалізувались у сві­домості народу нерідко єретичним вільнодум­ством. Культова драма, якою, власне, й була хри­стиянська «служба божа», вийшовши за мури храмів, втрачала характер церковної гімногра­фії, спрощувалась, демократизувалась, вбираючи елементи стихійного народного скептицизму, гумору й, арешті, навіть атеїстичні мотиви, пере­ростала у вертеп, сценічний бурлеск, світські театралізовані вистави.
Поява учителів-єретиків, стригольників, послі­довників учень Івана Пересвєтова, Феодосія Ко­сого, Матвія Башкина, братів Зизаніїв, прихиль­ників антитринітарних ідей, демократизм Ост­розького гуртка, Київського, Краківського, Успенського братств, козацька вольниця — це ті корені вітчизняного вільнодумства, на осно­ві якого згодом формувались філософські й суспільно-політичні погляди передових діячів України і Білорусії.
Діяльність сина білоруського народу Казими­ра Лищинського, вільнодумця XVII ст. — яскра­вий приклад спадкоємності прогресивних духов­них традицій братніх слов'янських народів. Урод­женець Брестчини, суспільно-політичний діяч Ве­ликого князівства Литовського, талановитий ви­кладач і вихователь молоді в містах Польщі. Бі­лорусії і Західної України, котрий певний час жив і працював у Львові, своєю культурно-гро­мадською діяльністю справив значний вплив на формування прогресивної думки братніх наро­дів, зокрема на погляди багатьох українських прогресивних діячів і мислителів Середньовіччя. Його ім'я гідно стоїть в одному ряду з такими «великими єретиками», як Мігель Сервет, Джор­дано Бруно, Лючіліо Ваніні та інших.
Доля К. Лищинського, як і багатьох інших пе­редових мислителів середніх віків, була трагічна. За свої науково-матеріалістичні погляди він ду­ховною владою був страчений. Створений Ли­щинським вільнодумний твір «Про неіснування бога» єзуїти знищили. Він дійшов до нас урив­ками або переказами у працях інших мислителів того часу. Незважаючи на це, творчість К. Ли­щинського залишила помітний слід у дальшому розвитку ідей вільнодумства та атеїзму схід­нослов'янських народів.
Слід зазначити, що й донині життя і філософ­ська спадщина К. Лищинського вивчені явно не­достатньо. Тому слід особливо привітати вихід книжки Є Прокошиної та В. Шалькевича. В ній на різноманітному фактичному матеріалі дослід­жуються філософські погляди Лищинського, простежуються ідейні корені його вільнодум­них та атеїстичних поглядів, з'ясовується його роль і місце в розвитку вітчизняної атеїстичної думки.
У книжці докладно, цікаво розкрито історичні передумови виникнення матеріалістичних по­глядів Лищинського. Автори переконливо дово­дять, що важливе місце в суспільно-політично­му житті Речі Посполитої у XVII ст. посіла бо­ротьба українського і білоруського народів про­ти панівного феодального класу та його вірного союзника — католицької церкви. У ході контрреформаційної боротьби на території України і Білорусії придушувались права народів непольсь­кої національності, «вогнем і мечем» насаджу­вались католицизм та полонізація. У країні пану­вала атмосфера релігійного фанатизму, ворож­нечі й нетерпимості до проявів національної та віросповідної самостійності білоруського й укра­їнського народів.
Однак середньовічній реакції не вдалося за­душити вільнодумні ідеї. Незважаючи на засилля контрреформації, релігійного фанатизму, в ду­ховному житті білоруського, українського, литов­ського народів не стався розрив із гуманістич­ними традиціями епохи Відродження, з передо­вою філософською та природничонауковою дум­кою. Як зазначають автори книжки, народи Речі Посполитої і в умовах нерівної боротьби з като­лицькою реакцією, спираючись на прогресивні досягнення вітчизняної і зарубіжної думки, ство­рювали оригінальні наукові праці, філософські трактати та літературні твори.
Досліджуючи ідейні джерела атеїстичних по­глядів К. Лищинського, автори книжки доводять, що вони своїми коріннями походять із полеміч­ної літератури, яка на території України і Біло­русії отримала широке розповсюдження. І хоча в ній відомі й анонімні автори торкались питань церковно-релігійних, філософський зміст цих творів мав соціальне звучання. Ф. Енгельс, харак­теризуючи цей період, писав, що ідейна боротьба в ті часи велася ще філософською зброєю, але вже не заради абстрактно-філософських цілей. Для українського та білоруського народів голов­ним змістом цієї боротьби стали ідеї національ­ного визволення, історично необхідного воз­з'єднання з великим російським народом. Отже, полемічна література відіграла певну прогресив­ну роль, особливо в історії культури українського народу. Про цю роль переконливо пишуть автори книжки.
Привертає увагу дослідження і цікавим мате­ріалом, що розкриває біографію Казимира Ли­щинського. Чимало документів, на основі яких простежуються життєвий шлях вільнодумців, діяльність багатьох видатних діячів того часу, розкривається їхня епоха, і для фахівців, і для широкого кола читачів є цілком нові і маловідомі. Особливе місце у своєму історичному пошуку автори відводять матеріалам, які характери­зують світогляд Лищинського в контексті про­цесу, що засвідчує глибоку кризу церковно-фео­дальної ідеології. Він одним із перших помітив початок цієї кризи — не тільки у ставленні до ка­толицизму чи уніатства, а й до релігійної ідеї узагалі. Лищинський у контексті дослідження цього процесу — глибокий мислитель, який упер­ше я історії нашої вітчизняної суспільно-політич­ної думки пише теоретичний трактат суто атеї­стичного змісту під промовистим категоричним заголовком «Про неіснування бога».
У цьому творі мислитель послідовно й аргу­ментовано викладає матеріалістичне розуміння природи, соціальну суть релігії, історичні корені її походження. Лищинський критикує окремі догмати християнства, заперечує істинність дог­матів про пекло, рай, чистилище, безсмертя ду­ші тощо, оскільки бачив у них лише прояви фан­тастичних уявлень людей про природу. Автори книжки доводять, що Лищинський узагалі від­кидав ідею існування у природі якихось над­природних сил, «божественність» походження релігійної віри, Біблії.
Дослідники життя і творчості вільнодумця доводять, що провідною ідеєю світоглядної си­стеми К. Лищинського, яка знайшла свій закін­чений вираз у трактаті, є послідовне заперечення існування бога. Отже, його філософські погля­ди — це не просто критика окремих християн­ських догматів, а розвінчання суті самого релі­гійного світогляду, релігійної картини світу. Не випадково, наприклад, Лищинський, заперечує божественність походження релігії, коли пише: «Віра в бога створена безбожниками. Страх бо­жий навіюється тими, які його не мають, а ба­жають, щоб їх боялись».
Книжка Є. Прокошиної та В. Шалькевича має не лише науковий, дослідницький характер. Вона цінна й у суто ужитковому розумінні, бо дає ве­ликий фактичний матеріал, озброює пропаган­дистів наукового атеїзму, суспільствознавців, викладачів — істориків, філософів, мистецтво­знавців, етиків тощо. Книжка, з одного боку, по­повнює наші знання про розвиток вітчизняного вільнодумства й атеїзму, а з другого — спро­стовує апологетичні твердження буржуазно-кле­рикальних ідеологів, теологів про те, що начебто слов'янські народи споконвіку були релігійні. Особливо ходовою є ця теза в численних історич­них екскурсах апологетів релігії щодо духовно­го життя українського народу. У своїх фальшивих, антинаукових концепціях вони перекручу­ють причини і наслідки єретичних народних рухів, прагнуть спростувати об'єктивний і незаперечний факт постійного зростання вільнодумних погля­дів народних мас, які найбільш концентрований вигляд знайшли у творчості окремих письменни­ків давніх часів, полемістів, прогресивних мисли­телів-вільнодумців. Ось чому матеріали, вміщені в дослідженні Є. Прокошиної та В. Шалькевича, мають актуальне звучання.
Життя і творчість Казимира Лищинського — яскрава сторінка в історії суспільної та філософ­ської думки не лише Білорусії та України, а й європейської культури XVII ст. Своєю атеїстич­ною спадщиною він довів необхідність атеїстич­ного розвитку суспільства, передбачив його май­бутнє.
Євген ГРИНІВ, Вікторія МЕЛЬНИК, м. Львів

Немає коментарів:

Дописати коментар