Стаття "Атеїстичні погляди декабристів" в журналі "Наука і життя" № 3 1958 року

П. І. Пестель

 О. П. Барятинський

 В. І. Раєвський

На початку XIX століття церква у феодаль­но-кріпосницькій Росії була великим землевласником. Духовенство експлуатувало своїх селян-кріпаків так само жорстоко, як і поміщи­ки та дворяни.

Царське самодержавство всіляко використо­вувало церкву та духовенство для придушення, будь-якого прояву революційної і прогресивної думки. Декабристи — перші російські револю­ціонери, передові люди свого часу — бачили тісний зв'язок релігії з політикою самодержав­ства і тому виступали не тільки як противники кріпосництва і самодержавства, але й як про­тивники релігії. Переважна більшість їх були матеріалістами і атеїстами.

У своїй боротьбі проти релігії декабристи спиралися на філософський матеріалізм XVIII століття, а також на досягнення природознав­ства свого часу.

Особливого поширення матеріалістичні та атеїстичні погляди набули у Південному това­ристві декабристів, заснованому в 1821 році П. І. Пестелем у Тульчині на Україні. Крім Пестеля, до цього товариства входили такі ві­домі матеріалісти і атеїсти, як В. Раєвський, М. Крюков, О. Барятинський, П. Борисов, О. Поджіо, І. Горбачевський та інші. Всі вони активно боролися проти релігії, містики і обс­курантизму, одверто заявляли на бесідах про своє безвір'я, ставили своїм завданням «очи­щення» розуму від шкідливого впливу релігій­них забобонів. Їхні антирелігійні погляди були настільки глибокими, що ані погрози, ані тор­тури, ані сибірська каторга не змогли примуси­ти відмовитися від них. М. Бобрищев-Пушкін свідчив, що більшість членів Південного това­риства — безвірники. Той же М. Бобрищев-Пушкін говорив, що Пестель та його одно­думці доводили йому, що «релігія занепала цілком і нічого намагатися її відроджувати... во­на навіть шкідлива».

У Пестеля релігія викликала обурення й оги­ду. Він писав, що катехізис — абстрактна кни­га і вивчати її — огидно. У слідчій справі Пе­стеля відзначені його антирелігійність і політичне вільнодумство. Свободолюбивий напрям ду­мок Пестеля та його атеїстичні погляди були відомі навіть у придворних колах.

Пестель не виконував церковних обрядів, за­перечував релігійні догми. На слідстві він зая­вив, що вже 4 роки не причащався. Відмовився Пестель від причастя і в фортеці. Протоієрей Мисловський, який шпигував за декабристами у Петропавлівській фортеці, у своїй записній книжці зазначив, що всі намагання духівника повернути Пестеля в лоно релігії виявилися марними. Мисловський записав, що «злочинець і слухати не хотів про таїнства віри; він тіль­ки вступав у суперечку із своїм священиком і не переставав доводити правоту своїх думок і вчинків... Увечері 12 липня Рейнбот (свяще­ник — П. В.) прийшов до нього в каземат, щоб підготувати його до смерті. Знову почалися суперечки як про догмати віри, так і про спра­ви політичні. Пастор із сльозами на очах зали­шив жорстокосердого». Пестель і слухати нічого не хотів про релігію, розвивав антирелігійні по­гляди навіть напередодні страти.

Одним з найбільш рішучих і енергійних атеїс­тів був поет В. Раєвський. Поряд з політичною агітацією він вів активну атеїстичну про­паганду в юнкерській школі, а також серед сол­датів; виступав проти релігійних догматів, зокрема проти міфа про створення світу богом. Раєвський висловлював думки про те, що віра в бога є шори для народу, сталевий щит, який допомагає царям пригнічувати народні маси. У вірші «Співець у темниці» поет писав:

Как истукан, немой народ

Под игом дремлет в тайном страхе:

Над ним бичей кровавый род

И мысль и взор казнит на плахе,

И вера, щит царей стальной,

Узда для черни суеверной,

Перед помазанной главой

Смиряет разум дерзновенный.

Раєвський твердив, що людина — не витвір бога, а результат розвитку природи, що люд­ська природа однакова в усіх людей. Спросто­вуючи міф про створення людини богом, він всупереч церковним книгам, які узаконювали іменем бога кріпацтво та освячували привілеї дворян і поміщиків, їдко висміює аристократів. «Без золота й чинів, що б вони були?» — зневажливо писав він про них.

В одній із своїх елегій поет-декабрист зма­льовує жахливу картину кріпосницької дійснос­ті, ганьбить царську династію, показує, що нав­коло царського трону панують «розпуста, ко­рисливість, тиранія». В іншій елегії він запере­чує твердження церкви про божественне походження світу, говорить про існування матері­альних атомів, співає гімн силі всеперемагаючого розуму, що допомагає людині подолати «пітьму земну» і проникнути у найглибші таєм­ниці природи.

Віра в бога, на думку Раєвського, може за­довольнити тільки затуркану, пасивну людину. Будучи глибоко переконаним у тому, що релі­гійність селян є тільки тимчасовим явищем, Ра­євський говорив, що кріпак «неминуче відкине священний обов'язок і перейде до безвір'я».

Таким же переконаним матеріалістом і атеїс­том був М. Крюков. Він відзначався глибоким знанням матеріалістичної філософії і своєю полум'яною антирелігійною агітацією. Рабство селян, релігійні забобони, вороже став­лення духовенства до розвитку природничих наук і прогресу взагалі, обскурантизм та егоїзм поміщиків — ось що насамперед примусило Крюкова зректися релігії. Ознайомлення з філо­софськими працями французьких матеріалістів і досягненнями природничих наук зміцнило йо­го віру в силу науки, в силу людського пізнан­ня. «Полум'я вільнодумства», як розповів слід­чому комітетові сам Крюков, розгорілося в ньо­му безпосередньо під впливом тодішньої кріпос­ницької дійсності, яку він повсякденно бачив у Подільській губернії на Україні. Спостерігаю­чи навколо себе рабство і селянську темноту. Крюков все більше і більше переконувався в необхідності поліпшити добробут народу і, зо­крема, дати йому освіту. А оскільки релігія пе­решкоджала поширенню освіти, він виступив рішучим її противником. «Сподівання на за­гробне життя,— говорив Крюков на слідстві,— відвертає від освіти, живить егоїзм, допомагає пригнобленню і заважає людям бачити, що щастя можливе і на землі. Отже, релігія уявля­лася мені уже більше шкідливою, ніж корис­ною».

Слідчому комітетові Крюков розповів про тривалий період вагань, що передували його остаточному розриву з вірою та релігією. «Дов­го не зважувався я,— сказав він,— відкинути бога, нарешті, оживотворивши матерію і при­писавши все існуюче в природі дії випадку, по­гасив світло чистої релігії, що ледве блимало».

Так Крюков з релігійної людини перетворив­ся на переконаного атеїста. Шлях Крюкова до атеїзму був типовим для більшості декабристів.

З позицій матеріалізму і атеїзму виступав також активний діяч Південного товариства де­кабристів  поет О. Барятинський. Він пра­вильно вважав, що страх перед грізними сила­ми природи був колискою релігійних вірувань. Свої атеїстичні думки Барятинський висловлю­вав надзвичайно яскраво і різко. У своєрідній атеїстично-сатиричній поемі «Про бога» він на­діляє небесного владику всупереч релігійним догматам найбільш потворними якостями, пока­зує його жорстоким кровопивцею, страховищем народів, сіячем смерті. Відповідаючи у цій пое­мі на відомий афоризм Вольтера «якби бога навіть не існувало, його слід би було вигада­ти», Барятинський приходить до цілком проти­лежного висновку.

Вникните в природу, вопросите историю,

Вы поймете тогда, наконец, что для собственной

славы бога,

При виде зла, покрывающего весь мир,

Если бы даже бог существовал,— нужно было бы

его отвергнуть,—

писав поет, звертаючись до тих, що перебували в полоні релігії.

Генерали Чернишов і Кисельов, які розсліду­вали справу Барятинського, доповідали, що в своїх віршах він заперечує релігію. Слід за­уважити, що це донесення було зроблене лише на підставі чорновиків, знайдених у Барятин­ського під час обшуку; більшість же документів, як відомо, були знищені.

Проти релігійної ідеології боровся і заснов­ник Товариства об'єднаних слов'ян, а потім член Південного товариства декабристів П. Бо­рисов. Син безпомісного дворянина Слобідської України, він ще в дитинстві читав багато кни­жок і «полюбив демократію», як писав він у своїх зізнаннях слідчому комітетові. Борисов наполегливо вивчав природознавство, філосо­фію та історію. Філософські твори російських мислителів, а також Гольбаха, Гельвеція, Дідро та інших французьких матеріалістів допомогли йому остаточно порвати з релігією і стати войов­ничим атеїстом. В період утворення Товари­ства об'єднаних слов'ян світогляд Борисова був уже цілком сформований.

Феодально-кріпосницька дійсність самодер­жавної Росії викликала у нього жагучу ненависть до царизму. Борисов був глибоким мис­лителем і полум'яним пропагандистом прогре­сивних ідей. Його переклади з творів Гельвеція, Вольтера та ін. читали учасники таємного това­риства. Він вів революційну та атеїстичну про­паганду серед солдатів та офіцерів — членів товариства і користувався у них великим авто­ритетом.

Українець І. Горбачевський, член Товариства об'єднаних слов'ян, а потім член Південного то­вариства декабристів теж був одним з енергій­них борців проти феодально-кріпосницького ла­ду і церковної ідеології. Свобода, говорив він, здобувається не молитвами, а кров'ю. Горба­чевський розумів непримиренність релігії і сво­боди, розумів, що «віра протилежна свободі». Цим переконанням він залишився вірним до кінця свого життя. В 1864 році церковники розпочали проти нього справу у зв'язку з тим, що Горбачевський не відвідував церкви і не сповідався. Вони скаржилися, що «із уст Горбачевського до того ж не раз чулися слова бо­гохульні, які виявляли його безвір'я».

Декабрист О. Поджіо так само виділявся серед членів Південного товариства своїми ма­теріалістичними та атеїстичними поглядами. Відставний підполковник, що проживав у Київській губернії, член Кам'янської управи Пів­денного товариства декабристів, він залишився атеїстом до глибокої старості, в церкву не хо­див, обрядів не виконував.

Матеріалістичні та атеїстичні погляди декаб­ристів — представників першого покоління ро­сійських революціонерів — були вершиною в розвитку філософської та атеїстичної думки в Росії і на Україні на початку XIX століття. Зви­чайно, матеріалізм і атеїзм дворянських революціонерів був обмежений тими умовами мате­ріального і духовного життя, в яких вони жи­ли. Атеїзм декабристів являє собою одну з ниж­чих форм атеїзму порівняно до дальших, вищих форм атеїзму і, зокрема, порівняно до марксист­сько-ленінського, пролетарського атеїзму. Але філософські та атеїстичні погляди декабристів відіграли визначну роль у формуванні світогля­ду Бєлінського, Герцена, Огарьова, Добролю­бова, Шевченка та інших передових мислите­лів XIX століття. Вони викликають певний ін­терес і в радянських людей, які творчо вивча­ють цінну спадщину революційних борців пер­шого етапу визвольного руху в Росії.

П. І. ВОЛОЩЕНКО, кандидат філософських наук