Стаття "Вчені спростовують віру в бога" в журналі "Наука і життя" № 2 1960 року

П. Лаппас

К. Е. Ціолковський

І. М. Сєченов

І. В. Мічурін

Бертран Рассел

З кожним днем наука робить все нові й нові відкриття. Вона допомагає людині проника­ти в найбільш приховані таємни­ці живого організму, знаходити способи практичного використан­ня атомної енергії, запускати штучні супутники Землі і косміч­ні ракети. Тим самим наука спро­стовує антинаукові біблійні вигад­ки про надприродного творця і його мудрість, про обмеженість людського пізнання, різні чудеса і т. д. Грандіозна роль науки в іс­торичному розвитку людського суспільства стала настільки оче­видною, що духовенство вже не наважується більше її заперечу­вати. Навпаки, щоб зберегти ре­лігійні забобони, сучасні священ­нослужителі будь-якими засобами намагаються поєднати їх з нау­кою, вони запевняють, що наука нібито не суперечить релігії. Як один з аргументів на доказ цього церковники виставляють той факт, що деякі видатні вчені вірять в бога і додержують релігійних об­рядів.

Але багатьох учених церква, як відомо, жорстоко переслідува­ла. Досить згадати імена Д. Бру­но, Г. Галілея, М. Сервета, М. Ко­перніка та інших геніїв науки, які зазнавали всіляких переслі­дувань з боку інквізиції, а деякі з них були навіть страчені. Про непримиренність науки і релігії свідчить і той факт, що вели­чезна більшість видатних учених завжди були свідомими атеїстами. Наприклад, великий французький учений П. Лаллас, який матема­тично розробив і обгрунтував тео­рію природного походження Все­світу, на запитання імператора Налолеона Бонапарта, чому в його трактаті «Небесна механіка» жодного разу не згадується ім'я бога, з гордістю відповів: «Я не мав потреби в такій гіпотезі».

Твердо стояв на матеріалістич­них позиціях відомий україн­ський математик і механік М. В. Остроградський (1801 — 1862). У своїй автобіографії він писав, що визнавав тільки те, що міг сприй­мати, вимірювати і зважувати. Остроградський називав себе ма­теріалістом і атеїстом. В його рукописі читаємо: «Треба вірити тільки в те, що може бути дове­дене. Але ми не можемо довести існування верховної істоти. Звід­си випливає, що не слід вірити в бога». За атеїстичні погляди Ост­роградського переслідували не тільки церковники, а й царський режим (його виключили з універ­ситету).

Мужньо боровся проти релігій­них передсудів і мракобісся ве­ликий російський математик М. І. Лобачевський. Він рішуче викри­вав релігійно-містичні погляди професора Нікольського та інших реакціонерів, закликав студентів шукати відповідей на всі питання в самій природі. Лобачевський підкреслював, що наука не має нічого спільного з вірою.

У 1912 році видатний російський математик А. А. Марков (1856 — 1922) звернувся з листом до Свя­щенного синоду, в якому просив відлучити його від церкви. Свою просьбу він мотивував так: «Спо­діваюся, що достатньою підставою для відлучення може служи­ти посилання на мою книгу «Об­числення ймовірностей», де ясно відбито моє негативне ставлен­ня до біблійних сказань, які ле­жать в основі іудейської та хри­стиянської релігій. Я не бачу іс­тотної різниці між іконами й ідо­лами, які звичайно не є боги, і не співчуваю ніякій релігії».

Славетний російський учений І. М. Сєченов у книзі «Рефлекси головного мозку» (1863) викрив твердження церковників про так зване божественне походження людської психіки. Він науково довів, що психічна діяльність лю­дини залежить не від «божої во­лі», а від конкретних матеріаль­них факторів, які впливають на організм, зокрема на його орга­ни почуттів, викликаючи м'язові рухи. Не випадково передові вче­ні назвали цю книгу «катехі­зисом матеріалізму».  Царська влада оголосила її шкідливою і заборонила друкувати; проти ав­тора і видавця книги було розпо­чато судову справу. І тільки ост­рах перед прогресивною громад­ською думкою примусив офіціаль­ні власті припинити це ганебне переслідування. Та духовенство не вгавало. У 1868 році митропо­лит петербурзький і ладозький звернувся до царського уряду з клопотанням, в якому вимагав, щоб професора Сєченова вислали в Соловецький монастир для цер­ковної розправи над ним.

Великого удару по релігійній догмі про божественне творення завдав видатний природознавець І. В. Мічурін, який розробив нау­кові методи перетворення живої природи. Всупереч церковній за­бороні людям втручатися в «бо­жі справи» він заявив: «Ми не можемо чекати милостей від при­роди; взяти їх у неї — наше зав­дання». Церковники почали зви­нувачувати Мічуріна в блюзнір­стві, у підриві релігійних основ, називали його сад «нечестивим». Місцевий протопоп X. Потап'єв Зажадав від ученого припинення селекційної роботи, бо розумів, що схрещування рослин, яке ро­бив Мічурін, негативно впливає на релігійно-моральні погляди ві­руючих.

А хіба не спростовують ідею бога чудові праці талановитого ро­сійського вченого-самоука К. Е. Ціолковського, який математично розробив теорію міжпланетних польотів за допомогою ракет. На протязі сотень років служителі культу твердили, що людина не може проникнути в міжпланетний простір, що це, мовляв, супере­чить божій волі. Всяка спроба піднятися в атмосферу розціню­валась як богохульство. Тепер же, використовуючи праці Ціолковського, наші вчені і техніки конструюють ракети, які не тільки переборюють земне тяжіння, а й рухаються далеко за межами Зем­лі в космічному просторі. При цьому вони не зустрічають на своєму шляху ні «тверді небес­ної», ні «божественного раю». Всупереч релігійній догмі про землю як центр Всесвіту Ціолков­ський пророче писав, що людство не залишиться вічно на Землі, а «в погоні за світлом і простором спочатку несміливо проникне за межі атмосфери, а потім завоює собі весь навколосонячний про­стір».

Послідовними виразниками ате­їстичного світогляду є радянські вчені, які спираються на діалек­тичний матеріалізм, на теорію і практику комуністичного будів­ництва. Проти релігійних забобо­нів ведуть боротьбу і прогресивні вчені інших країн, наприклад. П. Ланжевен. Д. Бернал та бага­то інших. Поряд з цим ще зустрі­чаються вчені, які хоч і сприяють своїми науковими відкриттями викриттю релігії, але в особисто­му житті не можуть порвати з ре­лігійним  дурманом, виконують різні церковні обряди, іноді на­віть пишуть трактати на релігійні теми.

Однак це аж ніяк не свідчить про єдність науки і релігії, а ли­ше показує суперечливість умов буржуазного суспільства, в яких змушені працювати вчені. Ен­гельс, як відомо, відзначав той факт, що численні природознавці в межах своєї науки часто висту­пають послідовними матеріаліста­ми, а поза нею не тільки впадають в ідеалізм, а й бувають благо­честивими правовірними християнами. Так, знаменитий Ньютон, маючи справу з фізичними яви­щами, бачив, що всі небесні тіла рухаються закономірно, і не звер­тався до бога. Коли ж йому довелося шукати кінцеву причину цього руху, то без матеріалістич­ного філософського світогляду він не зміг зрозуміти справжнього джерела руху як результату єд­ності протилежностей і прийшов до помилкового висновку про бо­жественний первопоштовх.

В чому ж причини того, що дея­кі вчені, які зробили видатні нау­кові відкриття, в особистому житті залишаються релігійними людь­ми? Однією з них є те, що в буржуазних країнах панує ідеа­лістична філософія — ця витонче­на, рафінована форма релігії. То­му не дивно, що всі ідеалісти як філософські, так і релігійні, як старі, так і нові вірять у різні одкровення, у спасителів і чудотворців; лише від їх освіти зале­жить, чи набирає ця віра грубо релігійної форми, чи філософської. Ньютон прийшов до ідеї первопоштовху не випадково, а внаслідок свого механістичного світогляду. Так само і Лейбніц на основі кількісної гармонії руху прийшов до ідеї про божественну визначеність наперед усього в сві­ті. Керуючись метафізичним ме­тодом, навіть матеріалістично настроєні філософи і вчені змушені були визнавати «двоїстість істи­ни». Так, англійський філософ Ф. Бекон, який у науці суворо до­держувався даних наукового екс­перименту, в питаннях моралі визнавав бога. Аналогічної, двоїстої точки зору дотримувався і ве­ликий учений Л. Ейлер. Він го­ворив: «Чим менше вплутувати бога і божественні сили в світські діла, в тому числі і в науку, тим краще і для науки, і для автори­тету бога».

Під впливом ідеалізму багато дослідників природи неправильно сприйняли вчення Лобачевського про неевклідову геометрію, вису­нувши ідею про існування над­природних істот — медіумів, які нібито існують у багатомірному просторі. Цю ідею проповідували такі вчені, як зоолог і ботанік Уоллес, фізик Крукс, професор Цельнер та інші. Характерно, що навіть О. Бутлеров, який створив матеріалістичну теорію будови органічної речовини, був збитий з пантелику спіритами і допомагав їм друкуватися в російських та іноземних журналах. Слід відзна­чити, що передові вчені, зокрема Менделєєв у Росії, різко висту­пали проти спіритизму, показува­ли його цілковиту неспроможність.

Другою причиною марновірства деяких учених можна назвати їх релігійне виховання, як це було з німецьким філософом Лейбні­цем. Висміюючи спроби Лейбніца з допомогою математичних спеку­ляцій довести існування бога, вчений-атеїст Лаплас писав: «Я згадую про це тільки для того, щоб показати, до якої міри забо­бони дитинства можуть вводити в оману навіть великих людей».

Соціальні умови, в яких живуть і працюють буржуазні вчені, еко­номічна нестійкість, кризи, воєн­ний психоз і жах перед невідомим майбутнім призводять до того, що багато вчених починають шу­кати втіхи в «потойбічному світі». Це третя причина їх релігійності. А коли дехто з них має сміливість виступити на захист матеріалізму, то в буржуазних країнах такі вчені зазнають всіляких переслі­дувань. Так сталося, наприклад, з Жоліо-Кюрі у Франції, Д. Берна­лом в Англії, Д. Стройком у США та іншими. Незважаючи на пере­слідування з боку офіціальної влади, Жоліо-Кюрі багато зробив для викриття релігійних забобонів. Своїми дослідженнями він встановив можливість штучного перетворення речовини з одного її виду в інший, розкрив джерела атомної енергії. Щодо релігійної віри в загробне життя Жоліо-Кюрі писав, що він ще за молодих літ відмовився від такої слабкої і ні на чому не обгрунтованої віри. У Пізі — рідному місті знамени­того Галілея професора Л. Руссо усунули від викладання лише за те, що він з матеріалістичних по­зицій тлумачив досягнення сучас­ної астрономічної науки.

Говорячи про причини релігій­ності вчених у капіталістичному світі, англійський прогресивний громадський діяч Д. Люїс пише: «Це, звичайно, не означає, що кожний ідеаліст свідомо захищає свої матеріальні інтереси, інтере­си привілейованого класу, але це означає, що в суспільстві, яке управляється цим класом, в су­спільстві, де панує його ідеоло­гія, є певний тиск, відхід від наукового суспільного мислення в бік ідеалізму, релігійного марновір­ства і надприродного, і чим біль­ше наростає загроза суспільного перевороту, тим більше поширю­ються релігійні забобони».

Тільки 1958 року в США опуб­ліковано понад тисячу моногра­фій з питань релігії, не рахуючи величезної кількості спеціальних журналів і релігійних статей, на­друкованих у різних періодичних виданнях. Найбільша кількість біблій видається у США. Всі ці видання намагаються прямо чи посередньо «примирити» науку з релігією і «спростувати» науковий, матеріалістичний світогляд — марксизм-ленінізм. Щоб показати зв'язок релігії з наукою, ідеологи буржуазії часто організують ре­ферендуми, на яких вчені вислов­люються про своє ставлення до релігії. Звичайно, в умовах бур­жуазного суспільства виступати проти релігії дуже небезпечно. Тому тільки окремі, найбільш сміливі вчені-борці насмілюються це робити. До того ж наслідки референдумів часто перекручу­ються.

Буржуазна пропаганда всіляко використовує імена таких учених, як Ньютон, Ампер, Пастер та ін­ші, які справді були віруючими. Навіть Дарвіна вона намагається зобразити захисником «божествен­ного промислу». Насправді Дарвін добре усвідомлював антирелі­гійну спрямованість своїх праць і світогляду. В листі до свого дру­га і послідовника Гекслі він на­звав свою головну працю «Похо­дження видів», в якій обгрунту­вав теорію природного добору, не інакше, як «євангелієм сата­ни».

Ідеалісти і церковники всіляко поширюють чутки про те, що ве­ликий російський вчений І. П. Павлов нібито теж був віруючим. Незважаючи на те, що Павлов на­родився в релігійній сім'ї і вчив­ся в духовній семінарії, він уже за молодих літ порвав з релі­гійними забобонами і став на по­зиції природничо-наукового мате­ріалізму. Пізніше на запитання священика Кондратьєва, чи вірує він у бога, Павлов відповів: «Я сам невіруючий внаслідок деяких умов мого розумового розвитку». Більше того, він вважав, що релі­гійна віра не тільки не потрібна вченому, а й шкідливо позначає­ться на його роботі, обмежуючи сміливість і глибину аналізу. І лише з поваги до релігійності сво­їх батьків та деяких знайомих І. П. Павлов продовжував відвіду­вати церкву.

Прислужники релігії навмисне замовчують ту обставину, що серед вищого духовенства було ба­гато невіруючих. Наприклад, рим­ський папа Лев X не вірив ніяким релігійним легендам і підтриму­вав їх, лише маючи на меті матеріальні вигоди. Це йому належать слова: «Давно відомо, наскільки корисна нам байка про Ісуса Христа». Поряд з такими лицемі­рами серед духовенства були і чесні люди, як, наприклад, фран­цузький священик Ж. Мелье (1664 — 1729). Переконавшись у неспроможності релігійних догм, змучений переслідуваннями з бо­ку церковної верхівки, він заподі­яв собі смерть, залишивши знаме­нитий «Заповіт». У «Заповіті» Мельє навів яскраві і очевидні докази примарності і неправдопо­дібності усіх божеств і всіх релі­гій світу.

Нарешті, багато вчених під ре­лігійністю розуміють зовсім не те, що мають на увазі церковники. Якщо служителі церкви захища­ють ідею божественного творення, ідею непізнаваності навколишньо­го світу, існування надприродних сил, «загробного життя» тощо, то деякі вчені під релігійністю розу­міють інтелектуальне почуття вче­ного про безконечність Всесвіту, наявність у ньому суворої законо­мірності, необхідність для людини зберігати морально-етичні прин­ципи і т. п. Характерними у цьо­му відношенні є погляди відомого ученого А. Ейнштейна, якого на­зивають «Ньютоном XX століття».

Ейнштейн ще замолоду по­знайомився з елементами атеїз­му. Зокрема, великий вплив на нього справила книга матеріаліста Ф. Бюхнера «Сила і матерія», з якої він дізнався, що всі зміни у світі відбуваються згідно з зако­нам природи, що матерія пере­буває у вічному круговороті. В 16-річному віці він залишив єв­рейську релігійну громаду.

Протягом усього свого життя Ейнштейн був противником релі­гійних культів і не виконував нія­ких обрядів. На запитання кентер­берійського архієпіскопа, яке від­ношення має теорія відносності до релігії, учений відповів: «ніякого». Реакційні елементи не раз влаштовували провокації Ейн­штейну під час його лекцій з тео­рії відносності, яку вони тракту­вали як «прояв більшовицького духу в сучасній фізиці». Напри­кінці 1940 року в Нью-Йорку відбулась широка конференція про релігію. На її адресу надійшло багато анонімних листів, в яких містились різні нападки на Ейн­штейна, що він, мовляв, спеціаль­но прибув до США для того, щоб відняти у віруючих думки про бога. Бостонський кардинал О'Коннел кваліфікував теорію Ейнштейна як «аморальне і ате­їстичне вчення».

У чому ж проявлялась релігій­ність Ейнштейна? В листопаді 1930 року вчений писав журналі­стові газети «Нью-Йорк таймс»: «Моя релігія полягає в почутті скромного захоплення перед без­межною розумністю, що виявляє себе в найдрібніших деталях тієї картини світу, яку ми здатні ли­ше частково охопити і пізнати на­шим розумом... Ця глибоко емо­ціональна впевненість у вищій логічній стрункості будови Все­світу і є моя ідея бога...»

Безперечно, що це до певної міри ідеалістичне формулювання, але в основному, як було показа­но, Ейнштейн схилявся до природ­ничого розуміння усіх процесів матеріального світу.

Польський учений Л. Інфельд, який довгий час працював разом з Ейнштейном у роки еміграції в США, відзначає двоїстість його поглядів. Він пише: «Учений, який добився успіху в науці і вважав себе ідеалістом, в хвили­ни творчості напевне був матеріа­лістом, своїми почуттями сприй­мав справжність зовнішнього сві­ту і лише потім створював штуч­ну філософську схему, не пов'яза­ну з його творчою роботою і чужу духові цієї роботи».

Приблизно такі ж погляди на релігію мав інший видатний вче­ний — М. Планк. Він походив з ре­лігійної сім'ї (його дід і прадід були професорами теології), але рішуче захищав матеріалістичне розуміння природних явищ і викривав усіх ідеалістів, які ви­словлювали сумнів щодо реально­го існування атомів. Відкидаючи будь-які містичні уявлення про атом, М. Планк говорив, що атом є така сама реальність, як і Мі­сяць. Але, як і Ейнштейн, він до­пускав існування якоїсь «косміч­ної релігії».

Ці погляди А. Ейнштейна і М. Планка багато в чому нагадують погляди відомого природознавця Е. Геккеля, твір якого «Світові загадки» був пройнятий духом войовничого матеріалізму, хоч сам автор і не міг остаточно пор­вати з релігією. В. І. Ленін від­значав, що в спробах знайти «свою релігію» виявилась «філо­софська наївність Е. Геккеля, від­сутність у нього певних партійних цілей, його бажання рахуватися з пануючим філістерським перед­судом проти матеріалізму...» [1].

Цікаво відзначити той факт, що навіть деякі філософи-ідеалісти виступають проти релігії. Дуже повчальною в цьому відношенні є брошура англійського філософа Б. Рассела «Чому я не христия­нин», в якій показується неспро­можність релігійних догм христи­янства.

Атеїстичні виступи Б. Рассела викликали велике невдоволення серед духовенства США. Проте­стантський епіскоп Меннінг, дізнавшись про те, що Рассела на­весні 1940 року запросили прочи­тати курс лекцій в одному з ко­леджів Нью-Йорка, заявив у пресі, що його лекції небажані, оскільки Рассел відомий як «людина, що виступає проти релігії». Єзу­їтський журнал «Америка» охарактеризував Б. Рассела як «про­фесора без релігійності і без мо­ральності». Особливо шалений га­лас зняли баптистські і като­лицькі церковні організації, різні клерикальні товариства. Справа дійшла до того, що проти Рассела було розпочато судову справу і застосовано «закони штату», які забороняють читання атеїстичних лекцій. Такою є справжня «сво­бода» віросповідання у США.

У капіталістичному світі існує певна група вчених, що відверто підтримують ідеалізм і попівщи­ну, ставлять віру вище за знання. Серед них є й такі, які заявляють про своє невір'я, але згодом, під впливом класових інтересів, ста­ють прислужниками релігії. Проте з розвитком науки все більша кількість вчених у буржуазних країнах стають на бік матеріаліз­му й атеїзму.

Таким чином, деякі вчені зали­шаються віруючими зовсім не то­му, що релігія і наука в якійсь мірі споріднені між собою (науко­вий і релігійний світогляди завжди були і є непримиренними). При­чиною цього, з одного боку, є умови життя, а з другого, — від­сутність широкого матеріалістич­ного світогляду. Це приводить таких учених до хитань між нау­кою і релігією. Усунення цих умов допоможе вченим остаточно звіль­нитися від будь-яких релігійних забобонів. Іншим найважливішим засобом подолання релігійних вірувань є глибоке засвоєння вчен­ня марксизму-ленінізму.

В. І Ленін писав: «Учення Маркса всесильне, тому що воно вірне. Воно повне і струнке, даю­чи людям цільний світогляд, не­примиримий ні з яким суєвір'ям, ні з якою реакцією, ні з яким за­хистом буржуазного гніту» [2].

Б. В. П'ЯСКОВСЬКИЙ

Джерела:

1. В. І. Ленін. Твори, т. 14, стор. 322.

2. В. І. Ленін. Твори, т. 19, стор. 3.