Стаття "Атеїзм Лесі Українки" в журналі "Наука і життя" № 3 1958 року

Леся Українка належить до славетної плея­ди великих українських письменників — революційних демократів, що відіграли видатну роль не тільки в розвитку художньої літератури, але й у розвитку суспільно-політичної думки на Україні кінця XIX—початку XX століть. Літе­ратурна і громадська діяльність Лесі Українки припадає на пролетарський період визвольного руху в Росії — період, коли марксизм став за­войовувати маси трудящих на свій бік.

Зростання революційного руху пролетаріату, а також вчення марксизму-ленінізму справили великий вплив на формування суспільно-полі­тичних поглядів письменниці, яка близько пі­дійшла до марксизму. Вона одна з тих, кому належить заслуга поширення ідей марксизму на Україні.

Леся Українка була енциклопедично освіче­ною людиною, мала матеріалістичний світо­гляд, Її літературна спадщина свідчить про гли­боке розуміння письменницею законів розвит­ку природи і суспільства. Все це стало теоре­тичною основою атеїстичних поглядів письмен­ниці. Атеїзм її має бойовий, войовничий харак­тер, у ньому звучить пафос революційної бо­ротьби як проти гніту царського самодержав­ства, так і проти духовного гніту клерикалів.

З дитячих років Леся Українка виховувалася вільною від релігійних забобонів. Вона не віри­ла в бога, різних духів, у загробне життя, ви­ступала проти церковних обрядів і релігійних церемоній. Пізніше, критикуючи спіритизм (від латинського spititus — дух), вона відзначала, що єдино вартий дух — це дух свободи. Атеїс­тичні погляди її складалися спочатку під впли­вом дядька М. П. Драгоманова, відомого укра­їнського громадського діяча, атеїзм і критичне ставлення до самодержавства якого були про­гресивним явищем для свого часу. М. П. Драго­манов, зокрема, підбирав для неї літературу, коли вона працювала над підручником «Старо­давня історія східніх народів», в якому широко представлені погляди 19-річної письменниці на релігію. В цьому підручнику Леся Українка го­ворить про походження релігії у первісних лю­дей, а також про буддизм, релігію єгиптян, єв­реїв і т. д. Вона правильно характеризує віру­вання первісних людей як примітивні. Стосунки первісних людей з природою викликали у них віру в добрих і злих духів. Стихійні сили при­роди (вітер, дощ, грім тощо) одухотворялися, наділялися свідомістю, волею, бажанням. Люди поклонялись цим силам, просили у них допо­моги і захисту.

Звичайно, не треба думати, що Леся Україн­ка вже в той час мала справді наукове, матеріа­лістичне уявлення про походження і розвиток релігії. Пояснюючи примітивізм вірувань пер­вісних людей недостатністю їхнього розумового розвитку, вона забувала про головне — про ни­зький рівень економіки, що був основною при­чиною виникнення релігії.

Рано зрозумівши реакційну суть релігії, пись­менниця на початку 90-х років включається в боротьбу проти одурманювання українського народу служителями церкви не тільки у себе на батьківщині — в Східній Україні, але й у Га­личині, де духовний гніт клерикалів був особли­во тяжким і перешкоджав зростанню револю­ційного руху, об'єднанню західних українців з східноукраїнським і російським народами. В од­ному із своїх листів до брата М. П. Косача (бе­резень 1891 року) Леся Українка писала про необхідність посилення боротьби з галицьким клерикалізмом і попівщиною, прямо відзна­чаючи, що клерикали і попи можуть «висмокта­ти всі здорові соки життя з народу» [1]. В цьо­му ж листі вона з радістю повідомляла про від­хід місцевої інтелігенції від духовенства.

В той час як реакція вела активну релігійну пропаганду, Леся Українка з болем констатува­ла, що дуже мало людей у Галичині бореться проти релігійного дурману. Вона гнівно крити­кувала «житія святих», які поширювались тоді галицькими клерикалами та їх прибічниками — буржуазними націоналістами. «Якби я могла, то я б віником вимела усе те «героїчне» сміття на смітник, там би йому лежати, а не людям го­лови туманити» [2],— писала вона М. Драгома­нову 17 серпня 1893 року. Солідаризуючись з І. Франком, Леся Українка оголошує війну цим духовним тиранам, які намагалися закабалити рідний народ. У 1894 році письменниця на про­хання редактора львівського радикального жур­налу «Народ» М. Павлика перекладає атеїстич­ний вірш невідомого німецького автора «В небі ми жодного доброго батька не маєм». Половин­часте розв'язання автором питання про існуван­ня бога (замість бога на небі проповідь бога в душі людини) не могло задовольнити Лесю Ук­раїнку. Всупереч авторові вона пише свій вірш «Коли вже зачепили сі питання» — яскравий антирелігійний твір, що свідчить про різко нега­тивне ставлення поетеси до релігії і містики, про її критичність і послідовність щодо запере­чення бога. Вона заперечує будь-яку необхід­ність створення всіх і всіляких богів.

«До того ж на землі у нас так мало

волі,

І без богів начальства в нас

доволі...»[3]

У боротьбі проти поширення клерикальної лі­тератури Леся Українка створює ряд популяр­них брошур, пройнятих революційними ідеями («Державний лад», незакінчена стаття про Джона Мільтона та ін.), збирає кошти для ви­дання атеїстичної літератури, перекладає праці відомих істориків релігії того часу М. Верна та Е. Ренана. Критично ставлячись до цих уче­них, бачачи непослідовність їхніх поглядів, вона разом з тим уміло використовує їх твори в ан­тирелігійній боротьбі. В статті про Джона Міль­тона, знайомлячи читача з протестантським ру­хом XVII століття в Англії за свободу віри, Леся Українка проголошує право людини на свободу від релігії. Вона розуміє, що за давніх часів попи примушували народ держатися віри умовляннями, залякуванням «пекла» та обіцян­ками «раю». Але тепер не можна «когось заста­вити повірити в те, що для нього перестало бути святим» [4],— пише письменниця. Леся Українка підкреслює, що віруючих стало мало навіть се­ред служителів культу, що попи використову­ють релігію в своїх корисливих цілях.

Одним з чудових атеїстичних виступів поете­си є вірш «Пророчий сон патріота» (1895), написаний у відповідь на пройняті клерикальним духом статті журналу «Буковина». Їдкими стрі­лами сатири разить вона Ватікан та його при­служників — галицьких буржуазних націона­лістів, гостро і дотепно висміює їх спроби поса­дити на престол римського папи свого прибіч­ника — львівського митрополита. Зірвавши мас­ку з обличчя захисників клерикалізму, Леся Ук­раїнка вкладає в уста новоявленого римського папи — митрополита із Львова заклик до хрес­тового походу проти пригніченого українського народу, який не покорився австрійському уря­дові і зберіг симпатії до російського народу та його прогресивних волелюбних ідей. Цей вірш, що сміливо викривав західноукраїнських кле­рикалів і реакціонерів-націоналістів з їх цент­ром — церквою св. Юра у Львові, виявився над­звичайно актуальним і відразу ж дістав широке розповсюдження в Галичині. Про підлу роль галицьких буржуазних націоналістів, що укла­ли союз проти свого народу з католицькою церквою, говорить Леся Українка також у стат­ті «Безпардонний» патріотизм».

Активно виступає письменниця проти шкід­ливого впливу релігії, проти спроб служителів церкви та її захисників тримати народ у тем­ряві. В дописі «Релігійний дур на Україні» (1895) вона викриває антинародну суть релі­гійного фанатизму, в оповіданні «Школа» (1895) показує повну залежність справи народ­ної освіти від духовенства. З гнівом пише поете­са у вірші «Товаришці на спомин» (1896):

Релігія у нас — то морок темний.

Єгипетських жерців деспотія важка... [5]

Пізніше, під впливом ідей марксизму-ленініз­му, розуміння письменницею питань походжен­ня і розвитку релігії значно поглиблюється. Про це свідчить стаття «Утопія в белетристиці» (1906), в якій підкреслюється тісний зв'язок ре­лігії з земним життям. Дуже близькими до марксистського пояснення релігії є слова Лесі Українки про те, що «фантазія стародавніх лю­дей взагалі мала нахил творити на небі дублі­кати всього того, що вона бачила на землі» [6]. Тут же вона зачіпає питання про зміну релігій­них вірувань залежно від розвитку людського суспільства, про перетворення цих вірувань у такі релігійні вчення, як християнство, буддизм і ін., що стали панівними релігіями рабовласни­ків, говорить про нетерпимість християнської релігії до інших вірувань, про її роль духовного гнобителя трудящих мас.

Найвизначніші атеїстичні твори написані Лесею Українкою на початку 900-х років, у пе­ріод її творчої зрілості. Зростання визвольного руху в Росії посилює у письменниці револю­ційні, волелюбні, а разом з тим і атеїстичні мо­тиви. Послідовно, крок за кроком, вона розвін­чує догмати християнської релігії, старанно по­ширюванні духовенством напередодні революції 1905 року з метою відвернути народні маси від революційної боротьби. Леся Українка створює образи сильних духом людей, які виступають проти християнської моралі.

Войовничим атеїстом зустрічає письменниця революцію 1905 року. Одним з кращих антире­лігійних творів Лесі Українки є драматична поема «У катакомбах» (1905). Переносячи чи­тача в ранній період християнства, вона описує бунт раба Неофіта проти духовної тиранії рабо­власників. Герой, який мріяв знайти правду в новій вірі, поступово переконується, що і хрис­тиянське вчення не визволяє його від рабства ні на землі, ні на небі — «у царстві божому», що і в християнській общині немає рівності і справедливості. З обуренням відповідає він єпіскопу — своєму духовному пастирю:

Я не за тим прийшов до вас у церкву,

щоб ярем та хрестів нових шукати.

Ні, я прийшов сюди шукати волі,

бо сказано ж: ні пана, ні раба [7].

Бачачи брехливість і лицемірство тих, хто пригнічує трудящих на землі і намагається по­сіяти серед пригноблених сподівання на райське блаженство в загробному житті, раб Неофіт повстає проти християнської заповіді покірності і терпіння:

Мені дарма, чи бог один на небі,

чи три, чи триста, хоч і міріади.

За жодного не хочу помирати:

ні за царя в незнаному едемі,

ні за тиранів на горі Олімпі.

нікому з них не буду я рабом,

доволі з мене рабства на сім світі! [8].

Його ідеалом є Прометей, який повстав проти богів заради щастя людства:

Я честь віддам титану Прометею,

що не творив своїх людей рабами,

що просвіщав не словом, а вогнем,

боровся не в покорі, а завзято,

і мучився не три дні, а без ліку,

та не назвав свого тирана батьком,

І деспотом всесвітнім, і прокляв,

віщуючи усім богам погибель [9].

І раб Неофіт іде з християнської общини, щоб разом з іншими рабами боротися проти гноби­телів.

Християнство, як і всяка інша релігія, для Лесі Українки було чужим своїм рабським ду­хом. Уже в творі «Грішниця» (1896) письмен­ниця вкладає в уста відважної дівчини, яка пі­дірвала ворожу фортецю і вмирає від ран, смі­ливий протест проти християнської заповіді лю­бові до ворогів. Героїня драматичної поеми «Одержима» (1901) також іде наперекір хрис­тиянському вченню про всепрощення. Мужній образ єретика-безвірника створює Леся Україн­ка у вірші «Було се за часів святої Германдади» (1903). В листі до А. Е. Кримського від 26 січ­ня 1906 року з приводу драми «У катакомбах» вона писала: «...типічний християнин тих часів марив би, що всі стануть колись слугами Христа — чи се ж не все одно, що рабами? Чи ж не проти сього повстає мій раб — проме­теїст?» [10].

Всією своєю драмою письменниця спростовує вигадки захисників релігії про комуністичний характер первісних християнських общин. Во­на розуміла, що сучасна форма християнства логічно продовжує первісну його форму, що ду­ховна тиранія нинішніх священнослужителів грунтується на міцно закладеному фундаменті минулого. Тому для неї були цілком неприйнят­ні погляди Л. М. Толстого та інших, які засу­джували сучасну християнську релігію, але ста­вали на захист старого християнства. Високо ці­нуючи Л. М. Толстого як художника, Леся Ук­раїнка на протязі всієї літературної і громад­ської діяльності боролася з «толстовщиною», з вченням про «непротивлення злу насиль­ством».

Антирелігійні теми розробляє поетеса і в роки реакції, після поразки першої російської рево­люції. В той час багато буржуазних письмен­ників почали оспівувати в літературі ренегат­ство і зрадництво. З'явилися літературні спроби реабілітувати образ зрадника Іуди за допомо­гою пояснення його підлоти психологічними причинами. В драматичному діалозі «На полі крові» (1909) Леся Українка різко виступила проти апологетів Іуди, який вчинив підлість заради користолюбства, заради своїх особистих вигод. Цензура «за богохульство» конфіскувала 12-й номер журналу «Літературно-науковий віс­ник» (1910), де було надруковано цей твір. В інших творах цього періоду — «Руфін і Пріс­цілла» (1908), «У пущі» (1897—1909), «Адво­кат Мартіан» (1911) — Леся Українка так само, як і раніше, в роки революційного підне­сення, оспівує борців проти духовної тиранії, показуючи цілковиту ворожість людській осо­бистості не тільки християнської, але й усякої іншої релігії. Слід зазначити, що під час робо­ти над драматичною поемою «У пущі» Леся Українка, за власним визнанням, думала про трагічну долю І. Франка, який перебував у Га­личині в оточенні клерикалів і націоналістів.

Атеїстичні мотиви знайшли відображення в усіх жанрах літературної творчості письменни­ці; у віршах і поемах, в прозі і драматургії, в критиці і публіцистиці, в епістолярній спадщи­ні. Боролась вона з релігійним дурманом не тільки друкованим, але й усним словом. Її принципове, непримиренне ставлення до будь-яких проявів релігії, вимога свободи від релігії близькі і тепер радянським людям. Атеїстичні твори Лесі Українки і досі не втратили свого великого виховного значення. Традиції антива­тіканських виступів поетеси зазвучали з новою силою в творчості Я. Галана, С. Тудора та ін­ших радянських письменників.

І. І. КОРНЕЙЧИК, кандидат педагогічних наук

Джерела:

1.Леся Українка. Твори, т V. Київ, 1956, стор. 36.

2.Леся Українка. Твори, т. V, стор. 97.

3.Леся Українка. Твори, т. І. Київ, 1951, стор. 98.

4.Леся Українка. Публікації. Статті, дослідження. І.Київ, 1954, стор. 19.

5.Леся Українка Твори, т. І. стор. 114.

6.Леся Українка. Твори, т. XII, Книгоспілка, 1930, стор. 36.

7.Леся Українка. Твори, т. ІІ, Київ, 1951, стор. 222.

8.Там же, стор. 240.

9.Там же.

10.Леся Українка. Твори, т. V, стор. 519.