Стаття "Чим шкідливі великодні свята" в журналі "Наука і життя" № 3 1958 року

Деякі радянські люди, особливо віруючі, вва­жають, що релігійні обряди і свята в умо­вах нашої дійсності не завдають ніякої шкоди. Така думка є помилковою, неправильною.

На відміну від капіталістичних країн в СРСР церква відокремлена від держави і школа — від церкви. Радянська влада скасувала всі і всі­лякі релігійні привілеї. Кожний громадянин на­шої країни може сповідати будь-яку релігію або бути цілком вільним від неї. Це право закріпле­не Радянською Конституцією. Церква змінила вороже ставлення до Радянської влади на ло­яльне. Але це зовсім не означає, що релі­гійна ідеологія змінила свій основний зміст. Ре­лігія була і залишається противником всякого прогресу, науки, культури, а тому всі передові люди нашої країни і, насамперед, комуністи не можуть бути нейтральними щодо релігії. Ко­муністична партія не може байдуже ставитися до того, що деяка частина трудящих зали­шається в полоні пережитків минулого, виконує різні релігійні обряди, справляє релігійні свята і т. ін. З релігійними пережитками віруючих партія вчить боротися з допомогою науково-атеїстичної пропаганди, шляхом наукового по­яснення самого походження релігії, її обрядів, свят тощо.

У цій статті розповідається, як виникло одне із свят християнської релігії — великдень, або пасха, та яка його шкода.

Духовенство твердить, що великдень був вста­новлений першими християнами на честь Ісуса Христа, який нібито народився, жив, страждав, помер і воскрес на початку І століття н. е. Але наука беззаперечно довела, що Ісус Христос ні­коли не існував, що сам образ його і події, які пов'язуються з ним, є не що інше, як міф, легенда. Наука дослідила сам процес утворення християнської релігії, її свят і обрядів і, зокре­ма, встановила, що християнське свято — ве­ликдень має давню історію, запозичену з ін­ших релігій, таких, як іудейська, мітраїтська, буддійська та інші.

Археологія, антропологія, етнографія, істо­рія та інші науки, спираючись на факти, пере­конливо доводять, що релігійні свята виникли в докласовому суспільстві, в епоху первісно-общинного ладу. Обожуючи грізні сили при­роди, первісна людина зверталася до них за допомогою в усіх тяжких випадках свого жит­тя. З переходом до землеробства змінювались і самі боги, які почали виступати вже як охо­ронці і покровителі худоби, посівів тощо. Релі­гійні свята тоді пов'язувались з приходом вес­ни, а також з такими господарськими справа­ми, як вигін худоби на пасовиська, початок чи закінчення польових робіт. При цьому люди співали пісень, читали молитви, вихваляли ду­хів-богів, просили у них милостині.

В основі великодніх свят лежать легенди про страждаючих, умираючих і воскресаючих бо­гів, які були дуже поширені серед античних землеробських народів Вавілону, Єгипту, схід­них народів Малої Азії. Такими були у фіні­кіян Адоніс, у персів — Мітра, у греків — Діоніс, у єгиптян — Озіріс і т. д. На честь цих богів і влаштовувались свята — пасхи.

У Фінікії свято вмираючого і воскресаючого бога Адоніса віруючі справляли так: спочатку самі себе бичували, з плачем приносили жерт­ву, а потім на видному місці виставляли дере­в'яну плащаницю, обмазували її пахучими маслами, одягали і влаштовували похован­ня. Через три дні проголошували: «Адоніс воскрес!», і починалися веселощі. Це відбува­лося за 1200 років до появи християнства. У жителів старовинної Малої Азії був пошире­ний культ бога Аттіса. 24 березня відзначали день страстей цього бога, а 25 березня святку­вали його воскресення. Віруючі причащалися кров'ю і м'ясом тварини, яку приносили в жерт­ву, влаштовували священні трапези (їли па­ску).

Особливо значний вплив на виникнення ве­ликодня справив культ бога Озіріса, який був розповсюджений в Єгипті і по всьому узбереж­жю Середземного моря, тобто саме там, де піз­ніше поширилося християнство. За єгипетськи­ми легендами, Озіріс — бог води та рослиннос­ті. Він навчив людей землеробству, але злий бог Сет убив Озіріса. Його дружина Ізіда гірко оплакувала свого коханого, і згодом Озіріс воскрес. Єгиптяни за 2 тисячі років до появи християнства щовесни святкували свято пасхи на честь воскресення цього бога, вітаючи один одного словами: «Озіріс воскрес!» — «Воісти­ну воскрес!». Це свято вони пов'язували з по­явою навесні зелені, що видно з стародавнього малюнка, на якому зображено воскресення Озіріса.

В Персії і Римі більш як за тисячу років до християнства існував культ бога рослинності — Мітри. Мітраїсти на честь цього бога влашто­вували обрядову вечерю, причащалися вином і водою з проскурою (хлібцем у вигляді хрес­та). На території Ірану прихильники Мітри за­бивали бика, пили його кров і їли шматочки сирого м'яса. В Греції святкували культ бога Діоніса.

Історія цих релігій свідчить, що ще задовго до появи християнства вже існували легенди про «богів-спасителів», які нібито жили на зем­лі, вмирали і воскресали, на честь яких люди влаштовували торжества — пасхи. Крім вказа­них релігій, християнство увібрало в себе та­кож деякі елементи буддійської релігії.

З інших релігій християнство запозичило та­кож деякі обряди, наприклад, великодній піст, культ верби та інші. Перед Великоднем віруючі християни дотримуються семитижневого посту, коли забороняється їсти м'ясо, молоко, тварин­ні жири. Піст, як і обряди, що його супроводять, запозичений з культу стародавнього божества Мітри. Мітраїсти теж дотримувались 40-денно-го посту. Християнська церква заявляє, що верба замінює пальмові віти. Але насправді це не так. Культ верби більш древній. Вербі, яка раніше від інших дерев зеленіє, у стародав­ні часи люди приписували магічну, плодонос­ну силу. До введення християнства на Русі (X століття) слов'яни щовесни влаштовували свято воскресення при­роди з обрядами над вербою. Згодом елемен­ти цього весняного свя­та злилися з християн­ським Великоднем.

Християнство не ли­ше запозичило, але й переробило легенди про Адоніса, Аттіса, Озірі­са, Мітру та інших бо­гів, використавши їх як елементи для створення образу нового бога — Ісуса Христа. Легенди і міфи про цих богів християнство наповни­ло новим змістом. Як­що головною причи­ною, що обумовила по­яву релігійних вірувань у дохристиянських ре­лігіях, було безсилля людини в боротьбі з природою, то у христи­янській релігії, яка виникла в умовах жорсто­ких класових боїв рабів проти рабовласників, на перше місце висувається безсилля рабів у їх боротьбі проти своїх поневолювачів.

Християнство виникло в І столітті в римсько­му рабовласницькому суспільстві. Безсилля пригнічених рабів у боротьбі з гнобителями по­родило віру в появу месії—царя, який має уста­новити царство свободи. Образ Ісуса Христа, розп'ятого на хресті, був близький поневоленим рабам. Міф про нього, викладений у чотирьох євангеліях, виник і склався не відразу, свя­то на честь воскресення його було встанов­лено значно пізніше, не тоді, коли християн­ство було релігією експлуатованих (до полови­ни II століття н. е.), а в IV столітті, коли вище духовенство уклало угоду церкви з державою і християнство перетворилося в релігію експлу­ататорів. З того часу воно служило і продов­жує служити експлуататорським класам.

Яка ж суть «великого» дня християнської ре­лігії? Кому і навіщо потрібне це свято? Велик­день, як і всі інші релігійні свята, має насам­перед зміцнювати норми поведінки, вигідні для експлуататорів. Проповідь соціального миру і любові до класових ворогів, заклики до знедо­лених — дбати про спасіння своєї душі, а не тіла, урочисто-траурне богослужіння у дні стра­стей і пишне — у дні пасхи, — все це отруює свідомість віруючих, прищеплює їм почуття покори, терпіння, пасивності, безініціативності, сіє розбрат і ворожнечу між віруючими і неві­руючими трудящими.

Д. Ф. КРАСИЦЬКИЙ

На цій схемі показано, що образ Христа сформувався під впливом багатьох дохристиянських релігій і міфів про богів цих релігій.