середа, 28 серпня 2013 р.

Стаття "Переконаний атеїст" в журналі "Людина і світ" № 1 1985 року




Іван Якович Франко, відомий усьому світові як геніальний майстер слова, в своїй творчості стояв на позиціях наукового мате­ріалізму, атеїзму, був послідовним борцем проти релігійного мракобіс­ся Ватікану.
Великий вплив на всю його атеїс­тичну діяльність мало вивчення тво­рів К. Маркса та Ф. Енгельса, одним з перших перекладачів і популяриза­торів яких він був. Іван Франко ніколи не приховував своїх антирелі­гійних переконань. Ще в одній зі своїх ранніх поезій «Товаришам з тюрми» (1878 р.) поет сміливо висло­вив своє життєве кредо:

Ми вступаєм до бою нового
Не за царство тиранів, царів,
Не за церков, попів, ані бога,
Не за панство неситих панів.

Наша ціль — людське щастя і воля,
Розум владний без віри основ,
І братерство велике, всесвітнє,
Вільна праця і вільна любов!

І. Франко заперечував ідеал ре­лігії — вимогу аскетичного життя. Для нього мета життя — боротьба за світле майбутнє, бажання бути ко­рисним громаді, суспільству, високі моральні ідеали, а не зречення всього земного — потреб, почуттів, особистого щастя.
Яскраво виражене антирелігій­не, антиклерикальне спрямування мають і такі поезії І. Франка, як вірш «Нема, нема вже владаря грізного...» (1882 р.), поеми «Рубач» (1882 р.), «Ex nihilo» («Монолог атеїста») (1885 р.), «Святий Валентій» (1885 р.), «Смерть Каїна» (1889 р.), «П'яниця» (1892 р.), «Цар і аскет» (1893 р.), «Страшний суд» (1906 р.).
Іван Франко, як революціонер-демократ, не міг не розуміти облуд­ної моралі релігії, що завжди стояла на службі інтересів пануючих класів, допомагаючи їм визискувати й ошу­кувати народні маси. Активно пропа­гуючи атеїстичні ідеї, поет водночас виступав проти українських буржуаз­них націоналістів, що всіляко підтри­мували церковників та релігію.
Співробітники Державного му­зею літератури УРСР, розбираючи архів періодики, натрапили на цінну публікацію у львівській обласній га­зеті «Вільна Україна» за 28 травня 1946 року. Вона була присвячена тридцятиріччю з дня смерті І. Фран­ка. Газета вперше опублікувала урив­ки з поезії «Папі в альбом». Цікава історія цього твору. Коли Іван Якович тяжко захворів, церковники наполег­ливо вмовляли хворого поета повер­нутись у «лоно церкви» і «висповіда­тись». На що він відповів категорич­ною відмовою: «Коли бог того хоче, то хай сам прийде, щоб я його самого почув». За два дні до смерті, 26 трав­ня 1916 року, він продиктував своєму секретареві Мар'яну Колодію текст останнього твору — вірша «Папі в альбом»:

Перший грім: твій Рим дрижить,
Папо, Рим старий архів
Папських злочинів — гріхів...
І останній вдарить грім
У католицький весь світ —
І — за мій біль, кривду й піт!

Іван Франко до останнього поди­ху залишився вірним великим ідеям боротьби з релігійним дурманом і мракобіссям. Ніщо не могло зміни­ти його атеїстичних переконань.

Віктор КАСПРУК, завідуючий сектором Державного музею літератури УРСР

Немає коментарів:

Дописати коментар