вівторок, 27 серпня 2013 р.

Стаття "Капіталісти й церква" в журналі "Безвірник" № 7, липень 1934 року



(Англічанин Юз — "зиждитель" православних церков на Юзовщині)

Цікаві й повчальні історичні дані зберіглися в церковних доку ментах Донецького обласного історичного архіву, в церковних книгах-літописах, в яких попи день-у-день, рік-у-рік записували всі події, що відбувалися на   території   їхньої   парафії, висвітлюючи їх  із своєї чорносотенно-охранницької позиції. Безперечно,  вони  не думали, що ці записи стануть відомі масам і будуть використані для викриття підлої, поліцайсько-охранницької ролі релігії — знаряддя експлуататорів.  За цими документами цікаво прослідкувати, як релігія намагалася гли­боко вкорінитися в саму гущину робітничих районів, як вона використовувала темноту мас і, підтримувана царським урядом, спритно роз­ставляла свої сіті.
Із літопису преображенської церкви виселка Юзовки (тепер м. Ста­ліне), що зберігся в Донецькому обласному історичному архіві, можна бачити щільний контакт церкви з капіталістами, де церква з амвону навчав робітників усе життя працювати в поті лиця свого. Після того, як тут з явився англічанин Юз, перший представник закордонного ка­піталу, що розпочав будувати металургійний завод на  півдні Росії, сюди почали прибувати робітники північних губерень, пропонуючи свою працю.
В період 1869 —1871 р. церковний літописець „жаліє" робітників Юзовщини, що живуть „без влияния церкви и школи и оббираются всякими паразитами" (преображ. церква стр. І).
1882 року князь Лівен, місцевий крупний землевласник, віддав 66 десятин землі на забезпечення причту майбутньої церкви. Так ви­никає матеріальна база на утримання церкви. Зараз же за цим виникав угода між князем Лівен, заводоуправою і торговельним товариством про побудову церкви спільними коштами. На чолі комісії по збудуван­ню церкви став директор заводу Артур Юз.
Не забарилася прийти на допомогу і вища духовна управа кате­ринославської єпархії, надіславши священника Матвієвського.
Але не можна дуже швидко збудувати капітальну церкву. А багачам не терпиться. І от купець Лобанов не пошкодував 4.000 крб. (1883 р.) І збудував тимчасову церкву своїй коштом, не дочекавшись поки за­кінчать церкву, що її почали будувати із землевласниками і промис­ловцями. Поспішав купець мати собі за помічника молитовний будинок, щоб легше загнуздати трудящих.
«Многие из прихожан, живя по рудникам и заводам, не говели по 10 —18 лет. Были также лица, которые не помнили, чтобы когда-либо говели за всю 50-тилетнюю жизнь свою" (преображ. церква за 1883 рік).
5 січня 1891 р. в шахті полковника Риковського від вибуху газу гинуть 52 робітників-шахтарів. Серед робітників починається глухий ропот, виривається незадоволення адміністрацією, що не вжила своє­часно заходів, щоб попередити вибух. Незадоволення загрожує вили­тися в стихійний бунт. Промисловці лякаються і звертаються по допо­могу до духівництва й духівництво охоче береться за цю справу.
„Все рабочие стали обвинять шахтовладельцев в непринятии мер предосторожности против рудничного газа,  раздавался  ка­кой то глухой, но внушительный для шахтовладельцев ропот, это самое замечалось и в Юзовке. Тогда заводоуправление про­сило отслужить 7 января панихиду по погибшим во время взрыва. На панихиду явились как представители заводоуправления, так и масса рабочих в заводе и шахтах. Перед панихидой в приличном случаю слове было выяснено, что все, что делается в мире, совершается по воле божией, коей безропотно мы должны подчи­няться" (преображ. церква за 1891 р., стор. 10). "Добре слово" було сказане у "слушний час" і
„Недовольство рабочих, вызванное страшным несчастьем на руднике Рыковского быстро улеглось" (архівний фонд преображенської церкви, стор. 10).
9 січня, після похорону цих 52 робітників, на обіді у власника шахти Риковського оцінили вплив релігії і вирішено було питання про розширення храму в Юзовці. Вирішено також цю справу не відволі­кати. Заводоуправа виділила 20.000 крб.; купецтво дало 5.000 крб. і крім того покладали надію на „народную лепту понемногу".
Церкву поширюють, будують, а про допомогу сім'ям загинулих шахтарів ні слова. Ніхто навіть не згадує. Літопис проливає сльози від лиця, ніби, руського народу з іншого приводу — з приводу смерті імпе­ратора Олександра III, в панахидах, що „відбулися майже в усіх май­стернях заводу" (арх. фонд преображ: церкви за 1894 97 р. р., ст. 15). А коли одружився Микола II, то на честь цієї події  розпочинають будування двох церков в робітничих районах Юзовки. Цю „чудову" пропозицію вніс Артур Іванович Юз, директор заводу, відзначаючи „радісну подію для робітників" — одружіння царя.
Духівництву, як вірній опорі трону та існувавшого порядку, було доручено виховання молодого покоління та дорослих робітників у дусі відданості церкві й покори капіталістам. 1898 р. в Юзовці були школи, які теж були знаряддям в руках капіталістів.
„К этому времени многие из рабочих завода были учениками местных школ, что давало возможность священнику действовать на них, как на своих питомцев" (літопис преображ. церкви.)
А робітник у масі і не догадувався, що школа й дирекція разом з церквою планово й свідомо обробляли його, щоб найліпше його вико­ристати.
1905 року, під могутнім натиском робітників захитався трон царя-самодержця, духівництво щиросердо допомагало в боротьбі за благо царя, у боротьбі зі всякою „крамолою".
Піп села Желещного (поблизу Юзовки) Попов закликав до приду­шення молодої волі, що народжується:
„Бога бойтесь, царя чтите (Петр 2,17). Там, на Дальнем Во­стоке, братья наши, сыны, отцы некоторых проливают кровь за русское знамя, сражаются за родину, за интересы ее, за славу, за честь ее, за веру православную — против коварного, упоенного победами врага. А здесь? Что здесь в коренной Руси творится... Здесь смуты, забастовки, насилия, грабежи по многим заводам, рудникам, городам. Здесь русский человек, то он уже не русский, а выродок, он исчадие Иудино, режет, убивает высших государ­ственных деятелей и блюстителей порядка. Последуем примеру государя нашего и будем внимательны к себе, чтобы не слу­шаться лживых и заманчивых речей разных крамольников, обеща­ющих людям на земле равенство имущественное, которого нигде в свете нет, не было и не может быть, на самом же деле имеющих целью разрушить в русском народе веру его отеческую, низвер­гнуть самодержавие и главарей своих поставить править русским царством (архив благочинного Бахмутского уезда — дело 46, стр. 319 за 1905 год).
1914 р. уряд, розпочинаючи війну, запевняв народ, що йдеться про оборону віри батьків, віри, якій загрожує небезпека. Релігія не забарилася стати прислужницею експлуататорам та їх урядам. Обма­нюючи пригнічені темні маси, народ гнали на смерть за „віру, царя і батьківщину", маскуючи цим свою хижацьку загарбницьку політику.
Директор заводу Юз знову додержується своєї політики і від­пускає 30.000 крб. на збудування нового храму в Юзовці, а на Смолявинівській шахті (2 кілометри від Юзовки) відводять школу для церков­них відправ, правда тимчасово — до закінчення війни. 1915 року церковні підкуркульники констатують, що потрібна допомога 50 кину­тим дітям і підліткам, що в них перебувають на обліку. Заглянемо в літопис.
На утримання бідних витрачається 726 крб. 55 коп., на утримання богадільні 1549 крб. 90 коп., а на збудування церкви на кладовищі (адже багато доведеться мабуть закопати—рік важкий) сума трохи більша—аж 5235 крб. 36 коп.
Всі наведені тут факти — це факти лише одної церкви колишньої Юзовки (тепер Сталіне)—центру робітничого Донбасу і то тільки за короткий період.
Церковні ж фонди колишнього Бахмутського повіту, що зберіга­ються в архіві, дадуть безперечно дуже багатий матеріал, що розкриє цвіль минулого церкви, матеріал, що розкрив очі багатьом, хто ще й досі не позбувся впливу релігії.

АЙЗЕНВАССЕР К.
БЕРЕЙСЬКА Є.
 

Немає коментарів:

Дописати коментар