Стаття "Біля джерел великого вчення" в журналі «Людина і світ» № 2 1973 року

Вузькими вуличками ста­ровинного Дрогобича про­слизнув жмуток сонячного проміння й проник у під­сліпуваті вікна василіан­ського колегіуму на Зад­вірному. Тут в одній з ау­диторій зібралася чимала громада міщан, щоб ста­ти свідком нечуваної досі події. Вихованець колегіу­му Михайло Чайківський мав захищати звання магі­стра філософії.

Власне, ця подія нікого не здивувала б, якби мо­лодий учений не обрав для захисту заборонене інквізи­цією Коперникове вчення. Ім'я Міколея Коперника не могли згадувати без обу­рення стовпи церкви й знатні городяни. Мабуть, вони так дружно й зібра­лися на диспут лише тому,  що потай плекали надію на цілковитий провал молодо­го й, здавалося б, недо­свідченого ще диспутанта, якому під глумливий свист і вигуки невибагливої пуб­ліки довелося б у такому разі визнати себе перемо­женим.

У Європі XVIII століття, коли відбувалась ця по­дія, на вогнищах інквізиції вже не спалювали живцем  людей — спалювали тільки книжки, проте церковники й реакція не відмовлялись від переслідувань будь- якої прогресивної думки, вишукуючи для цього більш витончених, «негласних» ме­тодів. Твір Міколая Копер­ника ввійшов в індекс книжок, заборонених церк­вою. Тому потрібна була справді велика громадян­ська мужність, щоб у су­ворих умовах того часу прилюдно      відстоювати вчення творця геліоцент­ричної системи світу, ки­дати виклик офіційній дум­ці.

Скупі історичні джерела, які вдалося розшукати, го­ворять про те, що прилюд­ний захист Коперникового вчення, проведений у 1783 році молодим дрогобиць­ким філософом, закінчив­ся блискучою перемогою останнього. Однак реакція церковних та світських вла­стей, які вбачали в подіб­них виступах небезпеку для держави і релігії, була ін­шою. Їм невтямки було, як могла поширюватись під опікою і з благосло­вення «поштивих» отців бо­гохульна єресь. Тож не ди­вно, що відразу після обу­рливого виступу посипались доноси й звинувачення на колегіум. А трохи згодом,  незважаючи на численні протести городян, його бу­ло закрито.

Реакційна політика мо­нархічної Австрії на довгі роки затримала культурний та економічний розвиток ті­єї частини українських зе­мель, які опинились під її пануванням. Однак, всупе­реч урядовим утискам та релігійним заборонам, но­ве й прогресивне нерідко знаходило собі дорогу до вияву саме там, де можна було найменше цього спо­діватись,—у наукових за­кладах, що перебували під опікою церкви.

Ідеї відходу від ос­вячених церквою догм, що опирались на узагальнення практичного досвіду і справжнє наукове пізнан­ня, дедалі погрозливіше стали вторгатися в життя. Не рахуватися з ними ста­вало не під силу навіть церкві, яка врешті-решт змушена була в 1822 році зняти накладену священ­ною інквізицією заборону з цілого ряду наукових ви­дань, у тому числі й з учення про геліоцентричну систему світу Міколая Ко­перника. Прогресивне вчен­ня святкувало свою цілко­виту перемогу, виборену тисячами сподвижників на­уки, до яких можна спра­ведливо віднести й Михай­ла Чайківського.

Подвиг випускника дро­гобицького колегіуму, який свого часу славився висо­ким рівнем навчання й гли­бокою ерудицією виклада­чів, не залишивсь непомі­ченим. Його ім'я було ви­шито червоними нитками на почесному прапорі однієї з міських шкіл як приклад мужнього відстоювання своїх поглядів і свідчення прогресивних традицій міс­та.

Сам собою цікавий факт з історії Дрогобича — не лише характерна ілюстра­ція до соціально-політичних умов XVIII століття. Підос­нови тієї безпрецедентної події слід шукати в глибо­ких наукових і ще не до­сить вивчених традиціях міста, яке було батьківщи­ною видатного вченого се­редньовіччя Юрія Дрого­бицького-Котермака. Існує достатньо обгрунтований погляд про те, що Копер­ник слухав лекції великого вихідця з Русі.

Дуже можливо, що вже в тих викладах у завуальо­ваній формі подавались елементи нового світовчен­ня. Адже сучасники нази­вали лекції доктора з Ру­сі «особливими». Досі не­відомо, в чому полягала ця особливість, як невідомо, за які конкретні заслуги обрано його ректором най­старішого в Європі Болонського університету. Мож­на лише здогадуватися, що ті заслуги були чималими.

Із того, що ми знаємо про Юрія Дрогобицького, як про видатного вченого середньовіччя, про його палючу жадобу до знань до наукової спадщини ми­нулого, котра відкриваєть­ся нам із його скупого, але промовистого листуван­ня і врешті-решт — з його «Проностикона», можна су­дити, що він був людиною непересічних обдарувань та ерудиції, одним із тих «небезпечних» безбожни­ків, які виражали віяння но­вого часу і наполегливо шукали шляхів звільнення середньовічної науки від церковних догматів та за­борон.

Є підстави вважати, що одним із таких учнів Юрія Дрогобицького був Міко­лай Коперник, який на­вчавсь астрономії в Кра­ківському університеті са­ме в той час, коли викла­дачем цього предмета був учений з Дрогобича, і за­лишив цей заклад у рік смерті останнього. Копер­ник і пізніше постійно спіл­кувався з особистим дру­гом Юрія Дрогобицького — Миколою Водкою, в ко­трого продовжував навча­тись астрономії.

Ці факти в сукупності дають підставу говорити про певну роль Юрія Дро­гобицького у формуванні поглядів Міколая Коперни­ка як творця геліоцентрич­ної системи світу.

Ольховий Я.