До 500-річчя з
дня народження великого вченого
Коперник
читає
лекцію в Римі
Фромборк.
Тут працював Коперник
Історія науки знає
немало досягнень, які відкривають нову епоху в тій чи іншій галузі знання.
Одначе не так багато з них за своєю глибиною і значимістю можуть зрівнятися з
відкриттям, що його зробив великий польський астроном Міколай Коперник. Його
ім'я посідає важливе місце в історії розвитку цивілізації. З Коперника, за
висловом Енгельса, «починає своє літочислення звільнення природознавства від
теології». [1] Зруйнувавши традиційне церковне уявлення про винятковість положення
Землі у Всесвіті, Коперник дав «відставку теології» [2] і відкрив широкий шлях
науковому світогляду нового часу.
Щоб ясніше
уявити епоху, в котру жив Коперник, нагадаємо, що його сучасниками були
Леонардо да Вінчі, Мікельанджело, Рафаель, Томас Мор, Еразм Роттердамський,
Рейхлін, Колумб, Магеллан... Він був свідком відкриття Америки, першої
кругосвітної подорожі. Реформації і великої селянської війни в Німеччині. За
словами німецького гуманіста Ульріха фон Гуттена, то були часи, коли «трони
хитались, уми хвилювались, наука рвалася в бій».
З іншого боку,
період життя й діяльності Міколая Коперника — це часи засилля релігійної
ідеології, період релігійних воєн у Західній Європі. Церква ще цупко тримала в
своїй десниці всі галузі духовної діяльності людей. Наука, мистецтво,
юриспруденція, політика — все тоді перебувало під містичним покривалом релігії.
В руках церкви була зосереджена величезна економічна сила, політична влада,
воєнна могутність. І треба було мати не тільки непохитну впевненість у власній
науковій правоті, а й неабияку мужність, аби кинути виклик християнському вченню.
Карл Маркс вбачав велич Коперника саме в тому, що він знехтував авторитет
«святого письма» і твердо пішов шляхом вченого: його «нітрохи не бентежило те,
що Ісус Навін звелів зупинитися сонцю в Гедеоні і місяцю—в долині Аялонській»
[3].
В добу Коперника християнське
богослов'я було міцно «прив'язане» до Землі як до нерухомого центру Всесвіту.
Вчення Коперника
завдавало нищівного удару по антропоцентризму, по євангельських міфах про
«спасителя», який буцімто спеціально приходив з неба на Землю, по релігійному
світогляду в цілому.
Своїм науковим
відкриттям Коперник переконливо доводив, що наша Земля – рядова планета, котра
обертається довкола Сонця й аж ніяк не є «центром Всесвіту». А коли так, то і
вся релігійна картина світобудови руйнується дощенту.
Ось чому
християнська церква так ополчилась проти вчення Коперника, оголосила його
єрессю, а книгу вченого «Про обертання небесних сфер» папська курія внесла до
«Індексу заборонених книг». І протестантизм, і православ'я категорично заперечували
його вчення. Протягом майже двохсот років професори європейських університетів
перед вступом на кафедру були зобов'язані давати урочисту публічну клятву в
тому, що вони не додержуються й не будуть додержуватись «коперникової єресі».
З бігом часу,
під тиском незаперечних фактів, котрі ще і ще раз підтверджували очевидну
істинність геліоцентричної системи, церква була змушена виключити з «Індексу
заборонених книг» працю Коперника, хоча права громадянства в християнському
світі його вчення дістало тільки в середині XIX століття.
Щоб якось
приховати ганебну поразку, церква протягом останніх ста років настирливо
намагається спотворити історичний образ великого вченого, перетворити його,
єретика-богоборця, на християнського подвижника, на істинного сина католицької
церкви і навіть... на благочестивого священика. І ревність її увінчалася
певним успіхом. У багатьох сучасних енциклопедіях світу, в творах відомих учених,
у публікаціях і проповідях богословів релігійне благочестя Коперника і його священство
виставляється як історичний факт.
Багатоголосий
хор церковних фальсифікаторів іноді приголомшує не тільки людей, мало
обізнаних з біографією вченого, але й дослідників творчості Коперника, часом
змушуючи їх повторювати версію про релігійність і священство творця геліоцентричної
системи.
Подеколи й
пропагандисти атеїзму бачать своє завдання в тому, щоб пояснити, як творець
нової астрономії суміщував свій духовний сан з науковими, по суті атеїстичними,
заняттями, і при цьому не ставлять питання: а чи взагалі Коперник був
священиком?
***
Щоб відповісти
на це питання, необхідно хоча б коротко зупинитись на важливих епізодах
біографії Коперника. Слід сказати, що до нас дійшла значна кількість
автентичних документів, котрі досить детально висвітлюють його життєвий шлях.
Батько Міколая
Коперника, теж Міколай, походив з купецької родини, яка мешкала в польському
місті Кракові. В кінці 50-х років XV століття він перебрався в місто Торунь.
Там він 1460 року женився на Барбарі Ваценрод, дочці багатого домовласника й
судді.
Міколай
Коперник-молодший народився 19 лютого 1473 року. Його дитинство пройшло в
Торуні, в обстановці благополуччя й достатку. Коли йому минуло 10 літ, він
втратив батька. Його вихованням заопікувався Лука Ваценрод, рідний дядько з
материного боку. Луна був священиком, а потім став епіскопом Вармійської
єпархії.
Спершу дядько
влаштував небожа у Вроцлавську кафедральну школу, що готувала юнаків до вступу
в університет. Тут Міколай Коперник вивчав «сім вільних мистецтв»: граматику,
риторику, діалектику, арифметику, геометрію, музику й астрономію. Восени 1491
року Коперник їде до Краківського університету — одного з передових
університетів того часу. Він поступає на факультет мистецтв, про що свідчить
запис, який зберігся в книзі для вступників.
В університеті
Коперник слухав коментарі творів Арістотеля, Вергілія, Овідія, Ціцерона,
Сенеки та інших авторів класичної давнини, лекції з гармонії (теорії музики),
астрономії, математики, живопису. Не здобувши вченого ступеня і навіть не
скінчивши курсу, Коперник у 1494 році залишив Краківський університет і поїхав
у Ліцбарк — єпископську резиденцію, до свого дядька.
Єпіскоп Лука
Ваценрод був своєрідним князем усієї Вармійської єпархії. Він керував єпархією
за допомогою капітулу (кафедральної ради, що складалася з каноніків). До
капітулу входили як духовні, так і світські особи.
У XV столітті
чиновницьку посаду каноніка не обов'язково посідала особа духовного сану.
Більше того: оскільки на кафедральну раду тоді покладались не тільки
релігійні, але й адміністративні й судові функції, до її складу неодмінно повинні
були входити й світські особи. Найважливіша галузь діяльності капітулу —
управління маєтками, збирання й розподіл доходів. Посада члена капітулу —
інакше кажучи, посада каноніка — давала значні привілеї та матеріальні блага.
Тим-то її прагнули прибрати до рук і передати у спадок представники феодальної
верхівки.
Року 1495-го
єпіскоп Лука запропонував посаду каноніка своєму небожу Міколаю. Той
погодився, але епіскопові тоді не пощастило добитись обрання племінника на цю
посаду. За порадою й на кошти свого дядька Міколай їде до Італії, щоб здобути
освіту з церковного права. Можна припустити, що кафедральна рада Вармійської
єпархії пообіцяла Коперникові посаду каноніка з умовою, що той вивчить
церковне право.
Міколай, — це
достеменно відомо, — неохоче покидає рідний край у січні 1497 року й вирушає до Болонського університету, що славився своїм юридичним факультетом. Невдовзі по
тому, того ж таки 1497 року, Коперника заочно було обрано каноніком
Вармійського капітулу [4].
Під час
перебування в Болонському університеті Коперник, як свідчать очевидці, мало
цікавився юридичними науками. Натомість він захопився лекціями професора-
астронома Доменіко Марія ді Новара, математика Сціпіона доль Фєрро. Там же Міколай
серйозно заходився вивчати грецьку мову, котру в Краківському університеті не
викладали. Лекції з церковного права він відвідував дуже неохоче, хоча й усвідомлював,
що йому не уникнути екзаменів з цього предмету. В липні 1501 року Міколай
Коперник, навіть не зробивши спроб скласти екзамен на доктора церковного права,
повертається додому.
Пробувши вдома
кілька тижнів, Коперник знову їде до Італії, цього разу вже для вивчення
медицини в Падуанському університеті. Цей учбовий заклад славився тоді
викладанням анатомії та хірургії. Всупереч неодноразовим і суворим церковним
заборонам, студенти університету систематично відвідували будинок-морг і
вправлялись у розтині трупів. Ось чому серед студентів медичного факультету
не було й жодного священика. Випускникам цього факультету, як правило, доступ
до посвяти в духовний сан було закрито. Католицькому священику під страхом
позбавлення сану заборонялось займатися медициною: він мусив зцілювати
«болящих» молитвою...
Очевидно,
Міколай Коперник вирішив остаточно відрізати собі шлях до церковного сану.
Капітул і епіскоп відпустили його до Італії ще на три роки, але поставили
вимогу — закінчити вивчення церковного права.
У травні—червні
1503 року Коперник нарешті склав у Феррарському університеті «частковий» та
«публічний» екзамени й одержав диплом доктора церковного права і докторський
берет. (Цей диплом було знайдено й опубліковано в 1876 році).
По закінченні
університету Міколай Коперник назавжди покинув Італію і повернувся на
батьківщину. З 1506 по 1512 рік він живе в Ліцбарку — резиденції епіскопа Луки
— як його особистий секретар і лікар.
Продовжуючи
займатись астрономією, математикою й економікою, він водночас робить переклади
з грецької на латину, одначе не богословські трактати, а «Моральні, сільські й
любовні листи» візантійського письменника VII століття Феофілакта Симокатти.
Тоді ж Коперник зав'язує широке листування з багатьма вченими Західної Європи.
Після смерті
епіскопа Луки Ваценрода Коперник у 1512 році повернувся в місто Фромборк —
місце перебування єпархіального капітулу, каноніком якого він був з 1497 року
аж до смерті. Він оселився в одній з башт фортечної стіни, що оточувала
міський кафедральний собор. Згодом він перетворив цю башту на обсерваторію, де
провадив астрономічні спостереження і створив свою геліоцентричну систему, котра
обезсмертила його ім'я.
Всупереч
поширеній версії про тихе келійне життя каноніка, служба вимагала від Коперника
активної діяльності. З 1516 по 1521 рік він виконував обов'язки «адміністратора
спільних володінь капітулу»; керував маєтками, містами і селами всієї
провінції; поставляв провізію і спорядження фортеці Ольштин, яка знаходилась
на території Вармійської єпархії і являла собою резиденцію адміністратора;
керував збиранням мита і т. ін.
Міколай Коперник
брав активну участь у політичному житті Польщі, в боротьбі за її незалежність.
Як адміністратор і комісар Вармії Коперник бере діяльну участь у роботі
польського сейму. В 1521 році він виступає на ньому з доповіддю про збитки і
руйнування, заподіяні рицарями Тевтонського ордену; в 1522 — про заходи щодо
впорядкування грошового обігу; в 1527 — про карбування монет. До числа його
заслуг належить також складання географічної карти Польщі, Прусії і Вармії.
Водночас
Коперник самовіддано трудиться на ниві науковій. Він розширює листування з
ученими; в листах зачіпаються найрізноманітніші теми. Немає в них лише одного —
обговорення богословських питань. Для нього мовби не існує вельми злободенної
для його часів проблеми — гострої боротьби католицизму і лютеранства, котра
вирувала і в Вармії. Коперник однаково вільно спілкується з людьми і з оточення
папи римського, і з табору Лютера, не бажаючи помічати їх обопільної
релігійної ворожнечі. Такої свободи в ті часи Коперник не мав би, коли б він
справді був служителем релігійного культу.
У своїх листах
він дедалі настійливіше й повніше подає аргументи проти теорії Птолемея на
користь своєї геліоцентричної системи. Слава Коперника як глибокого знавця
астрономії досягла Рима. Ось чому, коли Латеранський собор утворив комісію для
реформи календаря, її члени висловились за запрошення вармійського каноніка
до участі в цій комісії. Але Коперник відмовився брати участь у роботі комісії,
вважаючи реформу календаря передчасною, оскільки тривалість року на той час не
була ще досить добре відома.
Року 1539-го у
Фромборк до Коперника приїхав його учень і вірний послідовник— німецький
астроном і математик Георг Йоахім Ретік. Німецький вчений був професором
Віттенберзького університету — цієї цитаделі лютеранства, де богослов'я викладав
сам Мартін Лютер, а стародавні мови Філіп Меланхтон. Ретік прожив у Коперника
два роки, докладно ознайомився з новим ученням, написав короткий виклад теорії
свого вчителя й опублікував його в 1540 році. Завдяки наполяганням Ретіка
Коперник погодився надрукувати свій твір, над котрим, як він сам висловився,
працював «чотири рази по дев'ять років».
Було вирішено
видати рукопис «Про обертання небесних сфер» в друкарні Йогана Петрея у м.
Нюрнберзі, під особистим наглядом Ретіка. Одначе невдовзі його як професора
послали до Лейпціга, тому він не зміг довести до кінця друкування цінного
рукопису. Нагляд за друкуванням книги Ретік доручив лютеранському священику-математику
Андрію Осіандеру, який до того вже листувався з Коперником.
Осіандер, не
спитавшись ні ініціатора видання книги — Ретіка, ні її автора, свавільно
поставив власну передмову — «До читача про гіпотези цього твору» і тим самим
зробив ведмежу послугу Копернику.
Цілком імовірно,
що книговидавець Петрей, розуміючи небезпечність нового вчення для релігії й
остерігаючись переслідування з бону церковних властей, зажадав від Осіандера, щоб той написав до згаданої книги передмову-маску, яка «пом'якшила» б,
«знешкодила» систему Коперника. Можна припустити, що Осіандер, пройнятий
чуттям поваги до автора, не бажаючи ні йому, ні книговидавцеві неприємностей
з боку церкви, без лихих намірів написав саме тану передмову, котра, одначе,
спотворювала справжні погляди геніального вченого. У своїй передмові Осіандер
визначає геліоцентричну систему як «дивовижну гіпотезу», котра нібито не має
нічого спільного з дійсністю.
Оскільки ж
Осіандер не тільки не підписався під власною передмовою, але й поставив її на
початку книги, то аж до середини XIX століття вважалося, що й сам Коперник не
був певен в істинності свого відкриття, а вважав його гіпотезою, зручною для
різноманітних астрономічних обчислень.
Але в справжній
передмові самого Коперника нема й тіні сумніву щодо істинності
геліоцентризму. Більше того: своє вчення він відверто протиставить традиційному
церковному вченню. Він пише: «Всьому світу відомо, що Лактанцій [5], взагалі
відомий письменник, але дуже слабкий математик, говорить зовсім по-дитячому
про форму Землі й глузує з тих, хто відкрив, що Земля має форму кулі. Отже,
людям науки не слід дивуватись, якщо подібні панове осміють і мене: математика
пишеться для математиків...
Якщо ж
з'являться в майбутньому пустопорожні зубоскали, які, хоча й не тямлять
нічого в математиці, дозволять собі все-таки, на основі святого письма, зі своєї
злої волі ганити моє вчення чи нападати на нього, — я аж ніяк не буду цим
засмучений, а до їхнього осуду поставлюся з презирством».
Особисто ж
Коперник не міг нічого змінити в своїй книзі, виданій весною 1543 року, бо
тоді вже він лежав на смертнім одрі. А коли схвильовані друзі принесли йому
щойно надруковану книгу, у тяжко хворого вченого вистачило сил тільки на те,
щоб потримати її в руках.
24 травня 1543
року Міколая Коперника не стало.
I лише завдяки
науковим пошукам польських дослідників у минулому столітті було доведено, хто
написав анонімну передмову і як вона опинилась попереду передмови самого
автора книги «Про обертання небесних сфер».
Втім, підставна
передмова виявилась неспроможною ввести в оману читачів: і друзі науки, і її
вороги досить скоро зрозуміли справжній смисл учення Коперника.
Подальша
боротьба передових учених (Д. Бруно, Л. Ваніні, Г. Галілея, М. В. Ломоносова,
Г. С. Сковороди, Ю. Яблоновського, Я. Снядецьного та інших) за визнання
геліоцентричної системи фактично була боротьбою за новий, матеріалістичний в
своїй основі, світогляд, за звільнення науки від богослов'я і
схоластики.
***
Серед сучасників
Коперник прославився над усе як видатний астроном і досвідчений лікар. Але
поряд з тим він проявив себе як ерудований геодезист, економіст, математик,
будівник і громадський діяч; він захоплювався живописом, музикою, мовами,
літературою. Всі його твори, трактати, доповіді, переклади — доробок чисто
світського і наукового характеру. Релігія, богослов'я його не цікавили. Він не
залишив жодного твору на цю тему — хоча б як доктор церковного права.
Як свідчать
сучасники, вже в 1510 році в церковних колах Коперника звали «апостатом»,
тобто відступником від релігії. Пізніше серед духовенства поширився афоризм:
«Коперник — богові суперник». Такої репутації вчений зажив завдяки слухам про
його незвичайні астрономічні погляди. Невдоволення церковників викликала і
дружба Коперника з багатьма діячами (як-от Тідеман Гізе, Олександр Скультер),
яких переслідували християнські ортодокси за «єретичні», «безбожні» думки.
Отже,
біографічний матеріал свідчить, що Коперник не був священиком. З церквою він
був зв'язаний лише як небіж епіскопа і завдяки посаді каноніка, на котру, як
уже відомо, йоги обрано заочно. Слухи про духовний сан Коперника — не що інше,
як легенда, «благочестива» вигадка.
Всі документи
свідчили, що Міколай Коперник був мирянином. В усіх своїх листах, творах,
навіть присвячених епіскопові Луці чи папі Павлу III, стоїть підпис «Міколай
Коперник», без будь-якої згадки про сан, що на ті часи було б просто-таки немислимо.
Георг Йоахім Ретік у своїй публікації 1540 року говорить про велич Коперника,
про його талант, глибоку вченість, неодноразово іменує його «пан учитель» і
жодного разу — «священик», «отець» чи «служитель церкви».
Зберігся лист
католицького кардинала від 1536 року, адресований Копернику. Духовна особа
звертається до вченого так: «Кардинал Миколай Шенберг, єпіскоп Капуї пише
Міколаю Копернику привіт». І знову, як бачимо, жоден титул, жодне звання
Коперника не зазначається.
Ні на однім з
численних портретів, старовинних гравюр, малюнків не можна уздріти навіть
найменших ознак священства зображеного на них Міколая Коперника. Скрізь його
малюють у світському, а не священицькому вбранні; з квітами, циркулем чи
макетом Сонця і Землі в руках, а не з хрестом; у докторськім береті, а не в
священицькім головнім уборі; з пишною шевелюрою, без жодних ознак тонзури. Навіть
на батьківщині (в торунській церкві св. Яна) Коперника зображено не як священика,
а як мирянина, покаянного грішника.
Якщо так, то
звідки ж пішла поголоска про духовний сан Коперника?
При житті та
протягом сімдесяти років після смерті Коперника ніхто не називав його
священиком. Дослідники його біографії — професор астрономії Грегоріанського
університету Адольф Мюллер (1853— 1939) і сучасний історик, професор нью-йоркського міського коледжу Едвард Роузен — довели, що вперше назвав Коперника
священиком Галілей в 1615 році у своїх двох листах: до П'єро Діні й до великої
герцогині Христини.
Важко зараз з'ясовувати
всі мотиви цього вчинку, але можна зробити припущення щодо деяких з них.
Згадаймо, що саме в 1615 році папа Павло V оголосив учення Коперника «єрессю».
Можливо, Галілей таким чином намагався відвернути офіційне осудження
католицькою церквою геліоцентричної системи та її автора; можливо, він хотів
цим підкреслити, що вчення про обертання Землі і відкрив служитель божий, і
тому його не слід осуджувати; можливо, Галілей дбав таким чином про власну
безпеку...
В усякому разі,
обидва листи з висловами: Коперник «не тільки католик, але також представник
чорного духовенства і канонік»; «не тільки католик, але священик і канонік»
одразу стали циркулювати в кількох копіях і набули широкого розголосу.
Але цей
тактичний хід Галілея виявився марним, він не врятував від включення в 1616
році книги Коперника в «Індекс заборонених книг». Не врятував він у 1633 році
від церковного осудження за пропаганду геліоцентричної системи й самого Галілея.
Ці ганебні акти церковників офіційно поставили фромборзького каноніка в
становище єретика, ворога католицької церкви і самого «всевишнього».
Ватікан не
шкодував ні сил, ні засобів, відстоюючи «істину святого письма» проти «зазіхань
науки». Під тиском Ватікану ряд європейських університетів заборонив навіть
згадувати ім'я Коперника в курсі астрономії. Найбільш ревні проповідники релігійного
світогляду ще довго не складали зброї. Так, католицьке духовенство Варшави
чинило перепони спорудженню пам'ятника Копернику, а в 1830 році демонстративно
відмовилося взяти участь у церемонії його відкриття.
Висловлювання з
листів Галілея, що публікувалися в усіх виданнях його творів (починаючи з 1636
року), ніхто не розцінював серйозно. Але як тільки книгу Коперника було
«амністовано» й вилучено із списків «Індексу заборонених книг» (це сталося 1835
року), ідеологи католицизму одразу ж ухопилися за давно забуту версію Галілея.
Для утвердження
й поширення цієї версії багато зробили польські біографи Коперника — Андріан
Крижановський і Ян Цинський, які в своїх публікаціях бажані для церкви епізоди
з життя національного вченого обгрунтовували, образно кажучи, на піску.
Щоправда, не всі
біографи Коперника були згодні з ними. Спираючись на вірогідні документи,
відомі дослідники життя й діяльності Коперника Жан Маскарт і Леопольд Прове ще
в кінці минулого століття рішуче відкидали церковну легенду. Але, на жаль, за
гучним хором голосів її прихильників їх мало хто почув...
Нині на доказ
неспроможності церковної легенди про духовний сан Міколая Коперника можна
наводити не тільки переконливі факти з біографії великого астронома, не
тільки вказувати на відсутність документів, які підтверджували б легенду.
Прямим свідченням, що Коперник не був священиком, є документ, що його вперше
опублікував Гвідо Хорн Артуро в 1951 році. В ньому говориться про те, що після
смерті каноніка Андрея, рідного брата Міколая Коперника, опікунська рада
розпорядилася майном покійного і склала про це 30 березня 1519 року
відповідний документ. Серед 13 названих поіменно опікунів один іменується
священиком, чотири — чиновниками в сані священиків, три — вікаріями, решта —
п'ятеро — просто каноніками. Один з тих п'яти каноніків без сану був не хто
інший, як Міколай Коперник.
Багато зробив
для встановлення істини нью-йоркський професор-історик Едвард Роузен. Про те,
що Коперник не був священиком, Е. Роузен говорив у своїй доповіді в 1959 році
на IX міжнародному конгресі з історії науки в Барселоні. У розвінчання
церковної версії про «духовний сан» Коперника зробили внесок і інші авторитетні
дослідники. Нині можна вважати її остаточно похованою.
В лютому 1973
року минає 500 років з дня народження геніального польського астронома,
зачинателя сучасного наукового світогляду Міколая Коперника. Торжества на честь
великого вченого, який своїм відкриттям «зупинив Сонце і зрушив Землю», провадитимуться
не тільки в його вітчизні: це свято світової науки, усього людства.
П.
Дарманський
Примітки:
1. К. МАРКС І Ф. ЕНГЕЛЬС. Твори, т. 20.
стор. 327.
2. Там же, стор. 329.
3. К. МАРКС і Ф. ЕНГЕЛЬС. Твори, т. 1.
стор. 106.
4. Отже, канонік
— це не духовний сан, а посада. Історія релігії не знає випадку, щоб когось
посвятили у священики заочно.
5. Лактанцій
(250—300 р.) — християнський богослов, автор ряду богословських трактатів:
вважається «християнским Ціцероном».
Немає коментарів:
Дописати коментар