Як налаштувати доступ до наших книг на "Яндекс-Диску"?
Для цього встановіть додаток "Browsec" на свій браузер.

понеділок, 9 листопада 2015 р.

Стаття "Коперник і церква" в журналі «Людина і світ» № 2 1973 року

До 500-річчя з дня народження великого вченого
 Коперник читає лекцію в Римі
Фромборк. Тут працював Коперник

Історія науки знає немало досягнень, які відкривають нову епоху в тій чи ін­шій галузі знання. Одначе не так багато з них за своєю глибиною і значимістю мо­жуть зрівнятися з відкриттям, що його зробив великий польський астроном Міко­лай Коперник. Його ім'я посідає важливе місце в історії розвитку цивілізації. З Ко­перника, за висловом Енгельса, «починає своє літочислення звільнення природознав­ства від теології». [1] Зруйнувавши традицій­не церковне уявлення про винятковість по­ложення Землі у Всесвіті, Коперник дав «відставку теології» [2] і відкрив широкий шлях науковому світогляду нового часу.
Щоб ясніше уявити епоху, в котру жив Коперник, нагадаємо, що його сучасниками були Леонардо да Вінчі, Мікельанджело, Рафаель, Томас Мор, Еразм Роттердам­ський, Рейхлін, Колумб, Магеллан... Він був свідком відкриття Америки, першої кругосвітної подорожі. Реформації і вели­кої селянської війни в Німеччині. За сло­вами німецького гуманіста Ульріха фон Гуттена, то були часи, коли «трони хита­лись, уми хвилювались, наука рвалася в бій».
З іншого боку, період життя й діяль­ності Міколая Коперника — це часи за­силля релігійної ідеології, період релігій­них воєн у Західній Європі. Церква ще цупко тримала в своїй десниці всі галузі духовної діяльності людей. Наука, мисте­цтво, юриспруденція, політика — все тоді перебувало під містичним покривалом ре­лігії. В руках церкви була зосереджена величезна економічна сила, політична вла­да, воєнна могутність. І треба було мати не тільки непохитну впевненість у власній науковій правоті, а й неабияку мужність, аби кинути виклик християнському вчен­ню. Карл Маркс вбачав велич Коперника саме в тому, що він знехтував авторитет «святого письма» і твердо пішов шляхом вченого: його «нітрохи не бентежило те, що Ісус Навін звелів зупинитися сонцю в Гедеоні і місяцю—в долині Аялонській» [3].
В добу Коперника християнське бого­слов'я було міцно «прив'язане» до Землі як до нерухомого центру Всесвіту.
Вчення Коперника завдавало нищівного удару по антропоцентризму, по євангель­ських міфах про «спасителя», який буцім­то спеціально приходив з неба на Землю, по релігійному світогляду в цілому.
Своїм науковим відкриттям Коперник переконливо доводив, що наша Земля – рядова планета, котра обертається довкола Сонця й аж ніяк не є «центром Всесвіту». А коли так, то і вся релігійна картина сві­тобудови руйнується дощенту.
Ось чому християнська церква так опол­чилась проти вчення Коперника, оголосила його єрессю, а книгу вченого «Про обер­тання небесних сфер» папська курія внес­ла до «Індексу заборонених книг». І про­тестантизм, і православ'я категорично за­перечували його вчення. Протягом майже двохсот років професори європейських уні­верситетів перед вступом на кафедру були зобов'язані давати урочисту публічну клят­ву в тому, що вони не додержуються й не будуть додержуватись «коперникової єре­сі».
З бігом часу, під тиском незаперечних фактів, котрі ще і ще раз підтверджували очевидну істинність геліоцентричної систе­ми, церква була змушена виключити з «Індексу заборонених книг» працю Копер­ника, хоча права громадянства в христи­янському світі його вчення дістало тільки в середині XIX століття.
Щоб якось приховати ганебну поразку, церква протягом останніх ста років на­стирливо намагається спотворити історич­ний образ великого вченого, перетворити його, єретика-богоборця, на християнсько­го подвижника, на істинного сина като­лицької церкви і навіть... на благочести­вого священика. І ревність її увінчалася певним успіхом. У багатьох сучасних ен­циклопедіях світу, в творах відомих уче­них, у публікаціях і проповідях богословів релігійне благочестя Коперника і його свя­щенство виставляється як історичний факт.
Багатоголосий хор церковних фальсифі­каторів іноді приголомшує не тільки лю­дей, мало обізнаних з біографією вченого, але й дослідників творчості Коперника, ча­сом змушуючи їх повторювати версію про релігійність і священство творця геліоцен­тричної системи.
Подеколи й пропагандисти атеїзму ба­чать своє завдання в тому, щоб пояснити, як творець нової астрономії суміщував свій духовний сан з науковими, по суті атеї­стичними, заняттями, і при цьому не став­лять питання: а чи взагалі Коперник був священиком?
***
Щоб відповісти на це питання, необхід­но хоча б коротко зупинитись на важли­вих епізодах біографії Коперника. Слід ска­зати, що до нас дійшла значна кількість автентичних документів, котрі досить де­тально висвітлюють його життєвий шлях.
Батько Міколая Коперника, теж Міко­лай, походив з купецької родини, яка мешкала в польському місті Кракові. В кінці 50-х років XV століття він перебрав­ся в місто Торунь. Там він 1460 року же­нився на Барбарі Ваценрод, дочці багатого домовласника й судді.
Міколай Коперник-молодший наро­дився 19 лютого 1473 року. Його дитин­ство пройшло в Торуні, в обстановці бла­гополуччя й достатку. Коли йому минуло 10 літ, він втратив батька. Його вихован­ням заопікувався Лука Ваценрод, рідний дядько з материного боку. Луна був свя­щеником, а потім став епіскопом Вармій­ської єпархії.
Спершу дядько влаштував небожа у Вроцлавську кафедральну школу, що готу­вала юнаків до вступу в університет. Тут Міколай Коперник вивчав «сім вільних мистецтв»: граматику, риторику, діалек­тику, арифметику, геометрію, музику й астрономію. Восени 1491 року Коперник їде до Краківського університету — одного з передових університетів того ча­су. Він поступає на факультет мистецтв, про що свідчить запис, який зберігся в книзі для вступників.
В університеті Коперник слухав комен­тарі творів Арістотеля, Вергілія, Овідія, Ціцерона, Сенеки та інших авторів кла­сичної давнини, лекції з гармонії (теорії музики), астрономії, математики, живопи­су. Не здобувши вченого ступеня і навіть не скінчивши курсу, Коперник у 1494 ро­ці залишив Краківський університет і по­їхав у Ліцбарк — єпископську резиденцію, до свого дядька.
Єпіскоп Лука Ваценрод був своєрідним князем усієї Вармійської єпархії. Він ке­рував єпархією за допомогою капітулу (ка­федральної ради, що складалася з кано­ніків). До капітулу входили як духовні, так і світські особи.
У XV столітті чиновницьку посаду ка­ноніка не обов'язково посідала особа ду­ховного сану. Більше того: оскільки на ка­федральну раду тоді покладались не тіль­ки релігійні, але й адміністративні й судо­ві функції, до її складу неодмінно по­винні були входити й світські особи. Най­важливіша галузь діяльності капітулу — управління маєтками, збирання й розподіл доходів. Посада члена капітулу — інакше кажучи, посада каноніка — давала значні привілеї та матеріальні блага. Тим-то її прагнули прибрати до рук і передати у спадок представники феодальної верхівки.
Року 1495-го єпіскоп Лука запропону­вав посаду каноніка своєму небожу Міко­лаю. Той погодився, але епіскопові тоді не пощастило добитись обрання племінника на цю посаду. За порадою й на кошти сво­го дядька Міколай їде до Італії, щоб здо­бути освіту з церковного права. Можна припустити, що кафедральна рада Вармій­ської єпархії пообіцяла Коперникові поса­ду каноніка з умовою, що той вивчить церковне право.
Міколай, — це достеменно відомо, — неохоче покидає рідний край у січні 1497 року й вирушає до Болонського універси­тету, що славився своїм юридичним фа­культетом. Невдовзі по тому, того ж таки 1497 року, Коперника заочно було обрано каноніком Вармійського капітулу [4].
Під час перебування в Болонському уні­верситеті Коперник, як свідчать очевидці, мало цікавився юридичними науками. На­томість він захопився лекціями професора- астронома Доменіко Марія ді Новара, ма­тематика Сціпіона доль Фєрро. Там же Мі­колай серйозно заходився вивчати грецьку мову, котру в Краківському університеті не викладали. Лекції з церковного права він відвідував дуже неохоче, хоча й усві­домлював, що йому не уникнути екзаменів з цього предмету. В липні 1501 року Мі­колай Коперник, навіть не зробивши спроб скласти екзамен на доктора церковного права, повертається додому.
Пробувши вдома кілька тижнів, Копер­ник знову їде до Італії, цього разу вже для вивчення медицини в Падуанському університеті. Цей учбовий заклад славився тоді викладанням анатомії та хірургії. Всу­переч неодноразовим і суворим церковним заборонам, студенти університету система­тично відвідували будинок-морг і вправля­лись у розтині трупів. Ось чому серед сту­дентів медичного факультету не було й жодного священика. Випускникам цього факультету, як правило, доступ до посвя­ти в духовний сан було закрито. Католиць­кому священику під страхом позбавлення сану заборонялось займатися медициною: він мусив зцілювати «болящих» молит­вою...
Очевидно, Міколай Коперник вирішив остаточно відрізати собі шлях до церков­ного сану. Капітул і епіскоп відпустили його до Італії ще на три ро­ки, але поставили вимогу — закінчити вивчення церков­ного права.
У травні—червні 1503 року Коперник нарешті склав у Феррарському уні­верситеті «частковий» та «публічний» екзамени й одержав диплом доктора церковного права і доктор­ський берет. (Цей диплом було знайдено й опублікова­но в 1876 році).
По закінченні універси­тету Міколай Коперник на­завжди покинув Італію і по­вернувся на батьківщину. З 1506 по 1512 рік він живе в Ліцбарку — рези­денції епіскопа Луки — як його особистий секретар і лікар.
Продовжуючи займатись астрономією, математикою й економікою, він водночас робить переклади з грецької на латину, одначе не богословські трактати, а «Мо­ральні, сільські й любовні листи» візантій­ського письменника VII століття Феофілак­та Симокатти. Тоді ж Коперник зав'язує широке листування з багатьма вченими Західної Європи.
Після смерті епіскопа Луки Ваценрода Коперник у 1512 році повернувся в місто Фромборк — місце перебування єпархіаль­ного капітулу, каноніком якого він був з 1497 року аж до смерті. Він оселився в одній з башт фортечної стіни, що оточу­вала міський кафедральний собор. Згодом він перетворив цю башту на обсерваторію, де провадив астрономічні спостереження і створив свою геліоцентричну систему, кот­ра обезсмертила його ім'я.
Всупереч поширеній версії про тихе келійне життя каноніка, служба вимагала від Коперника активної діяльності. З 1516 по 1521 рік він виконував обов'язки «ад­міністратора спільних володінь капітулу»; керував маєтками, містами і селами всієї провінції; поставляв провізію і споряджен­ня фортеці Ольштин, яка знаходилась на території Вармійської єпархії і являла со­бою резиденцію адміністратора; керував збиранням мита і т. ін.
Міколай Коперник брав активну участь у політичному житті Польщі, в боротьбі за її незалежність. Як адміністратор і комі­сар Вармії Коперник бере діяльну участь у роботі польського сейму. В 1521 році він виступає на ньому з доповіддю про збитки і руйнування, заподіяні рицарями Тевтон­ського ордену; в 1522 — про заходи що­до впорядкування грошового обігу; в 1527 — про карбування монет. До числа його заслуг належить також складання геогра­фічної карти Польщі, Прусії і Вармії.
Водночас Коперник самовіддано трудить­ся на ниві науковій. Він розширює листу­вання з ученими; в листах зачіпаються найрізноманітніші теми. Немає в них лише одного — обговорення богословських пи­тань. Для нього мовби не існує вельми злободенної для його часів проблеми — гострої боротьби католицизму і лютеранст­ва, котра вирувала і в Вармії. Коперник однаково вільно спілкується з людьми і з оточення папи римського, і з табору Лю­тера, не бажаючи помічати їх обопільної релігійної ворожнечі. Такої свободи в ті часи Коперник не мав би, коли б він справ­ді був служителем релігійного культу.
У своїх листах він дедалі настійливіше й повніше подає аргументи проти теорії Птолемея на користь своєї геліоцентричної системи. Слава Коперника як глибокого знавця астрономії досягла Рима. Ось чому, коли Латеранський собор утворив комісію для реформи календаря, її члени вислови­лись за запрошення вармійського каноні­ка до участі в цій комісії. Але Коперник відмовився брати участь у роботі комісії, вважаючи реформу календаря передчасною, оскільки тривалість року на той час не була ще досить добре відома.
Року 1539-го у Фромборк до Коперника приїхав його учень і вірний послідовник— німецький астроном і математик Георг Йо­ахім Ретік. Німецький вчений був профе­сором Віттенберзького університету — ці­єї цитаделі лютеранства, де богослов'я ви­кладав сам Мартін Лютер, а стародавні мо­ви Філіп Меланхтон. Ретік прожив у Коперника два роки, докладно ознайомився з новим ученням, написав короткий ви­клад теорії свого вчителя й опублікував його в 1540 році. Завдяки наполяганням Ретіка Коперник погодився надрукувати свій твір, над котрим, як він сам висло­вився, працював «чотири рази по дев'ять років».
Було вирішено видати рукопис «Про обертання небесних сфер» в друкарні Йо­гана Петрея у м. Нюрнберзі, під особи­стим наглядом Ретіка. Одначе невдовзі йо­го як професора послали до Лейпціга, тому він не зміг довести до кінця друкування цінного рукопису. Нагляд за друкуванням книги Ретік доручив лютеранському свя­щенику-математику Андрію Осіандеру, який до того вже листувався з Коперником.
Осіандер, не спитавшись ні ініціатора видання книги — Ретіка, ні її автора, свавільно поставив власну передмову — «До читача про гіпотези цього твору» і тим самим зробив ведмежу послугу Копер­нику.
Цілком імовірно, що книговидавець Пет­рей, розуміючи небезпечність нового вчен­ня для релігії й остерігаючись пересліду­вання з бону церковних властей, зажадав від Осіандера, щоб той написав до згада­ної книги передмову-маску, яка «пом'як­шила» б, «знешкодила» систему Коперни­ка. Можна припустити, що Осіандер, прой­нятий чуттям поваги до автора, не бажа­ючи ні йому, ні книговидавцеві неприєм­ностей з боку церкви, без лихих намірів написав саме тану передмову, котра, одначе, спотворювала справжні погляди геніального вченого. У своїй передмові Осіандер визначає геліоцентричну систему як «дивовижну гіпотезу», котра нібито не має нічого спільного з дійсністю.
Оскільки ж Осіандер не тільки не під­писався під власною передмовою, але й по­ставив її на початку книги, то аж до сере­дини XIX століття вважалося, що й сам Коперник не був певен в істинності свого відкриття, а вважав його гіпотезою, зруч­ною для різноманітних астрономічних об­числень.
Але в справжній передмові самого Ко­перника нема й тіні сумніву щодо істин­ності геліоцентризму. Більше того: своє вчення він відверто протиставить тради­ційному церковному вченню. Він пише: «Всьому світу відомо, що Лактанцій [5], взагалі відомий письменник, але дуже слабкий математик, говорить зовсім по-ди­тячому про форму Землі й глузує з тих, хто відкрив, що Земля має форму кулі. Отже, людям науки не слід дивуватись, як­що подібні панове осміють і мене: мате­матика пишеться для математиків...
Якщо ж з'являться в майбутньому пу­стопорожні зубоскали, які, хоча й не тям­лять нічого в математиці, дозволять собі все-таки, на основі святого письма, зі сво­єї злої волі ганити моє вчення чи напада­ти на нього, — я аж ніяк не буду цим засмучений, а до їхнього осуду поставлю­ся з презирством».
Особисто ж Коперник не міг нічого змі­нити в своїй книзі, виданій весною 1543 року, бо тоді вже він лежав на смертнім одрі. А коли схвильовані друзі принесли йому щойно надруковану книгу, у тяжко хворого вченого вистачило сил тільки на те, щоб потримати її в руках.
24 травня 1543 року Міколая Копер­ника не стало.
I лише завдяки науковим пошукам польських дослідників у минулому столітті було доведено, хто написав анонімну пе­редмову і як вона опинилась попереду пе­редмови самого автора книги «Про обер­тання небесних сфер».
Втім, підставна передмова виявилась не­спроможною ввести в оману читачів: і дру­зі науки, і її вороги досить скоро зрозуміли справжній смисл учення Коперника.
Подальша боротьба пере­дових учених (Д. Бруно, Л. Ваніні, Г. Галілея, М. В. Ломоносова, Г. С. Сковороди, Ю. Яблонов­ського, Я. Снядецьного та інших) за ви­знання геліоцентричної системи фактично була боротьбою за новий, матеріалістичний в своїй основі, світогляд, за звільнення науки від богослов'я і схоластики.
***
Серед сучасників Коперник прославився над усе як видатний астроном і досвідче­ний лікар. Але поряд з тим він проявив себе як ерудований геодезист, економіст, математик, будівник і громадський діяч; він захоплювався живописом, музикою, мо­вами, літературою. Всі його твори, трак­тати, доповіді, переклади — доробок чисто світського і наукового характеру. Релігія, богослов'я його не цікавили. Він не зали­шив жодного твору на цю тему — хоча б як доктор церковного права.
Як свідчать сучасники, вже в 1510 ро­ці в церковних колах Коперника звали «апостатом», тобто відступником від ре­лігії. Пізніше серед духовенства поширився афоризм: «Коперник — богові суперник». Такої репутації вчений зажив завдяки слухам про його незвичайні астрономічні погляди. Невдоволення церковників викли­кала і дружба Коперника з багатьма дія­чами (як-от Тідеман Гізе, Олександр Скультер), яких переслідували християн­ські ортодокси за «єретичні», «безбожні» думки.
Отже, біографічний матеріал свідчить, що Коперник не був священиком. З церк­вою він був зв'язаний лише як небіж епі­скопа і завдяки посаді каноніка, на котру, як уже відомо, йоги обрано заочно. Слухи про духовний сан Коперника — не що інше, як легенда, «благочестива» вигадка.
Всі документи свідчили, що Міколай Ко­перник був мирянином. В усіх своїх листах, творах, навіть присвячених епіскопові Луці чи папі Павлу III, стоїть підпис «Міколай Коперник», без будь-якої згадки про сан, що на ті часи було б просто-таки немис­лимо. Георг Йоахім Ретік у своїй публіка­ції 1540 року говорить про велич Копер­ника, про його талант, глибоку вченість, неодноразово іменує його «пан учитель» і жодного разу — «священик», «отець» чи «служитель церкви».
Зберігся лист католицького кардинала від 1536 року, адресований Копернику. Духовна особа звертається до вченого так: «Кардинал Миколай Шенберг, єпіскоп Ка­пуї пише Міколаю Копернику привіт». І знову, як бачимо, жоден титул, жодне звання Коперника не зазначається.
Ні на однім з численних портретів, ста­ровинних гравюр, малюнків не можна узд­ріти навіть найменших ознак священства зображеного на них Міколая Коперника. Скрізь його малюють у світському, а не священицькому вбранні; з квітами, цирку­лем чи макетом Сонця і Землі в руках, а не з хрестом; у докторськім береті, а не в священицькім головнім уборі; з пишною шевелюрою, без жодних ознак тонзури. На­віть на батьківщині (в торунській церкві св. Яна) Коперника зображено не як свя­щеника, а як мирянина, покаянного гріш­ника.
Якщо так, то звідки ж пішла поголоска про духовний сан Коперника?
При житті та протягом сімдесяти років після смерті Коперника ніхто не називав його священиком. Дослідники його біогра­фії — професор астрономії Грегоріанського університету Адольф Мюллер (1853— 1939) і сучасний історик, професор нью-йоркського міського коледжу Едвард Роу­зен — довели, що вперше назвав Копер­ника священиком Галілей в 1615 році у своїх двох листах: до П'єро Діні й до ве­ликої герцогині Христини.
Важко зараз з'ясовувати всі мотиви цього вчинку, але можна зробити припу­щення щодо деяких з них. Згадаймо, що саме в 1615 році папа Павло V оголосив учення Коперника «єрессю». Можливо, Га­лілей таким чином намагався відвернути офіційне осудження католицькою церквою геліоцентричної системи та її автора; мож­ливо, він хотів цим підкреслити, що вчен­ня про обертання Землі і відкрив служи­тель божий, і тому його не слід осуджува­ти; можливо, Галілей дбав таким чином про власну безпеку...
В усякому разі, обидва листи з висло­вами: Коперник «не тільки католик, але також представник чорного духовенства і канонік»; «не тільки католик, але свяще­ник і канонік» одразу стали циркулювати в кількох копіях і набули широкого роз­голосу.
Але цей тактичний хід Галілея виявився марним, він не врятував від включення в 1616 році книги Коперника в «Індекс за­боронених книг». Не врятував він у 1633 році від церковного осудження за пропа­ганду геліоцентричної системи й самого Га­лілея. Ці ганебні акти церковників офіцій­но поставили фромборзького каноніка в становище єретика, ворога католицької церкви і самого «всевишнього».
Ватікан не шкодував ні сил, ні засобів, відстоюючи «істину святого письма» проти «зазіхань науки». Під тиском Ватікану ряд європейських університетів заборонив на­віть згадувати ім'я Коперника в курсі аст­рономії. Найбільш ревні проповідники ре­лігійного світогляду ще довго не складали зброї. Так, католицьке духовенство Вар­шави чинило перепони спорудженню па­м'ятника Копернику, а в 1830 році демон­стративно відмовилося взяти участь у це­ремонії його відкриття.
Висловлювання з листів Галілея, що публікувалися в усіх виданнях його творів (починаючи з 1636 року), ніхто не розці­нював серйозно. Але як тільки книгу Ко­перника було «амністовано» й вилучено із списків «Індексу заборонених книг» (це сталося 1835 року), ідеологи католицизму одразу ж ухопилися за давно забуту вер­сію Галілея.
Для утвердження й поширення цієї вер­сії багато зробили польські біографи Ко­перника — Андріан Крижановський і Ян Цинський, які в своїх публікаціях бажані для церкви епізоди з життя національного вченого обгрунтовували, образно кажучи, на піску.
Щоправда, не всі біографи Коперника були згодні з ними. Спираючись на віро­гідні документи, відомі дослідники життя й діяльності Коперника Жан Маскарт і Лео­польд Прове ще в кінці минулого століття рішуче відкидали церковну легенду. Але, на жаль, за гучним хором голосів її при­хильників їх мало хто почув...
Нині на доказ неспроможності церков­ної легенди про духовний сан Міколая Коперника можна наводити не тільки пе­реконливі факти з біографії великого аст­ронома, не тільки вказувати на відсутність документів, які підтверджували б легенду. Прямим свідченням, що Коперник не був священиком, є документ, що його вперше опублікував Гвідо Хорн Артуро в 1951 році. В ньому говориться про те, що після смерті каноніка Андрея, рідного брата Мі­колая Коперника, опікунська рада розпоря­дилася майном покійного і склала про це 30 березня 1519 року відповідний доку­мент. Серед 13 названих поіменно опікунів один іменується священиком, чотири — чиновниками в сані священиків, три — вікаріями, решта — п'ятеро — просто каноніками. Один з тих п'яти каноніків без сану був не хто інший, як Міколай Копер­ник.
Багато зробив для встановлення істини нью-йоркський професор-історик Едвард Роузен. Про те, що Коперник не був свя­щеником, Е. Роузен говорив у своїй допо­віді в 1959 році на IX міжнародному кон­гресі з історії науки в Барселоні. У роз­вінчання церковної версії про «духовний сан» Коперника зробили внесок і інші ав­торитетні дослідники. Нині можна вважати її остаточно похованою.
В лютому 1973 року минає 500 років з дня народження геніального польського астронома, зачинателя сучасного наукового світогляду Міколая Коперника. Торжества на честь великого вченого, який своїм від­криттям «зупинив Сонце і зрушив Землю», провадитимуться не тільки в його вітчизні: це свято світової науки, усього людства.
П. Дарманський

Примітки:

1. К. МАРКС І Ф. ЕНГЕЛЬС. Твори, т. 20. стор. 327.
2. Там же, стор. 329.
3. К. МАРКС і Ф. ЕНГЕЛЬС. Твори, т. 1. стор. 106.
4. Отже, канонік — це не духовний сан, а по­сада. Історія релігії не знає випадку, щоб когось посвятили у священики заочно.
5. Лактанцій (250—300 р.) — християнський богослов, автор ряду богословських трак­татів: вважається «християнским Ціцеро­ном».

Немає коментарів:

Дописати коментар