Як налаштувати доступ до наших книг на "Яндекс-Диску"?
Для цього встановіть додаток "Browsec" на свій браузер.

субота, 14 березня 2015 р.

Стаття "Пам'яти великого революціонера й атеїста" в журналі «Безвірник» № 8-9 1928 року

До сторіччя з дня народження М. Г. Чернишевського

Ім'я Чернишевського повинно бути відомо кожному борцеві за розкріпачення людського духа від марновірства, кожному свідомому громадянинові пролетарської держави. На його статтях та поглядах вчились попередні покоління революціонерів. А вся його біографія є яскравим доказом того, що не можна бути революційним комуністом, яким був Чернишевський, — без того, щоб не розірвати остаточно з усякою релігією і, розповсюджуючи ідеї революційної боротьби, не розповсюджувати одночасно ідей атеїзму.
Микола Гаврилович Чернишевський син священика, народився 12-го липня 1828 р. в місті Саратові. Дитинство й початкове навчання він одержав також в Саратові. Батько його був добре освіченою люди­ною, знав не тільки старі, а навіть нові мови. Він дав добру освіту свойому синові. Чернишевський в гімназії виявив величезні здібності, і тому, коли він потім вступив до Петербурзького університету, на історико-філологічний факультет, представники духовенства говорили його батькові, що він кепсько зробив, що послав сина не в духовну академію, чим "позбавив церкву майбутнього світила".

В Петербурзі, де Чернишевський з 1846 р. перебував під впливом нових соціяльних ідей та західньо-европейських революційних подій, складались суспільні і релігійні погляди Чернишевського. В політичних переконаннях він був комуністом, правда, ще з деякою примішкою утопізму, бо був під великим впливом ідей французьких соціялістів-утопістів, зокрема Шарля Фур'є, хоча його поглядів на релігію і не підтримував. З гуртком петрашевців, що був фур'єристським, Черни­шевський мав дуже тісні зв’язки, і тільки випадково не попав він в той час у фуртецю, коли царський уряд розправлявся з цим гуртком.
По закінченні університету Чернишевський повернувся до Сара­това, де дістав посаду вчителя гімназії. Ці роки він був у тісних сто­сунках з істориком Костомаровим, що був там на засланні за участь в Київському "Кирило-Методіївському Братстві" та з поляками за­сланцями за революційно-національну боротьбу в Польщі.
В 1853 р. Чернишевський в Петербурзі працював за вчителя ро­сійської мови в кадетському корпусі, але через свої переконання не міг пропрацювати там навіть одного року. В 1855 р. Чернишевський витримав іспити на вчену ступінь магістра, написав дисертацію лід назвою "Естетичні відношення мистецтва до дійсности" — твір надзви­чайно талановитий. Але представники царсько-попівського ладу зна­йшли в ньому "кощунственные положения", і Міністерство Народньої Освіти не дало Чернишевському звання магістра.
З 1854 р. Чернишевський стає на чолі самого передового журналу того часу "Современник". В цьому журналі він працював аж до свого арешту. Його публіцистичні статті в "Современнике", за цензурних умов того часу, були скеровані на пропаганду звільнення селянства від крепацтва на найширшій основі, а також на розповсюдження відомою "езопівською" мовою своїх ідей про "общинне" господарство та вільно­думство (атеїзм). В ті часи „Современник" мав великий вплив серед тодішнього передового суспільства, зокрема серед революційної молоди, яка набувала революційних ідей під впливом Чернишевського.
Незадоволення "звільненням" селянства від крепацтва, яке було ще більшим закрепаченням його на новому економічному ґрунті, та загальне незадоволення всім політичним ладом того часу веде до зросту революційности (як відомо, після звільнення селянства відбулося більше 2000 селянських повстань, "бунтів"). Чернишевський був в перших лавах революційного руху того часу. Царський уряд накинувся на Черни­шевського: в травні 1862 р. заборонено журнал "Современник", а 12 червня того ж року арештовують самого Чернишевського і садять у відому Петропавлівську фортецю, де він пробув два роки. Хоча проти Черни­шевського не було ніяких обвинувачень, не було доказано, що він на­писав відозву "до панського селянства", однак царський уряд, боячись впливу Чернишевського, присуджує його на 14 років каторжних робіт; потім цю каторгу скорочено до 7 років.
Каторгу відбував Чернишевський в Кадаї, на кордоні Монголії, та в Олександровському заводі Нерчинської округи. Але коли закінчився термін каторги, Чернишевського не відпустили на волю, а завезли в місто Вілюйськ, що знаходиться 500 верст за Якутськом і де найсу­воріший клімат на увесь Якутський край. Умови життя Чернишевського в Вілюйську були на багато гірші, ніж на каторзі. Йому було заборо­нено писати, але якби він щось і написав — все рівно звідтіль воно не могло нікуди попасти, інакше як через руки жандарів, які ввесь час були приставлені до нього. І тільки в 1883 р. Чернишевському дозво­лили оселитись в Астрахані під "негласним надзором поліції". Але 20 років каторги остаточно надірвали сили цього могутнього револю­ціонера, і 17 жовтня 1889 р. Чернишевський вмер від крововиливання в мозок, що було наслідком низки хороб, набутих ним за довгі роки муки на каторзі та на засланні.

Розвиток революційних та атеїстичних поглядів Чернишевського

В свойому щоденникові за 1848 — 1853 р.р., надрукованому лише 1927 р., Чернишевський відмічає свій процес переходу до атеїзму. Без сумніву треба приписати велику вагу для зміцнення атеїстичних і взагалі революційних поглядів Чернишевського не тільки його ознайо­мленню з відповідною західньо-европейською літературою. Він уважно студіював французьких матеріялістів-атеїстів XVIII ст., зокрема Голь­баха, Ла-Метрі та Гельвеція — тих самих, що їх атеїстичні памфлети Ленін пропонував видати російською мовою, як матеріал для анти­релігійної пропаганди. Але на Чернишевського великий вплив мали також ті події, які відбувалися в той час в Західній Европі, а саме: революція 1848 р. у Франції та Німеччині, Угорська революція, при­душена російським царським військом. Чернишевський, як це видно із його щоденника, від щирого серця бажав поразки російських військ в Угорщині і страшенно був незадоволений, коли почув про розгром російським військом угорської революції.
За революційними подіями того часу Чернишевський стежив з великою увагою, для чого користувався з Петербурзьких кавярень, що їх власники, чужоземці, одержували закордонні газети. Туди Чер­нишевський часто заносив свої останні копійки, щоб тільки перечитати свіжі чужоземні газети та журнали і дістати відомості про революційні події. В цей самий час починає він звільнятися від релігійного дурману. Уже 1-го вересня 1848 р. Чернишевський робить таку замітку в сво­йому щоденникові: "В університеті був, щоб узнати розклад, а не для того, щоб бути на молебні", а далі: "і мені здалося, що я терорист і послідовник червоної республіки" (Чернишевський—"Литературное наследие", т. І, ст. 261).
Молодий Чернишевський, якому важко було порвати із старими релігійними традиціями, між іншим, пильно контролює зміну своїх переконань. 17 вересня того ж року пише: "Я перехристився, здається так, скоріше з "авось, це так і слід перехриститься", ніж з непохитного переконання".
Під впливом читання „Сутности християнства" Фойєрбаха Черни­шевський вже робить глибшу аналізу релігійности, де, між іншим, за­значає: "Ці переконання в особистості бога, божественності христового пришестя, та ще окремого, а не просто природного, все це дуже хитке в голові". Але вже через півроку Чернишевський починає вести антирелігійну і революційну пропаганду серед своїх знайомих, оперу­ючи такими аргументами: "Та чи ж багато успіхів принесло вчення цієї істоти, яка проповідувала моральність і любов ? От уже 18 віків, а це вчення й не думали ще запроваджувати в життя" (там же, стор. 426). І в протилежність християнству студент Чернишевський ви­суває твердження: "не треба проповідувати моральність і любов, доки люди не вільні від матеріяльних нужд", "доки їм не дано засобів звіль­нитись від пороків, темряви, злочинів і егоїзму". Тут уже ми бачимо протиставлення яскравих та бойових революційних гасел туманному і містичному християнству з його сумнівною моральністю й любов'ю. І далі зазначає 11-го липня 1849 р., роблячи підсумки своїм релігій­ним та політичним поглядам, що він зовсім не переконаний в існу­ванні бога, а приймає його, "як пантеїсти, як Геґель, або краще, як Фойєрбах".
Але тут не можна не навести і його політичних переконань: "Якби мені тепер влада в руки, зараз проголосив би звільнення селян, розпустив більш половини війська, якщо не зараз, то дуже скоро обмежив би владу адміністративну і взагалі урядову, особливо дрібних (цеб-то провінціяльних і повітових), як змога більш освіти, вчення, шкіл. Навряд чи не постарався б дати політичні права жінкам. Прак­тика — приятель угрів,— бажаю поразки там руських і для цього гото­вий би був пожертвувати самим собою".
Такі переконання 20-тилітнього Чернишевського. Треба тільки додати, що революційність цих переконань з роками тільки збільши­лась. Навіть перед своїм весіллям в 1853 р. Чернишевський запитував у своєї нареченої, чи вірить вона в бога, а коли вона відповіла - "майже не вірю", не задовольнився тим, а вимагав, щоб вона йому висловила це певно, і заспокоївся лише тоді, коли дістав відповідь про те, що вона зовсім не вірить в бога, зовсім не релігійна.
1850 р. Чернишевський веде революційну й атеїстичну пропаганду в Петербурзі серед своїх знайомих, а також перевізників на Неві, селян, з якими йому доводилося зустрічатись. Ту ж пропаганду веде він в дорозі з Петербурга в Саратов. Чернишевський веде розмову в тому напрямку, щоб повернути своїх знайомих "в віру Жорж Занда і Гайне" ("ми дамо тобі рай на землі" — слова з відомого атеїстичного вірша Генріха Гайне, написаного в Парижі під впливом знайомства з Карлом Марксом та Фоєрбахом — В. М.). "Я не хочу вірити, що був бог, коли ми бачимо, що такі нещасні найкращі люди між нами".
Чернишевський цілком заперечує існування "провідєнія", бо чому воно насилало б такі нещастя на кращих із нас. Йому відповідають, до це для того, щоб люди, не маючи власних радощів, жили радощами інших. "Добре, відповів я, кепське діло бути ситим з того, що бачиш, як їдять інші". (Там же ст. 585). "Скептицизм в справі релігії роз­винувся в мене до того, що я майже рішуче від душі відданий вченню Фоєрбаха"— пише Чернишевський в свойому щоденнику, а нижче в унісон з цим додає: "Мінаєв розказував про жорстокість і грубість царя і говорив, як було б гарно, якби знайшовся такий смільчак, що одва­жився б пожертвувати своїм життям, щоб прикінчити його. Під кінець читали Іскандера" (псевдонім Герцена).
Що далі, то зміцняються і стають стійкішими погляди Чернишев­ського. В кінці березня 1851 р. в Симбірську, по дорозі із Петербургу в Саратов, він пише про свою діяльність: "дорогою все міркували між собою про комунізм, боротьбу в Західній Европі, революції, релігії (я в дусі Штрауса і Фоєрбаха)". В місті Владимирі Чернишевський зайшов до свого родича, "посидів з ним півтори години і обсипав хулами бога й провідіння, заперечуючи потойбічне життя. Він захища­вся від мене звичайними богословськими словами". (Там же стор. 541).
Такою була ця людина, що її царський уряд живою заховав на десятки років в далеку сибірську каторгу і там пильно доглядав, бою­чись навіть імени цієї невеличкої на взір, дуже короткозорої і хилої людини. На протязі декількох десятків років було заборонено навіть згадувати ім'я Чернишевського в літературних творах. Та не зважаючи на це, Чернишевський був найпопулярнішою людиною, а на його творах, статтях в журналі "Современник" вчились нові покоління революціонерів.

Чернишевський і Толстой

Чернишевський народився в один рік з Л. Толстим. Але цих два ім'я не можна брати ні до якого порівняння. Толстой був представником старої феодально-аристократичної класи і таким залишився, не зва­жаючи на всі "опрощення", до яких він прагнув. Толстой бачить усе краще в минулому, а до сучасної техніки, науки, класової боротьби він ставився вороже і негативно.
Зовсім інше у Чернишевського: все життя він бачив у май­бутньому. Поліпшити суспільне життя, на його думку, можливо лише через революцію, через "всенародний бунт", як не раз зазначає Чернишевський в свойому щоденнику. В протилежність Толстому, що в за­переченні науки доходив до обскурантизму (ворожости до освіти, знання), Чернишевський писав про себе з далекого Вілюйського заслання: "Я вчений, я один з тих вчених, яких звуть мислителями. Я один із тих мислителів, які додержуються наукового погляду" (Чернышевский в Сибири, т. II, стор. 73).
Чернишевський гостро критикував теоретичну безпринципність толстовства, яку він бачив ще у толстовському педагогічному журналі "Ясная Поляна", де Л. Толстой уже тоді, в кінці 50 і на початку 60-х р.р., намагався розповсюджувати свою "філософію", що негативно ставилася не тільки до всякої науки, а навіть висловлювала сумнів що до користи народньої освіти. Чернишевський наводить погляд Л. Толстого на до­конечність навіть силою вбивати в голову дітям релігійне вчення. Толстой писав: "Народ постоянно противодействует тем усилиям, кото­рые употребляет для его образования правительство или общество и образование, имеющее своею основою религию, т.-е. божественное откровение, в истине и законности которого никто не может сомне­ваться, неоспоримо должно быть прививаемо народу, насилие в этом случае законно". Чернишевський на це відповідає: "надо быть слишком легковерным, чтобы утверждать это".
Характерно, що ще в ті часи приходилось Чернишевському ви­ступати на захист недільних шкіл та їх викладачів від нападок Л. Тол­стого. Чернишевський писав: "Якщо ви здіймаєте на них руку, від вас повинні відвернутися всі порядні люди". Чернишевський не зупи­нився перед тим, щоб висловити таку думку, хоч і обумовлену певним чином: "редакція „Ясной Поляны" просякнута духом мракобісництва" і далі зазначав, що толстовцям "потрібно стати на рівень з наукою" і набути певних твердих переконань, яких, на думку Чернишевського, бракувало Толстому.
Отже, ще всередині минулого сторіччя визначилось два антиподи, з яких один, не зважаючи на найтяжчі муки каторги, заслання і повну ізоляцію від культурного світу, до кінця своїх днів заховавши собі революційний запал, ненависть до темряви і бойовий атеїзм, а другий весь свій талант скористував на пропаганду "християнського непроти­вленства", рабської покори перед "сильними світу" і заперечення про­гресу людства та класової боротьби.

Чернишевський і марксизм

Великий борець проти всякого невільництва, комуніст домарксів­ської доби, Чернишевський всі свої інтереси, все своє життя підпоряд­кував своїм революційно-комуністичним переконанням. Тепер, після Жовтневої революції, коли відкрито всі старі каземати і всі потайні поліційні архіви, ми дістали змогу ще більше переконатись у тому, що Чернишевський мав цільний, закінчений атеїстичний і революцій­ний світогляд.
Чернишевський розвивається на тих же джерелах, що й Маркс (перший називав Чернишевського великим російським літератором і вче­ним і завжди дуже шанував його). А саме: і для першого і для дру­гого джерелами їх розвитку були: англійська політична економія, німецька класична філософія, французька революція й утопічний соці­алізм. І той і другий формували свій світогляд на творах Людвіга Фоєрбаха, що дав критику сути релігії й християнства. Але Маркс розвивався в західньо-європейському оточенні, де були зовсім інші стосунки, ніж у старій крепацькій Росії, де до того ж сидів на престолі Микола Палкін, "цар-вішальник". Тому Маркс пішов далі за своїх попередників. А Чернишевський так і не пішов далі фоєрбахіянського гуманізму і поглядів домарксівських вчених і філософів.
Проте Чернишевський мав величезний вплив на розвиток револю­ційних ідей у Росії. Досить згадати, що Плеханов не раз зазначав, що до революційної діяльности він прийшов через ознайомлення з творами Чернишевського. Розглядові ідей Чернишевського Плеханов присвятив декілька своїх робіт. В. І. Ленін також дуже високо цінив погляди Чернишевського і його роман "Что делать", по якому в свій час вчи­лись "розумного, доброго, вічного". І досі багато думок цього веле­тенського мислителя дивують своєю глибиною, революційністю, перед­баченням соціяльної революції й пролетарської диктатури, але розгля­дати ці думки не входить у наше завдання. Та й висловленого тут вистачить для того, щоб уявити собі все значіння Чернишевського в розвитку революційних і атеїстичних думок у старій Росії. На жаль, досі ще не надруковано всіх творів Чернишевського. Багато де чого з того, що вже знайдено, ще не встигли надрукувати, а багато його літературних робіт, мабуть, ще й досі не знайдено. Особливо тих, що він писав у в'язниці, на каторзі та на засланні. Більшість цих писань попало раніш у руки поліції.
Тому перед нами стоятиме й надалі завдання збирати і вивчати все, що стосується діяльности цього великого революціонера - мученика. Ко­муністична партія вважає себе за спадкоємця всіх революційних тради­цій минулих поколінь. А в царині боротьби з релігійним дурманом ми також є спадкоємцями Чернишевського, який боротьбу за комунізм ототожнював з боротьбою проти релігії.

В. МЕДЗИНСЬКИЙ

Немає коментарів:

Дописати коментар