Стаття "Релігія" з книги "Кишеньковий словник атеїста" (1978)

Релігія — одна з форм суспільної свідомості, в якій дійсність відбивається у фантастичних, ілюзорних об­разах, уявленнях, поняттях. За своєю суттю всяка релігія є фантастичним відображенням «у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в їх повсяк­денному житті, — відображенням, в якому земні сили набирають форми неземних» (К. Маркс і Ф. Енгельс, т. 20, с. 309).

Тим самим релігія перекручує реальні відно­шення в природі і суспільстві, наділяє їх вигаданими якостями та властивостями, дезорієнтує людину в її прагненні до пізнання і перетворення світу. Будучи відображенням повної залежності людей від соціальних умов їх існування, релігія закріплює, увічнює і виправдує цю залежність. Саме тому К. Маркс називав релігію опіумом народу, ілюзорним щастям, неправдивим світоглядом неправдивого світу (див. т. І, с. 385, 384). Основною ознакою релігії є віра в надприродне: у бога, у потойбічний світ, у загробну відплату, у безсмертя душі, у воскре­сіння з мертвих і т. ін. Віра в надприродне зводиться не тільки до визнання реальності ілюзорного світу, але й його визначальної ролі в сучасному і майбутньому людини. Тим самим у релігійної свідомості світ роздвоює­ться на духовний і матеріальний, природний і надпри­родний, дійсний і вигаданий. Земне буття людини, як тимчасове і минуще, оголошується лише підготовкою до вічного життя в іншому світі. Крім віри в бога, релігія включає в себе сукупність релігійних дій, обрядів, релігійних культів. Призначення культу, який вважається най­важливішим засобом спілкування людини з богом, зво­диться до пропаганди за допомогою театралізованих засобів релігійних уявлень, закріплення релігійної віри шляхом впливу на розум, почуття та емоції людини. Як пра­вило, релігійний комплекс включає також релігійні установи (церкви, молитовні будинки, мечеті, дацани), в яких відбуваються богослужіння і є штат духовенства, що виконує богослужебні функції.

Виникнення релігії було зв'язане з низьким рівнем роз­витку суспільного виробництва, що зумовив безсилля і страх людини перед стихійними силами природи, суть яких вона не могла пояснити. В експлуататорському суспільстві до залежності від природи додавався класо­вий гніт, безпорадність трудящих перед загальною нуждою, відчаєм, закабаленням. В. І. Ленін вказував, що «безсилля експлуатованих класів у боротьбі з екс­плуататорами так само неминуче породжує віру в кра­ще загробне життя, як безсилля дикуна в боротьбі з природою породжує віру в богів, чортів, у чудеса і т. п.» (т. 12, с. 132). Соціальною природою релігії визна­чається і її класова суть. У класовому антагоністично­му суспільстві релігія захищає експлуататорські порядки, благословляє класову нерівність, відстоює принципи приватної власності. Експлуататори завжди викори­стовували релігію для своїх політичних цілей як ідейну зброю свого класового панування. Релігія — минуща форма суспільної свідомості. Вона виникла на ранніх етапах розвитку людства і повністю відімре в розвинутому ко­муністичному суспільстві. Але подолання її не може відбутися автоматично. Для цього необхідне повне зни­щення соціального коріння, яке її живить, утверджен­ня науково-матеріалістичного світогляду, здійснення програмних вимог по комуністичному вихованню мас, посилення атеїстичної пропаганди. Тепер усі без ви­нятку релігії переживають глибоку кризу. Повсюдне падін­ня впливу релігії дістає відображення у зростанні релігійного індиферентизму, розриві багатьох віруючих з релігією і церк­вою. Ознаками наростаючої кризи є наявність великої кількості різних богословських течій, які пропонують ті чи інші рецепти для врятування її підупалого авто­ритету, підвищення престижу та узгодження релігійних архаїзмів з новими умовами життя і свідомості людей. Про це свідчать і гострі богословські дискусії з приво­ду витлумачення традиційних релігійних уявлень про межі й можливості їх оновлення. Особливо сильно підірвані позиції релігії в країнах соціалізму, де вона існує як пере­житок минулого.