Докази буття бога — богословські та ідеалістичні
аргументи, за допомогою яких намагаються обгрунтувати існування бога.
Онтологічний доказ, висунутий Августином і Ансельмом, пізніше підтриманий в
дещо зміненій формі Декартом і Лейбніцом, намагається вивести
об'єктивно-реальне існування бога з поняття про бога як сукупності всіх
досконалостей, у число яких повинно входити й існування. Космологічний доказ історичними
коренями сягає до Арістотеля і Ф. Аквінського, які вважали, що всякий рух має
зовнішню причину і, отже, поза світом повинен існувати першодвигун, завдяки
якому світ приводиться в рух. Доказ від першопричини, будучи лише модифікацією
аргументу від першодвигуна, виходить з того, що ланцюг причин, які зв'язують
явища природи, не може йти в нескінченність і тому існує першопричина, сама
нічим не детермінована, яка і є богом. Лейбніц намагався удосконалити аргумент
від першопричини, твердячи, що всяка одинична річ у світі випадкова, вона може
існувати, але може й не існувати. А оскільки все в світі повинно мати, за
Лейбніцом, достатню підставу, тому й Всесвіт має таку підставу поза його
межами. Цією підставою, істотою, абсолютно необхідною, і є бог. Лейбніц лише в
неістотних деталях видозмінює аргумент, висунутий Ф. Аквінським у «Сумі проти
язичників».
Діалектико-матеріалістична концепція розвитку розкрила
повну неспроможність спроб шукати джерело руху, розвитку матерії десь поза
матерією і знаходити його
в богові чи суб'єкті. Причиною руху як у природі, так і в суспільстві є єдність
і боротьба протилежностей. Справжньою ж «кінцевою причиною», як це показав Ф.
Енгельс, є загальна універсальна взаємодія, моментами якої виступають причина
і наслідок.
Телеологічний доказ спекулює на існуючій доцільності
в природі, що пояснюється нібито лише надприродними причинами. Починаючи з
Дарвіна, біологія рішуче відкинула телеологічний погляд на рослинний і
тваринний світ, розкривши природні причини, під впливом яких він живе і
розвивається. Наука твердить, що доцільність у живій природі є наслідком
боротьби за існування, а види рослин і тварин не перебувають у незмінному
етапі: вони постійно еволюціонують.
Виходячи
з абстрактних, ідеалістичних уявлень про добро і справедливість, Кант висунув
т. зв. моральний доказ, в якому бог виступає як засновник і глава морального
світопорядку. Історичний матеріалізм твердить, що норми моралі мають
конкретно-історичний характер. Вони виростають як своєрідне відображення
суспільного буття людей у принципах, які визначають обов'язки людини щодо інших
людей і суспільства. Мораль має земне, а не божественне походження.
Багато
богословів висувають волюнтаристський доказ: хоч людина здатна пізнавати світ,
вона не всемогутня. Отже, існує щось абсолютно всемогутнє, тобто бог. Наука ж
виходить з того, що хоч кожне дане покоління людей обмежене в своїй могутності
над силами природи, але в принципі не існує ніякої межі зростання цієї
могутності. Суперечність розв'язується в процесі безмежного пізнання людиною
законів об'єктивного світу і використання їх у практичній діяльності.
Історичний доказ намагається переконати в існуванні бога шляхом посилання на
те, що всі народи мають уявлення про бога.
Емоційно-психологічний
доказ виходить з наявності релігійних почуттів і настроїв у віруючих людей.
Переживання присутності бога, твердять теологи, нібито доводять його існування
і тому виключаюсь будь-яке логічне обгрунтування. Насправді такі посилання
говорять лише про наявність у віруючих релігійних переживань, а зовсім не про
реальне існування їх об'єкта.
Усі
вказані докази містять внутрішні суперечності і не можуть бути аргументами для
визнання істинності висновку. Тому кінець кінцем релігія незмінно посилається
на одкровення
як
джерело пізнання бога.
Немає коментарів:
Дописати коментар