четвер, 21 листопада 2013 р.

Стаття "А бог мовчав..." в журналі «Людина і світ» № 11 1969 року


Автор цієї статті довгий час був «свідком Єгови». Людина ще молода, він, звичайно, не міг стояти осторонь плину життя. Важко сказати зараз, коли у С. Порощука виникли перші сумніви. Та вони примусили віруючого замислитися над приписами бруклінських керівників. Почалися пошуки істини. Болісно й важко було змінювати свої погляди, дивитися на світ інакше, ніж досі. Але С. Порощук таки, став на цей шлях. Своїми роздумами над віровченням єговізму він і ділиться.


Біблія. На її підвалинах, крім хри­стиянства, іудаїзму, побудовано чи­мало сектантських течій. Усі вони, зрозуміло, претендують на богови­знання й кожна окремо — на єдино правильне витлумачення святого письма. Не є винятком і так звана теократична організація «свідків Єгови», за сторіччя її існування очо­лювана трьома президентами. Спо­чатку Руссель, потім — Рутерфорд, а нині — Кнорр. Тією чи ін­шою мірою змінювали вони своє ві­ровчення, давали вказівки, врахову­ючи конкретні обставини.
Один з головних приписів єговіз­му — той, що біблія, мовляв, непо­грішима, бо автором її є нібито сам Єгова. Припустимо, що так воно і є. В біблії сказано: «Коли ж хто відні­ме від словес книги пророцтва сього, відніме бог частину його з книги життя». Отже, нічого не додавати, нічого не віднімати! Інак­ше господь позбавить зухвальців життя.
А чи виконують цю заповідь ке­рівники всесвітнього центру «свідків Єгови», котрі, за їхніми словами «помазані духом божим і є остан­ком тіла Христової церкви»?
Щоб надати більшої вартості єго­візмові й показати, що він не має нічого спільного з будь-яким іншим віровченням, Руссель оголосив ана­фему самому слову «релігія».
Релігія — це, мовляв, витвір дия­вола, це фальшиве поклоніння, що не має ніякого відношення до прав­дивого вшанування бога. Рутерфорд був такої ж думки. Проте Кнорр поставив це поняття догори ногами: «Релігія правдива має вічну цінність, вона започаткована богом в Едемі». Таким чином, пояснення Русселя пі­шло шкереберть. «Керований духом божим» Кнорр спростував «керова­ного духом божим» Русселя та його пояснення.
Особливо багато клопоту завдала бруклінському центру 13-та глава Послання до римлян. Руссель пояс­нював, що згадана в ній вища вла­да — це видимі політичні керівники світу. Таке загальноприйняте релі­гійне витлумачення. Але після Вели­кої Жовтневої соціалістичної рево­люції керівникам єговізму це ви­словлювання стало, як то кажуть, поперек горла. Однак Рутерфорд знайшов вихід і пояснив: 13-а глава Послання до римлян стосується не земної вищої влади, а небесної, тоб­то бога Єгови, Ісуса Христа й тео­кратичних авторитетів з Брукліна.
Все це було сказано, записано і нібито ніяких сумнівів ні в кого із «свідків Єгови» не викликало. Та ось до храму божого прийшло «нове світло». На цей раз носієм його був Кнорр, який фактично підтвердив пояснення Русселя, спростувавши тим самим рутерфордівські писан­ня.
Отже, згідно з влучним вислов­люванням Екклезіаста, «пес повер­нувся до своєї блювотини», — те, що раніше паплюжилось, як сата­нинське віровизнання, взяло верх. Постає питання: як може чесний віруючий сприймати повчання Рус­селя, Рутерфорда і Кнорра? Адже вони один одному суперечать. Не­мало я замислювався над усім цим, доки дійшов правильного висновку.
Згадаймо хоча б, як бруклінські керівники пояснюють догмат вос­кресення?
Содом і Гомора, на думку Руссе­ля, знищені навіки, зате праведники не тільки будуть воскресати після армагедону, а й навіть тепер, аби відібрати всю політичну владу в сві­ті, об'єднати «велику громаду» і маршем провести її через вибухи армагедону в боже царство.
Що ж каже на цю саму тему Кнорр? Пророки, твердить він, не воскреснуть, бо це символ: їхня ді­яльність втілена в проповідницькій роботі. А жителі Содома і Гомори воскреснуть, тому що це засвідчив Ісус.
Запитати б їх: хіба Руссель не знав приписуваного Ісусу біблій­ного вислову про те, що «легше бу­де землі Содомській і Гоморській судного дня, ніж городові тому»? Припустимо, що не знав. Чому ж у такому разі відкрилося йому і вос­кресення пророків і невоскресення Содома й Гомори?
Безліч таких питань поставало сво­го часу передо мною, але я не на­важувався сумніватися.
Так справді можна збити з панте­лику людину, яка боїться думати, боїться грому з неба в армагедоні й вірить, що «організація божа» за­веде її в царство, де вона житиме, ніколи не вмираючи. А куди ж тоді подіти золоте правило: «всього до­сліджуйте, а доброго держіться»? І чому бог дозволяє своєму вірно­му бруклінському слузі підносити таку сумнівну духовну поживу?
До речі, існує й такий біблійний вислів: «Якою мірою міряєте, та­кою і вам відміряно буде». Засто­суймо його до керівників теокра­тичної організації. Адже вони не раз і не два на одних і тих же стру­нах вигравали прямо протилежні мелодії. Чи простить їм всевишній таке діло?
Звернімося хоча б до «пророц­тва» про кінець світу. В єговістській літературі «страшний суд» призна­чався на 1914, 1925, 1958 і нарешті на 1961 рік. Це крайні строки, коли Єгова мав нібито вилити свій гнів на народи. Нарешті, в котрий уже раз, офіційно оголошено ще одну дату: кінець світу настане «за 6000 років від Адама». Відтоді немовби поч­неться царство Христа на землі. Втім, ясно, що й це «пророцтво» не справдиться.
Неважко тоді було мені зробити висновок: на бруклінській кухні спе­ціалізуються хитрі ділки, котрі мо­жуть заплутати легковірних, мораль­но слабких людей. Вони, зрозуміло, не бояться «додати і відняти»: оче­видно, для них господь не такий уже й страшний, як вони самі малюють його рядовим віруючим, котрі не насмілюються навіть замислитись над деякими питаннями й не ризи­кують сумніватися.
В ім'я бога горіли вогні інквізиції, а всевишній мовчав. Сьогодні брук­лінські верховоди збивають з пантелику людей — він також мовчить. Його іменем благословляють убивць у В'єтнамі.
А як же бог? Безліч хитромудрих проблем ставить перед організацій­ним центром «свідків Єгови» наш час. Я пробував розібратися в усьо­му цьому. Візьмімо хоча б таке: Чи може віруючий відвідувати стадіо­ни, спортивні майданчики? Якби хтось з єговістів таке зробив за ча­сів Русселя чи Рутерфорда, йому б відразу ж оголосили анафему.
Та ці часи минулися. Віруючі ста­ли більш критично мислити. Тому Кнорр і каже, що тепер питання так ставити не варто. Головне, мовляв, з якою метою пішли «брат» чи «се­стра».
Уявімо собі таке. Болільники сте­жать за ходом гри. На стадіоні свист і крик. Чи можна за таких обставин проповідувати «слово боже»? І чи стане хтось слухати?
Ясна річ, ні. Та сам дозвіл відві­дувати масові видовища говорить про те, що це, мовляв, не гріх. Ці вказівки не божі, а людські, і різні президенти по-різному на такі речі дивляться. «Що зв'яжете на землі, буде зв'язано на небі». Ці слова є нагадуванням: все, що зроблять ві­руючі на землі, мовляв, буде під­тримано на небі. Отже, виходить, не бог вирішує справи, а люди.
Так я пересвідчився, що саме жит­тя, наука завдають удару за ударом по релігійних догматах, по сліпій вірі «в обранців божих», по «непо­грішимості» організації «свідків Єгови».
Свого часу люди могли ще пові­рити, коли читали отаке: «І взяв бич­ка, що вони зробили, та й спалив його на вогні й розтовк його на по­рох, та й висипав у воду, та й дав пити синам ізраїлевим». Ото бай­ка. При звичайному вогні згоріло золото, потім його розтовкли на порох, висипали у воду й дали цю суміш випити людям. А проте не лише у «Вартовій башті» Бруклін за­кликає будувати свою віру на золо­ті, сріблі, камені, бо ці матеріали не бояться вогню, вітру, зливи. Що ж, віддамо їм належне: технологію металів вони знають краще, ніж Мойсей. Золото як тривкий метал в них стоїть на першому місці. Або візьмімо біблійну притчу про те, як вихваляла цариця савська Соломо­на: «Блаженні люди твої, блаженні слуги твої, що перед тобою слуха­ють мудрість твою...» І коли Соло­мона заступив нібито син його Ро­боам, то прийшли до нього люди та й кажуть: «Панотець твій наложив на нас важке ярмо, але ти полегши важку роботу батька твого... і ми будем служити тобі». На це Робоам відповів: «Панотець мій наложив на вас важке ярмо, а я його збільшу, панотець мій карав вас бичами, а я битиму вас скорпіонами».
Сімсот жінок і триста наложниць, сказано в біблії, вдовольняли прим­хи Соломона. Оце мораль!..
Де ж хвалена мудрість? Де ж не­заперечний авторитет? Немає його і не буде. Є тільки спритні люди, що отруюють розум, демонстративно розмахуючи біблією.
Чимало віруючих задумуються над усім цим. Поривають з релігією і «свідки Єгови». Ніяке підновлення не зробить із старого нове. Всі, хто здатний мислити, рано чи пізно це зрозуміють.
Життя, що нас оточує, складне. Але розуміти його треба таким, яким воно є. Дивитись на все твере­зо не завжди буває легко, та це важливо й необхідно для людей мислячих.

С. ПОРОЩУК

Немає коментарів:

Дописати коментар