Як налаштувати доступ до наших книг на "Яндекс-Диску"?
Для цього встановіть додаток "Browsec" на свій браузер.

субота, 21 вересня 2013 р.

Стаття "Атеїсти з юних літ" в журналі «Народное образование» № 5 1959 року


      Умови, в яких проходила наша робота по формуванню атеїстичних поглядів і переконань в учнів, змушували нас бути особливо пильними. Поряд зі школою розташо­вана активно діюча церква. Колись у минулому вона мала великий вплив на навколишнє населення. Крім того, в селі здавна існує секта християнських євангелістів-бап­тистів, що має свій молитовний будинок. Баптисти теж посилено намагаються «уловлювати душі». Тому не дивно, що релігійні пережитки в багатьох сім'ях учнів були стійкими. Зрозуміло, що церковники й усякого роду інші «божі люди» вишукують всілякі шляхи й засоби для релігійного впливу на дітей і молодь.
       В атеїстичній роботі ми виходили з принципу: анти­релігійну мораль треба виховувати не окремими розріз­неними заходами, а всім ходом навчально-виховного про­цесу. Причому ця робота повинна мати не оборонний, а на­ступальний характер.
Роки наполегливої праці в цьому напрямку дали свої результати: кожний наш учень середніх і старших кла­сів, а також ті, що закінчили школу, е активними борцями за утвердження науково-матеріалістичного світогляду і комуністичної моралі. Тепер відвідують церкву тільки старі; секта, яка раніше вважалася найсильнішим осе­редком євангелізму, за останні 8 років не залучи­ла в своє середовище жодного нового «брата», в той час як з її складу багато вийшло, порвавши релігійні пута.
Далекоглядні церковники тепер не тільки не пропові­дують, а, навпаки, хотять приховати від віруючих явно безглузді казки про походження життя на Землі, про непорочне зачаття Ісуса Христа, про первородний гріх та ін. Відстоювати ці безглузді вигадки, висовувати їх на перше місце означало б виставляти релігію в невигід­ному світлі. У своїх проповідях і бесідах з віруючими окремі священики прямо засуджують забобони і мрако­бісся, благословляють використання науки і культури, не відвертають віруючих від участі в певних формах су­спільного життя та ін. Словом, вони намагаються присто­суватися до нових умов, маскуються. Більше того, вони намагаються навіть переконати, що нібито мораль релі­гійна анітрохи в принципі не розходиться з мораллю комуністичною. Цією небезпечною приманкою вони ко­ристуються насамперед для впливу на свідомість учнів­ської молоді. У лицемірних, брехливих твердженнях про відсутність суперечності між релігійною і комуністич­ною мораллю заховується далекосяжна мета: поступово витравити із свідомості дітей і юнаків комуністичні пе­реконання й утвердити «божественний ідеал». Усе це, безумовно, вимагає від нас дуже великої вдумливості і передбачливості в роботі з учнями й дорослим насе­ленням. Відомо, що, де немає активного й продуманого впливу на учнів у дусі комунізму, там завжди відкри­ваються лазівки для ворожої ідеології.
Ми не чекали, коли релігійна пропаганда пустить па­ростки в середовищі учнів, а вживали всіх заходів, щоб запобігти її появі. З цією метою вели відповідну куль­турно-освітню роботу і з батьками школярів.
Щоб краще знати, звідки і як проникає небезпека, ми вивчили методи релігійних проповідників і всі ті канали, якими ішов їх вплив. Церковники різних мастей шукають і «обробляють» насамперед людей, які мають якусь сла­бість у поглядах на життя, в настрої людей, які пережи­вають нещастя або відкололися чомусь від колективу.
Якщо в людини комуністичний ідеал не визначає сенсу її життя, якщо ця людина неясно уявляє собі шляхи боротьби за майбутнє, — церковники беруть її «на при­мітку» і застосовують до неї засоби «індивідуального під­ходу». І коли воля людини пасивна, а навколишній ко­лектив не проявляє особливого бажання підтримати її — вона теж потрапляє до числа тих, кого релігійні агітатори всіляко намагаються перетягти до себе.
Зручними для вербування в число віруючих є люди, які скоїли антигромадські вчинки і чекають покарання за них. Їм церква обіцяє духовне відпущення гріхів за допомогою віри.
У релігійній пропаганді використовуються такі пере­житки минулого, як залишки деякої нерівності чолові­ків і жінок у побуті, а також факти тяжких умов праці, несправедливого ставлення до людей — всі помилки й не­доліки нашого сімейного і суспільного життя.
Усе це ми враховували і добре уявляли собі склад­ність і трудність атеїстичної роботи. Що треба було про­тиставити релігійному впливу? Основою атеїзму є повно­цінне виховання в комуністичному дусі. Тут не можна забувати жодної сторони життя. Визначаючи курс атеїс­тичної роботи, ми виходили з того, що нам потрібно виховувати не просто людину, вільну від пережитків минулого, а борця з цими пережитками, не споглядаль­ника комуністичного будівництва, а будівника кому­нізму. Ми розглядаємо атеїстичні переконання не тільки як важливу світоглядну сторону обличчя вихованця, але насамперед як його активну духовну силу, завдяки якій він може впливати на інших.
В цьому самого знання закономірностей природи і су­спільства, єдності матеріального і духовного, об'єктив­ності навколишньої дійсності ще далеко недостатньо; по­трібна також і цілеспрямована діяльність проти релігії. Стикаючися з чужими ідейними впливами, учень повинен переконуватися в перемозі наших сил, одухотворених високою метою, розуміти, що ця перемога грунтується на істині, на вищості комуністичних поглядів і почуттів. Ми прагнемо до того, щоб уся атмосфера шкільного життя виховувала переконаного оптиміста, патріота Батьків­щини.
Самих бесід для цього замало. Потрібне діло. Діти нашої школи, переступивши її поріг, відразу об'єдную­ться діяльністю, яка захоплює їх, вселяє глибоку віру в творчість людських рук і думки, в благородство смислу життя радянських людей. Чим глибша ця віра, тим міц­ніша несприйнятливість до впливів релігійних переконань, обрядів, моралі.
Особливо важливо, щоб своїм характером ця діяльність відповідала віку дітей. Тоді вона їх задовольнятиме. В міру зростання фізичних і духовних сил перед вихо­ванцем треба відкривати все нові й нові цілі, все більше посилювати в роботі громадський елемент.
Дітей, які виховувались дома «в страсі божому», ми залучили до такої активної роботи, яка приносила їм радісні, світлі перемоги й водночас вимагала певного напруження сил, пов'язувалась з певними труднощами, сприяла активному духовному спілкуванню з товаришами. Поступово такі учні цілком змінювалися: починали вірити в свої сили, ставали сміливими не тільки в діях, а й у су­дженнях. Вони не тільки критично ставилися до релігій­них повчань, які чули іноді від батьків, але вже й про­тестували, не дозволяли неволити свою думку. Нерідко дорослі вважають такий опір норовливістю, непокір­ністю. Насправді ж це — благородне прагнення бути духовно незалежним, постояти за себе, мати свою думку.
Дуже характерно, що в житті кожного з тих вихован­ців, які поступово звільнялися від «страху божого», був якийсь вирішальний крок, мужній вчинок, що відіграв велику роль у духовному розвитку. Цим вчинком ви­хованець, звичайно, утверджував своє право діяти згідно з переконаннями. Нерідко це був протест проти коспості, відсталості, духовної нерівності в сім'ї.
Наведемо приклад. Учень Сергій П. з примусу на­божних батьків змушений був напередодні релігійних свят відвідувати родичів і поздоровляти їх. У перші роки навчання в школі це навіть давало йому якесь задово­лення. Але в міру того, як Сергій разом з товаришами включався в суспільно корисну діяльність, і у зв'язку з тим, що в нього все більше формувались особисті пере­конання, цей обов'язок став йому тягарем. На третьому році навчання він рішуче відмовився поздоровляти ро­дичів з «христовим святом», заявивши, що бога немає, а він, Сергій, не хоче бути обманщиком. Ніякі зусилля батьків не могли похитнути рішення хлопця. Ця подія залишила відбиток в його духовному світі на все життя. Через 15 років, будучи вже дорослою людиною і батьком двох дітей, наш колишній вихованець сказав, що відмова від принизливого обов'язку «ніби розірвала огидну па­вутину», що зв'язувала його до того часу.
Життя переконує, що особиста практика роботи, пройнята комуністичною метою, змінює спрямованість свідомості і навіть характер мислення. Вихованець, що бере активну участь у перетворенні світу, по-іншому бачить дійсність і мислить про неї. Він проймається в особистому житті розумінням того, що єдиним творцем «чудес» на землі, творцем цінностей є людина.
Спинюся ще на такому факті. Протягом 6 років ми наполегливо перевиховували Марію Б., яка перебувала під сильним впливом релігійних переконань. У сім'ї їй прищеплювали покірність, пасивність, християнське тер­піння. З великими труднощами ми добилися, що дівчина в громадській роботі колективу почала виконувати те, що можна зробити лише при значному напруженні вольових зусиль. Дівчину вдалося зацікавити таким завданням: на неродючому грунті треба було виростити плодове дерево. Маруся почала боротися за досягнення цієї мети. Потім почала ставити перед собою нові завдання. Пізніше вона не раз виділялася в праці своєю ініціативою. Наприклад, колектив учнів VII класу садив полезахисну лісову смугу вздовж яру. Але дощові води розмивали грунт на місці посадки й оголяли корені. Тоді Марія порадила посіяти вздовж смуги трави, що мають сильну кореневу систему і зміцнюють грунт. Порада була слушною. Грунт закрі­пили, жодний саджанець не пропав. Дівчина глибоко переживала почуття гордості від усвідомлення, що зро­била велику справу. Незабаром вона вже не тільки від­мовлялася виконувати релігійні обряди, а й сама почала переконувати своїх батьків у тому, що релігія — обман, який принижує людську гідність. Нам було радісно бачити, що й батьки Марусі теж почали більше жити інтересами суспільства. Це сприяло пізніше їхньому відходу від церкви.
В атеїстичному і взагалі моральному вихованні важ­ливо, щоб учень якнайраніше вибирав собі якусь значну мету, пов'язану з його майбутнім. Справа педагогів зао­хочувати його до цього й спрямовувати так, щоб учень боровся за досягнення мети й бачив на практиці реаль­ність свого ідеалу.
На перших порах ми допомагаємо своїм вихованцям поставити собі близьке і не дуже важке завдання. Але завдання повинно бути таким, щоб воно вимагало на­пруження, зусиль, подолання перешкод як зовнішніх, так і внутрішніх. Найчастіше це завдання пов'язується з оволодінням тим чи іншим умінням, потрібним для активної участі в житті колективу, з поглибленням знань з навчальних предметів.
Дуже важливо поставити мету перед вихованцями, які почувають себе в колективі невстигаючими і ні в чому не бачать похвали собі від навколишніх. На цих юнаків і дівчат церковники завжди покладають великі надії. Ми маємо дані, які свідчать про те, що іноді до таких учнів секретно прикріплюють «найсильніших у вірі» сектантів, щоб переконати їх, що тільки віра в бога може розбудити їх розум, вселити в душу силу.
У роботі з учнями ми добиваємося того, щоб у кожного невстигаючого вихованця розкрилася якась сильна його сторона. Практика переконала, що завдяки цьому в умовах багатого ідейного життя колективу вихованець стає не­сприйнятливим до будь-яких спроб переконати його, що для досягнення успіху треба покладатися не на власні сили і допомогу товаришів, а «на волю божу».
Одним з найважливіших джерел активного атеїзму є глибока переконаність у правильності діалектико-ма­теріалістичного пояснення природи, суспільства і самої людини. Тут ідеться не тільки про правильне тлумачення явищ природи і суспільства, а й про моральну оцінку цього пояснення. При цьому вирішальне значення має глибоке висвітлення матеріальної основи всіх складних духовних процесів, що відбуваються в самій людині.
Життєрадісне, оптимістичне світосприймання особ­ливо залежить від того, якими почуттями супроводиться осмислювання знань про Всесвіт, про життя і смерть, про вічність матерії і нескінченність простору і часу. Ці пи­тання завжди цікавлять і хвилюють учнів. Дуже важ­ливо, щоб природні закономірності не подавалися дітям як фатальна невідворотність, не наводили на думку про тлінність і мізерність людини, а, навпаки, розкривали велич її допитливого розуму, силу матеріалістичного аналізу.
Активними борцями проти релігійного дурману є ті вихованці, які розуміють працю не тільки як обов'язок, але і як творчість, дістають у праці радість. Якщо в ду­ховному житті праця відіграє роль стимулу, що спонукає до подолання перешкод, якщо вона дає радість буття, то людина бачить на своєму особистому досвіді єдність реаль­ного й ідеального. І навпаки: найсприйнятливішими до байок про потойбічний світ є ті люди, для яких праця з тих чи інших причин є лише одноманітним і отупляючим застосуванням фізичних зусиль. Така трудова діяльність шкідлива як для самого віруючого, так і для навколишніх. Ідейна цілеспрямованість трудового виховання не обме­жується формуванням відданості громадянському обов'яз­ку. Завдання полягає ще й у тому, щоб у душі людини в усі роки формування її морального обличчя визрівала і міцніла справжня любов до праці, розвивалося уміння працювати творчо.
Ми прагнемо до того, щоб у трудовій діяльності уч­нів якнайбільше поєднувались її висока суспільна мета і творчість розуму. Праця повинна об'єднувати вихован­ців не тільки організаційно, а й духовно, цементувати колектив на спільних емоційних переживаннях.
Розуміння закономірностей природи і суспільства пе­реконує школярів у тому, що релігійна ідеологія грун­тується на безсиллі людей у боротьбі з природою і кла­совим гнобленням. Однак для виховання активного атеїз­му самого цього переконання не досить. Важливо також викрити вигадку про божественне походження того мо­рального ідеалу, який проповідує релігія, переконати в тому, що цей ідеал прикриває суто земні інтереси екс­плуататорів, що релігійна мораль — це мораль рабства і експлуатації.
Для цього ми проводимо цикл виховних бесід, посту­пово викриваючи класову суть релігійної моралі. Перед очима учнів розкривається яскрава картина гноблення й злочинів, здійснених з благословення церкви, релігії. Особливо сильний вплив на свідомість і почуття учнів справляють факти, які показують, що релігія придушувала найменшу спробу правильно пояснити закономірності природи і суспільства. Від імені бога, в ім'я «божествен­ної істини» церковна інквізиція спалила на вогнищі великого вченого Джордано Бруно, до останніх днів життя переслідувала Галілео Галілея, вирвала язик в ученого-матеріаліста Толезіо, стратила Томаса Мора. Іменем бога колонізатори прикривають поневолення наро­дів, руйнування міст і сіл, великих культурних цінностей. З іменем бога на устах палії війни проголошують маячні плани знищення всього живого на цілих материках.
Чим глибше розкривається суть цих фактів, тим біль­ше учні переконуються в тому, що релігійна проповідь не тільки аморальна, а й злочинна, що йти за її нормами і канонами — означає прийняти антилюдську, зловісну ідеологію рабства, насильства, убивств, злочинів.
Викриття аморальності релігії тісно пов'язане з роз­криттям благородства ідеалу моралі комуністичної. Учні переконуються, що найсильнішою, найвищою ідеєю, в ім'я якої здійснюються справді моральні вчинки, є ідея вірності трудовому народу, його життєвим, земним інте­ресам, його заповітній меті — побудові комунізму.
Василь Сухомлинський

Немає коментарів:

Дописати коментар