У художній
спадщині стародавніх цивілізацій особливе місце посідає творчість майстрів
Стародавньої Греції і Стародавнього Риму, яку називають "античною".
Вперше цей термін з'явився у XV ст., коли в боротьбі з церковною ідеологією
середньовіччя складалася нова гуманістична культура італійського Відродження.
Знайомство з
уславленими пам'ятками, створеними грецькими й римськими архітекторами,
скульпторами та живописцями, не тільки розширює наші знання про історію
далекого минулого, але й доставляє сучасній людині глибоку естетичну насолоду.
За образним висловом К. Маркса, твори античного мистецтва до наших днів
зберігають значення норми і недосяжного зразка.
Разом з тим
велика спадщина минулого, яка є складовим елементом культури всього людства,
дісталася нам далеко не в повному вигляді. У цьому винні не тільки стихійні
лиха, повені, землетруси, урагани, але в набагато більшій мірі самі люди. Війни
між народами та країнами, загострені соціальні протиріччя, релігійна ворожнеча
— усе це,, як правило, призводило до руйнування культурних цінностей. Якщо
йдеться про пам'ятки античної культури, то в їхньому зникненні не останню роль
відіграло християнство, ідеологія якого була ворожою життєствердному та
яскравому світу античності.
Давні статуї і
будівлі почали руйнувати ще варвари, але це були лише окремі епізоди, що не
порівнюються з тим планомірним і лютим знищенням, якому піддалася
"язичницька" культура з боку християн. Моральні норми, яких
дотримувалися прихильники нової релігії, інше уявлення про сенс життя і про
роль та місце в ньому людини робили християн принциповими супротивниками
античної культури та мистецтва, не кажучи вже про те, що самі зображення богів
і героїв були для них не більш,, як нікчемними ідолами язичників. Недарма
розпис на стелі в залі Костянтина у Ватикані, виконаний Томмазо Лауреті,
зображує переможно піднятий хрест на тлі поваленої і зруйнованої мармурової
статуї.
Томмазо Лауретті. Тріумф християнства (1587). Ватиканський музей