У художній
спадщині стародавніх цивілізацій особливе місце посідає творчість майстрів
Стародавньої Греції і Стародавнього Риму, яку називають "античною".
Вперше цей термін з'явився у XV ст., коли в боротьбі з церковною ідеологією
середньовіччя складалася нова гуманістична культура італійського Відродження.
Знайомство з
уславленими пам'ятками, створеними грецькими й римськими архітекторами,
скульпторами та живописцями, не тільки розширює наші знання про історію
далекого минулого, але й доставляє сучасній людині глибоку естетичну насолоду.
За образним висловом К. Маркса, твори античного мистецтва до наших днів
зберігають значення норми і недосяжного зразка.
Разом з тим
велика спадщина минулого, яка є складовим елементом культури всього людства,
дісталася нам далеко не в повному вигляді. У цьому винні не тільки стихійні
лиха, повені, землетруси, урагани, але в набагато більшій мірі самі люди. Війни
між народами та країнами, загострені соціальні протиріччя, релігійна ворожнеча
— усе це,, як правило, призводило до руйнування культурних цінностей. Якщо
йдеться про пам'ятки античної культури, то в їхньому зникненні не останню роль
відіграло християнство, ідеологія якого була ворожою життєствердному та
яскравому світу античності.
Давні статуї і
будівлі почали руйнувати ще варвари, але це були лише окремі епізоди, що не
порівнюються з тим планомірним і лютим знищенням, якому піддалася
"язичницька" культура з боку християн. Моральні норми, яких
дотримувалися прихильники нової релігії, інше уявлення про сенс життя і про
роль та місце в ньому людини робили християн принциповими супротивниками
античної культури та мистецтва, не кажучи вже про те, що самі зображення богів
і героїв були для них не більш,, як нікчемними ідолами язичників. Недарма
розпис на стелі в залі Костянтина у Ватикані, виконаний Томмазо Лауреті,
зображує переможно піднятий хрест на тлі поваленої і зруйнованої мармурової
статуї.
Томмазо Лауретті. Тріумф християнства (1587). Ватиканський музей
Символ
християнської віри торжествує над язичницьким мистецтвом. "Зображення
божків" необхідно знищити — так уявляв собі перемогу християнства вже
імператор Костянтин, який в останні роки свого царювання наказав викинути з
храмів усі античні зображення, переплавити металеві скульптури, зруйнувати
кам'яні. Баптистерій Сан-Джованні ін Латерано в Римі прикрашений циклом картин
художника Карло Маратті, присвячених Костянтину. Одна з них так і називається —
"Руйнування язичницьких богів".
Карло Маратті. Руйнування язичницьких богів (17 ст.) Латеранський палац
Статуї богів із
золота та слонової кістки викрадалися з храмів. "Цінний метал сплавляли до
бруски, а безформні залишки викидалися на звалище в довершення ганьби, якій
піддавалися язичники", — пише у своєму "Похвальному слові
Костянтину" один з перших істориків церкви Євсевій. Опорний каркас, на
якому трималися статуї, підносився християнськими проповідниками,, як доказ
хибності й фальші язичницьких богів. „Рубайте їх сокирами, ці храмові
дрібнички! Переплавляйте їх у монети, у метал! Все, чим захоплювалися язичники,
— ваше, беріть і не соромтеся!" — так наставляли сини Костянтина солдатів,
що посилаються на руйнування храмів. В едиктах 391 р. імператор Феодосій
заборонив всі язичницькі культи. Єпископ Теофіл велів знищити в Олександрії
найдавніший храм Серапіса і всі твори мистецтва, що знаходилися в ньому.
Єпископ Мартін з Тура прославився знищенням римських скульптур не тільки
Галлії, але і в Північній Африці, куди він вислав у 399 р. загін християн для
знищення храмів і статуй.
Коли імператор
Юліан (361-363) закликав до стриманості, вже було пізно. Він послав свого
лікаря Орібазіоса до давньої святині Аполлона в Дельфи, але оракули сказали
лікарю: „Перекажи імператорові: велика будівля повергнута в прах, у Феба немає
ні даху над головою, ні святого лавру. Джерело замовкло, і промовляючий струмок
завмер". Розповідають, що на Юліана найсильніше враження справив у
дитинстві вигляд статуї Меркурія, яка потім була скинута в Тібр. "Ніщо так
не хвилювало його,, як видовище зруйнованих храмів, перевернутих вівтарів,
звістки про заборонені стародавні звичаї, скарби, віддані у жадібні
злодійкуваті руки". Запізнілим виявився заклик Юліана відродити або хоча б
врятувати старе. У Римі все, що не вдалося розбити або знищити, було скинуто в
ріку.
Якщо
християнські ієрархи й дозволяли залишити якісь пам'ятки минулого, то лише для
більшого повчання. У місті Трірі протягом багатьох сотень років поруч з церквою
святого Матвія стояла мармурова Венера. Пілігрими закидали її камінням,
показуючи тим самим, що вони не бажають визнавати язичницьких богів, зневажають
їх, бо це не більш,, як кам'яні ідоли. Зараз у Трірському музеї стоїть
спотворений торс — лише у 1811 р. дух Просвітництва восторжествував і колись
прекрасна статуя позбулася нападок недоброзичливців. Поряд з торсом висічено на
камені віршований напис і рельєф, що зображає,, як єпископ Євхарій приковує
Венеру ланцюгом:
— Хочете знати,
хто я така?
Богинею колись
була.
Святий Євхарій
прибув у Трір,
Розбив язичницький
кумир.
Я колись була
Венера,
Тепер -
посміховисько для віри.
Рештки побитої камінням паломників мармурової статуї Венери в Трірі
Зображення єпископа Євхарія з ланцюгом, до якого прикута язичницька богиня
Лише в
небагатьох місцях ще стояли забуті статуї. Так, в XI ст. на острові Патмос
християнський "чудотворець" — святий Христодолус виявив статую
Артеміди. Ясна річ, він ні на мить не сумнівався, що з нею треба зробити, він
перекинув статую і розбив її на шматки.
Якщо ж християни
опинялися віч-на-віч з язичницьким зображенням і не нищили його, вони
обов'язково осіняли себе хресним знаменням і свистіли крізь зуби, ніби
зустрілися з нечистою силою. Ось що писав єпископ, який супроводжував
імператора Юліана в його подорожі до храму Афіни в Іліоні: "Він не тільки
радів тому, що храм залишився цілим, але й не зробив того, що личить кожному
віруючому: не перехрестився і не свиснув!"
Очевидно, освіченим
християнам розвинене почуття прекрасного та відчуття спорідненості з
культурними традиціями давніх людей заважали брати участь у грабунку храмів та
руйнуванні пам'яток. Але, виховані в новій вірі, вони боялися тих злих духів,
які,, як вони думали, таїлися в язичницьких зображеннях, і тому видряпували на
лобі статуй хрести. Коли Костянтин наказав зробити з гігантської статуї
Аполлона пам'ятник собі, замінивши голову язичницького бога, він вирішив
найбільш "надійним" спосіб знешкодити стародавніх демонів: у бронзу
пам'ятника був впаяний уламок нібито того самого хреста, на якому був розп'ятий
Христос.
Мармурова голова Афродіти з Афін з надряпаним на лобі хрестом. Афінський національний музей
Цікаво
відзначити, що для ранньохристиянського мистецтва характерна відсутність
власних творчих ідей. На перших порах християни просто
"перетлумачували" на свій лад готові рішення, знайдені античними
авторами. Ми зустрічаємо на стінах християнських кладовищ, на надгробках і
саркофагах зображення амурів, дельфінів, квіткових гірлянд, птахів, які, за
поняттями греків і римлян, населяли райські сади Елізіума. Христа часто
символізував Амур, Орфей і т. д. Подібне мало місце і в більш пізні часи. На
Агорі в Афінах довгий час стояла статуя, що зображала богиню щастя і долі Тіхе,
яка тримала в руках маленького Плутона — бога багатства. Група являла собою
акроліт, тобто, була виготовлена з різних матеріалів: голова і руки Тіхе були
виконані з мармуру, а решта - з дерева. І авторів у неї було двоє: афінянин
Ксенофон виготовив обличчя і голову, решта належала різцю фіванця
Калістонікоса. У цій статуї була втілена наступна ідея — віддати Плутона в руки
Тіхе, тобто алегорично показати, що багатство - справа долі. Коли в кінці XVII
ст. статуя була знайдена в афінських руїнах, християни побачили в ній знамення
боже і вважали її одним з перших зображень діви Марії з немовлям Христом на
руках.
Столи греків і
римлян прикрашали чудові срібні миски й судини з міфологічними сюжетами.
Величезну більшість з них було переплавлено. Інша справа - глиняний посуд. У
середні віки вважалося хорошим тоном знайти якийсь старовинний горщик і плювати
на нього, щоб оберегти себе від підступів нечистої сили. Після рясного
"обпльовування" горщик вважався очищеним від злих духів і придатним
до вживання за його первісним призначенням. Можливо, й деякі срібні речі збереглися
тільки завдяки подібній "стерилізації від диявола".
Багато предметів
античності використовувалися християнськими священнослужителями за новим
призначенням і збереглися саме завдяки цьому. Так, судини (кубки, чаші, вази)
іноді використовувалися,, як дароносиці, а стілець багатого патриція, виконаний
з червоного мармуру, став папським престолом.
Колись на
пристані міста Гаети стояла величезна, вище людського зросту мармурова ваза, і
моряки закидували на неї причальні кінці. Цю вазу створив афінський майстер
Сальпіон. Вона прикрашена рельєфом на класичний сюжет: Гермес передає
маленького Діоніса німфам. Так ось, саме ця ваза з пристані перекочувала в
християнський собор і стала використовуватися в якості купелі. Не виключено, що
зображені на вазі танцюючі сатири і німфи були сприйняті,, як свято хрещення і
символ райської радості. Лише в 1805 р. неаполітанський король звелів замінити
"язичницьку" купіль на нову, а ваза знайшла своє місце в музеї
Борбоніко.
У церкві святого
Марка сидіння від мармурової колісниці, створеної в часи Августа, служило
єпископським престолом. Відвідувачам розповідали, що на цьому престолі сидів
сам святий Марк. У 1734 році його прибрали з базиліки, а у 1788 році Франческо
Антоніо Францоні додав до візка двох мармурових коней, що мчать галопом, і
упряжка стала центром "залу делла Біга" Ватиканського музею.
Великі блоки
старих храмів використовувалися для будівництва церков, а в деяких випадках
будівлі колишніх язичницьких храмів просто, нічтоже сумняшеся, пристосовувалися
для християнського богослужіння. Християни частенько використовували старі
храми,, як свого роду каменоломні, здобуваючи в них будівельний матеріал для
своїх будівель. А християнські правителі обдаровували один одного колонами та
епістилями, взятими зі споруд античних зодчих.
Папа Гонорій I
наказав прикрасити дах храму святого Петра 630 бронзовими пластинами, які
подарував йому імператор Гераклій, а той зняв їх з храму "Ромула"
(швидше за все, так був позначений храм богині Венери). У побудованих в
ранньохристиянський час церквах особливо добре видно, що для їх спорудження
використовувалися цілі блоки античних будівель. Архітектор церкви святої Сабіни
(422— 440 рр.) прикрасив її фасад 24 коринфськими колонами найблагородніших
обрисів, завдяки чому і сама церква набула несподівану елегантність, невластиву
досить незграбним культовим будівлям раннього християнства. Творець храму Діви
Марії в Римі був особливо гордий походженням несучої монолітної гранітної
колони — на ній великими літерами написано, що колона була взята з колишньої
імператорської спальні.
Монолітна
гранітна колона в церкві Діви Марії в Араклі, взята з ,,імператорської спальні"
Завзяті
прихильники нового всемилостивого бога не пощадили і храм Артеміди Ефеської.
Ефес був одним з найбільших грецьких міст Іонії, а храм Артеміди в ньому — одне
з відомих семи чудес світу. Храм простояв близько 500 років. Його високо
цінували й римляни, які багатими дарами сприяли зростанню його слави та
багатства. Так, Вібій Салютарій подарував цьому храму, більш відомому в Римській
імперії, як храм Діани, багато золотих і срібних статуй. Слава храму багато в
чому послужила причиною його загибелі в період раннього християнства. Ефес
довго залишався оплотом язичників. У новозавітних «Діяннях апостолів»
говориться, що купці та ремісники Ефеса схопили супутників апостола Павла і
вигнали їх разом з учителем з міста. Через два століття, у 262 р., храм
зруйнували племена готів, що вторглися в Малу Азію. Міцніюче християнство
продовжувало ненавидіти і напівзруйнований храм, проповідники піднімали натовпи
фанатиків проти цього уособлення минулого, але він ще існував деякий час. Лише
потім на його місці побудували християнський храм — перший в історії
християнства, присвячений діві Марії, - типовий приклад конформізму
християнської церкви, що спритно використовує глибоко укорінені язичницькі
вірування і давні культові місця у своїх інтересах. Імператор Юстиніан взяв для
будівництва храму святої Софії в Константинополі 8 із 127 колон храму Артеміди.
Але поступово
виглядаючий невичерпним запас готових будівельних блоків античного походження
став вичерпуватися, архітектори почали вишукувати в руїнах колони, компенсуючи
різними хитрощами різнобій у їхній висоті. Хрестоносці-іоанніти брали з руїн
мавзолею в Галікарнасі, який простояв майже дві тисячі років, будівельний
матеріал для зведення укріплень на острові Родос. У середині XIX ст.
мандрівники з Малої Азії звертали увагу на те, що стіни турецької фортеці
Будрун, перебудованої з іоаннітського замку святого Петра, складені з дуже
красивих і незвичайних плит: вони були прикрашені барельєфами людей і богів.
Коли чутки про це дійшли до англійського посла в Туреччині, він, приїхавши в
Будрун, після тривалих переговорів купив дванадцять плит і перевіз їх в
Британський музей. Вчені незабаром здогадалися, що перед ними частини
знаменитого фризу Скопаса — "Амазономахія".
Нерідко для
нових цілей пристосовувалися і давні статуї. Так, при імператорі Костянтині
Великому статуя матері богів Кібели була трансформована у фігуру жінки, що
молиться; для цього довелося прибрати зображення левів біля ніг богині й
змінити положення її рук.
На одній з площ
Венеції стоїть фігура святого Георгія. Зображення переможця дракона, що
покоїться на високій колоні з єгипетського мармуру, складене з тулуба воїна,
створеного приблизно в роки правління імператора Адріана (117-138 рр.), і голови,
яка, мабуть, представляє портрет понтійського царя Мітрідата VI Євпатора
(132-63 рр. до н. е.). До голови царя приробили німб.
Статуя св. Георгія у Венеції, складена зі шматків античних статуй з додаванням заново виліплених деталей
З використанням
античних торсів виготовлені "Мадам Верона" на площі Ербе, Мойсей,
виліплений Рафаело Курраді і Козімо Сальвестріні, у Флоренції, свята Марія у
Санта-Кроче і свята Агнеса в Римі. До античних статуй були прироблені голови
відомих середньовічних правителів Фабріціо Колона, Алессандро Фарнезе, Карло
Барберіні та Франческо Альдобрандіні.
Особливо
вражаючими прикладами подібного вживання творів античного мистецтва є долі
колон Траяна і Марка Аврелія. Папа Сікст VI, за велінням якого був знищений не
один античний пам'ятник, розпорядився у 1587 р. використовувати ці колони для
встановлення фігур апостолів Петра і Павла. Висічені на колонах рельєфи, що
зображували тріумф імператорів, здолавших варварів, інтерпретувалися відтепер,
як перемога святої християнської віри. А для відливання фігур апостолів
скульптор Доменіко Фонтана використав бронзу старовинних
дверей і віджилих свій вік гармат.
Коли у 330 р.
н.е. була заснована нова столиця імперії Константинополь, правителі зайнялися
прикрашанням її. Найдоступнішим і дешевим для них джерелом прекрасного були,
звичайно ж, безцінні пам'ятки античного мистецтва. 60 найвидатніших статуй були
вивезені з Риму, більшість же відібрано з міст Греції і Малої Азії. У цей
момент ще був здоровий глузд: нехай це язичницькі статуї, важливо, що вони
служать ідеї утвердження єдиної віри. 427 статуй прикрасили собор Ая Софія,
арки константинопольських будинків були заставлені вкраденими шедеврами: з
Гелікону вивезли знамениту скульптурну групу, що зображала муз, з Дельф —
"Золотий триніжок", з Афін — картини Полігнота та інших майстрів, які
творили у V ст. до н. е.
Вивезення
цінностей проводилося володарями "другої імперії" з таким розмахом і
настільки інтенсивно, що, коли імператори більш пізнього часу, наприклад,
Констант II у 662 р. послав гінців на територію "першої імперії",
вони повернулися майже з порожніми руками. Мізерною здобиччю цієї експедиції
виявилися два позолочені коні та бронзові пластинки з даху Пантеону в Римі,
хоча він вже давно вважався християнською церквою.
А разом з тим,
згідно з описом, складеним на початку IV ст., у Римі в той час було 2 колоси
(один з них висотою 34 метри), 22 статуї на конях, 80 золотих фігур, 73 статуї
божеств зі слонової кістки з позолотою і 3785 бронзових статуй. На одному
острові Родос, згідно з Плінієм, було 3 тисячі статуй, в Афінах, Олімпії і
Дельфах їх було аж ніяк не менше.
Надзвичайно
пишно був прикрашений імператорський палац у Константинополі. Ось перерахування
його скарбів, наведене Георгіосом Кедреносом: „Там стояла ліндська Афіна
висотою 4 ліктя, виконана зі смарагдового каменю, яку виліпили Скілліс і Діпоїнос,
і яку колись тиран Лінда Клеобул подарував єгипетському тирану, і кнідська
Афродіта з білого мармуру, гола, робота кнідця Праксителя, і Гера з Самоса,
спрацьована Лісіппом, і Ерос з луком та крилами за спиною, привезений з Мінда,
і Зевс Фідія, подарований у свій час Періклом храму в Олімпії. Тут же була
алегорична статуя Часу, творіння Лісіппа, а далі тіснилися єдинороги, тигри,
грифи, жирафи, бикоподібні слони, кентаври і сатири".
Константинополь
неодноразово горів, багато статуй загинуло під час повстання Ніка в 672 р., але
ще довгий час місто залишалося заповідником античного мистецтва.
Останній і
найстрашніший розділ в історії нищення пам'яток античності фанатиками
християнства вписали хрестоносці. Під час IV хрестового походу (1202-1204 рр.)
90-річний венеціанський дож Енріко Дандоло ухитрився направити "святе
військо" замість Єгипту на християнський Константинополь. І, як тільки
хрестоносці розпочали облогу міста, в ньому спалахнули пожежі. Нікетас Хоніатес
був свідком цього нещастя, що спіткало Константинополь: „Наше місто пережило
чимало пожеж, але воно ще не переживало нічого подібного. Був зруйнований форум
Костянтина і все місто на північ від нього. Полум'я не пощадило іподром,
згоріла і вся західна частина. Скільки загинуло багато дивовижних будівель, які
приховували незліченні, невимовні скарби..."
12 квітня 1204
р. хрестоносці — венеціанці, ломбардці, французи і німці — увірвалися в місто.
Почалася триденна оргія насильства, вбивств і грабежів. Лицарі мішками тягли
золото, срібло і дорогоцінні камені, священики стягували до кораблів священні
реліквії. Хронікер походу Готфрід фон Віллегардуїн із задоволенням зауважує:
"Від створення світу ні в одному місті не було ще взято стільки здобичі".
Завоювання
столиці Візантійської імперії підносилось християнами,, як надзвичайний подвиг.
Насправді ж хрестовий похід залишився в пам'яті людства,, як акт безприкладного
вандалізму. Той же Нікетас Хоніатес пише про хрестоносців: "Для них чужі
грації і музи, дикість — їх натура, а гнів завжди бере гору над розумом".
Ці "байдужі до краси варвари знищили всі
існуючі в Константинополі статуї з мармуру (вже під час облоги міські
фанатики знищили, наприклад, статую Афіни на форумі Костянтина, вважаючи, що
вона закликає зверненою на схід рукою допомогу "мусульманських
нехристів"; мабуть, це була Афіна Промахос Фідія), а бронзу переплавляли в
бруски для монетних дворів. У вогні плавильної печі загинув Лісіппів колос
Геракла, що зображав героя присілим після очищення авгієвих стаєнь на
перевернутий кошик, загинуло парне зображення віслюка і погонича, що колись
встановив імператор Август у храмі Аполлона, бронзова свиня (швидше за все
створена Лавінієм), група "Ромул і Рем з вовчицею", герой, що бореться
з левом, гіпопотам, слони, необ'їжджений кінь, статуя Олени Прекрасної, група,
що зображає орла зі зміями. Були знищені всі статуї навколо іподрому, серед них
статуя імператора, встановлена на коринфській колоні, статуя летючої Ніки,
Геракла зі змією, що обвиває ліву руку, погонича слонів. Одні тільки уламки
голови статуї Гери заповнили чотири вози. "Латиняни" і згодом
розшукували в Константинополі необхідний їм метал, і в 1215 р. повіддирали
позолочені, бронзові пластинки з обеліска імператора Костянтина VII Багрянородного.
Вакханалія
руйнувань пощадила лише чотирьох бронзових коней, які прикрашали вхід в
іподром, і вони були привезені до Венеції й встановлені біля
входу в собор святого Марка. Тоді ж до Венеції були доставлені рельєфні фігури
Діоклетіана та його співправителів, їх і зараз можна бачити на одному з кутів
собору. У поспіху в Константинополі забули ногу статуї, і виліпили її додатково
з білого мармуру, який не дуже в'яжеться з червоним порфіром фігур.
Монотеїстичні
релігії, наказуючи шанування одного — "істинного" бога, засуджують
поклоніння всім іншим і неминуче вимагають заперечення всього, що суперечить
їхньому віровченню.
У новій історії
було багато епізодів, які відзначені сліпою люттю віруючих, направленою на
знищення прекрасного з попередніх історичних епох. Але обсяги руйнувань і
величина естетичних втрат, понесених людством від фанатизму прихильників
християнства, залишаються неперевершеними.
Г. І. Гаєв
Переклад Василя Кисиленка
Немає коментарів:
Дописати коментар