В обстановці постійного зростання морального
рівня радянського народу богослови, служителі культу в проповідях і в статтях
друкованих церковних органів дедалі настирливіше нав'язують думку, що творцем
моралі с релігія, що вона єдина основа морального прогресу; намагаються
переконати, що суспільне життя, у якому відсутній релігійний зміст — не мас істинної моралі.
Чимало віруючих також вважають, що людей від
поганих вчинків утримує релігія, що без неї не може бути моралі, що лише
релігійні заповіді виховують у людини ліпші етичні якості.
Чи дійсно це так? Чи справді існує релігійна
мораль? Якщо так, то кому вона служить?
Мораль — це
сукупність історично змінних принципів, норм і правил, які регулюють поведінку
людей та їх ставлення до суспільства, підтримуються громадською думкою,
звичаями, традиціями, стверджуються добровільним визнанням і визначаються
економічними відносинами. Історія вчить, що окремі правила поведінки виникають
разом з виникненням людського суспільства, тобто значно раніше, ніж релігія.
Якщо людина виділилася з тваринного світу і стала суспільною істотою близько
мільйона років тому назад, то релігійні уявлення людей склалися десь 40—60 тисяч
років тому.
Отже мораль «за
віком» значно старша не тільки від релігії, але й ряду інших форм суспільної
свідомості. А от релігія чимало запозичує для формування «божих» правил
поведінки з загальнонародних норм. Всіх, хто посмів їх порушувати, не
виконувати, вважали богохульниками, які виступають проти самого творця — бога.
В. І. Ленін вважав, що релігія з моралі зробила бога, тобто зробила морального
бога.
Велика Жовтнева
соціалістична революція поклала початок знищенню не лише експлуатації трудящих,
але й звільненню їх від релігії, утвердженню найпрогресивнішої комуністичної
моралі. Це викликало лють буржуазії, яка почала звинувачувати комуністів у тому,
що вони нібито не мають своєї моралі. Рішучу відсіч наклепам буржуазії на
комуністів дав В. І. Ленін. Він показав, що релігійні вимоги поведінки служать
експлуататорським класам. «В якому розумінні заперечуємо мораль? — говорив В.
І. Ленін на ІІІ з'їзді комсомолу. — В тому розумінні, в якому проповідувала
її буржуазія, що виводила цю моральність з велінь бога. Ми відносно цього,
звичайно, говоримо, що в бога не віримо, що від імені бога говорило духовенство,
говорили поміщики, говорила буржуазія, щоб проводити свої експлуататорські
інтереси... Всяку таку моральність. — підкреслив В. I. Ленін, — взяту з позалюдського,
позакласового поняття, ми заперечуємо».
У чому суть
релігійної моралі? У чому її неспроможність у порівнянні з комуністичною?
Релігія проголошує норми і правила поведінки людей вічними і незмінними, раз і
назавжди дані богом пророкові Мойсею на горі Сінай, які були написані «перстом
божим на двох скрижалях» для всіх епох, для всіх народів. Вічність і
незмінність моралі було піддано критиці Ф. Енгельсом у праці «Анти-Дюрінг». Ф.
Енгельс писав, що ніколи не було й не може бути вічних норм людського існування.
Воно визначається виробничими відносинами і відповідними їм суспільними
умовами. А оскільки ці умови змінювалися, то відповідно змінювалися і правила
поведінки. Одні поглиблювалися, удосконалювалися, інші послаблювалися, відживали
і т. д. Другою, специфічною особливістю релігійної моралі є внутрішня суперечливість
її принципів.
Наприклад,
окремі тексти Біблії на одних сторінках засуджують багатство, приватну власність,
інші, навпаки, їх вихваляють. У багатьох місцях бог зображується як джерело
добра, краси і водночас — жорстоким. Про себе він говорить: «Я творю світло і тьму, роблю світ й учиняю лихо: Я, господь, роблю все це». Не витримують
критики богословські концепції про те, що релігія є єдина основа морального
прогресу. Читачі повинні зрозуміти: якби це було так, то середньовіччя слід
було б назвати «вершиною» розвитку суспільства. Але це не так. Ступінь
релігійності ніколи не був критерієм моралі. Є люди віруючі, але не позбавлені
моральних вад. Колишній священик, професор Ленінградської духовної академії О.
О. Осипов, який з 1959 року порвав з релігією, у книзі «Відверта розмова з віруючими
і невіруючими» розповідає, що він знав, як деякі священики і диякони своєю
поведінкою не відповідали релігійним критеріям.
Мораль і діла.
Як вони не співпадають у церковників! Про це свідчать документи, історія. Якої
ж моралі дотримувався колишній єпископ Мукачівської єпархії Олександр Стойка,
який 13 червня 1939 року склав присягу на вірність фашистському регентові
Угорщини? Проголошуючи в церкві «Не вбий», одну із головних «божих» заповідей,
правителі уніатської церкви на Закарпатті всіляко підтримували війну фашистських
Німеччини й Угорщини проти Радянського Союзу. Більшість священиків
Мукачівської єпархії щотижня влаштовували святкові молебні за перемогу нацистів,
на сторінках клерикальних газет і журналів друкувалися відомості з фронтів,
які, фальсифікуючи дійсність, вихваляли «героїзм» фашистів, закликали наслідувати
їх приклад.
Мукачівська
єпархія на ведення війни пожертвувала чималу суму грошей, закликала платити
воєнні податки, терпіти злидні.
Зрадницька
політика націоналістів та клерикалів сприяла тому, що угорсько-фашистські
загарбники перетворили Закарпатську Україну в свій колоніальний придаток.
Замість «пряників», які, за словами клерикалів, мали принести закарпатським
трудящим «брати», окупанти поснували наш край сіткою жандармських і поліцейських
дільниць, в'язниць та концентраційних таборів. У книзі «Документи викривають»,
яку упорядкував А. І. Гайдош (видавництво «Карпати», 1985), наводяться дані,
що у катівні фашистів за 1939—1944 роки було кинуто понад 183 тисячі
закарпатців, з яких 115 тисяч було закатовано. Хортисти вивезли з краю понад 100
тисяч голів великої рогатої худоби. 22 тисячі коней, близько 26 тисяч свиней
і багато іншого добра.
Така була мораль
фашистів. яку схвалювала Мукачівська єпархія. І про який прогрес людських
стосунків може йти мова? Релігія не здатна бути дороговказом суспільного і
морального руху вперед. Вона завжди створювала і створює віросповідні бар'єри
між людьми, сіє національну ворожнечу, виховує фанатизм, приватновласницьке
ставлення до жінки. Все це виступає гальмом морального прогресу.
Одним з основоположних
принципів релігійної моралі є зречення від світу, добровільна відмова від
боротьби за краще життя. Біблія наставляє: «Не любіть світу, а ні того, що в
світі; хто любить світ, у тім немає любові отчої». А звідси — заперечення
оптимістичного світосприймання, заклики до страждання, смирення, покори, які
видаються за неодмінні моральні якості істинно віруючої людини.
Отже, бачимо, що
сутність релігійної моралі в тому, що вона спрямована на виправдання,
посилення панування експлуататорів, ствердження про щастя у неіснуючому потойбічному
світі, проповідь покори, терпіння.
Чому релігія
звертає увагу на мораль? На наш погляд, тому, що норми життя і поведінки
найбільш доступні і зрозумілі людям. Наповнити їх релігійним змістом — ось і
засіб пропаганди самої релігії. Вона скористалася цим і настільки проникла у
моральні взаємовідносини, що іноді окремі люди її ототожнюють з мораллю, а
дехто навіть не мислить собі одне без другого, вважаючи аморальним атеїзм. Далі,
в добу науково-технічної революції наука вижила релігію як з природознавства,
так і з суспільствознавства. Вона втратила свій колишній вплив на маси. І
втрачаючи його в основних сферах суспільного буття, релігія вишуковує такі
його закутки, які ще продовжують перебувати поза людським контролем. І таким
місцем для релігії став домашній побут людей з його мораллю, традиціями,
звичаями. Ось чому богослови, вважає професор М. М. Болдижар, так ретельно
наполягають на моральному боці віровчення, висувають етичні проблеми на перший
план. Помітна і така тенденція, що саме в галузі релігійної моралі найбільш
активно відбувається пристосовництво клерикальної ідеології, саме тут активно
діють модернізатори релігії, які намагаються по-новому тлумачити догми, вийти
із загальної кризи релігії.
Не можна не
враховувати, що для більшості віруючих релігія має цінність насамперед як
певна моральна система, як моральне вчення. Саме тому і треба розкрити
реакційну сутність релігійної моралі, показати, кому вона служить?
I. ЛУЧОК, доцент
кафедра наукового атеїзму УжДУ, кандидат педагогічних наук.
Немає коментарів:
Дописати коментар